Постіндустріальне суспільство довго переконувало нас, що треба якомога більше комунікувати. В реальності виявилося, що спілкування за допомогою пістолета (а краще чогось потужнішого) дає ліпший ефект.

Тріумфу як моменту припечатаної перемоги – мало. Усе має бути відомщене, аби повернулася рівновага і сила сенсу. Мабуть, немає релігії чи етичної системи, яка б із цим не погодилася.

Коли головний у Білому домі говорить: "Якби Путін не загруз у багні зі своїми танками, вони були б у Києві за 5 годин", – а такий самий у Кремлі каже, що "для довготривалого стійкого миру потрібна війна", то розумієш, що тут санітари вже не допоможуть.

Лиш усвідомлення, що ворог остаточно зламаний, може дати геноцидним досвідом зраненій спільноті відчуття безпеки. Символічний тріумф є припечатуванням абсолютної перемоги, його вимагає колективна підсвідомість

Ситуація змінюється з калейдоскопічною непристойністю. Стверджувати можна лише те, що після понеділка буде вівторок – хоча і це не гарантовано.

Брехня Сталіна ідеально вписувалася в загальноєвропейський наратив, міф, казку, в якій добро перемагає зло. Ця брехня проста. Диявол завжди спокушає простотою. А правда значно складніша.

Світ неприкаяних душ. Ця неприкаяність – наслідок непохованості й неналежного пам’ятання, бо пам’ять хоч і стерта, але не перестає мучити... «Непохованими» можуть бути як люди, так і сенси.

Літературний твір у школі – це та фікція, на прикладі якої держава формує менталітет громадянина. І більше нічого. А міркування про розвиток естетичного смаку?

В такі часи найзацофаніший двійкар знає значення терміну "турбулентність", але великого оптимізму то не додає. Огляд подій тижня в Україні

«Ми всі в одному човні», який пливе за законами соціальної природи – і щоби бути в безпеці, всі мають дотримуватися цих законів. Неможливо ощасливити людство всупереч їм.