в україні колонка перша

Всі комбінації втриматися у позиції порядної людини, втрачають сенс. Визвольна боротьба залишає мало сценаріїв лишитися на боці колонізатора і не досвідчити моральних конфліктів
Майбутній Фукуяма писатиме свій «Кінець історії» охрою на стіні печери або, якщо пощастить, клинописом на глиняній табличці. Сучасний Фукуяма ще встигне написати черговий бестселер під назвою «Гаплик історії».
Безперечно, найнебезпечнішим моментом для України був початок повномасштабної війни. Наступний найбільш небезпечний момент для України може настати на початку миру.  
Результати чергового «Рамштайну», повернення торговельних квот від ЄС, підготовка ґрунту для зустрічі Зеленського з Трампом та нові вибрики американського очільника: огляд подій
Мати, яка тужить за сином, або дівчина, яка чекає нареченого, – воєнна сучасність демонструє, що цими ролями жіночі іпостасі аж ніяк не обмежуються. Втім, інші в літературі практично невидимі.
Турки за допомогою українців нарешті прикрасять небо над Босфором словами «Нехай щастить» – і росіяни його правильно прочитають.
Постіндустріальне суспільство довго переконувало нас, що треба якомога більше комунікувати. В реальності виявилося, що спілкування за допомогою пістолета (а краще чогось потужнішого) дає ліпший ефект.
Тріумфу як моменту припечатаної перемоги – мало. Усе має бути відомщене, аби повернулася рівновага і сила сенсу. Мабуть, немає релігії чи етичної системи, яка б із цим не погодилася.
Коли головний у Білому домі говорить: "Якби Путін не загруз у багні зі своїми танками, вони були б у Києві за 5 годин", – а такий самий у Кремлі каже, що "для довготривалого стійкого миру потрібна війна", то розумієш, що тут санітари вже не допоможуть.
Лиш усвідомлення, що ворог остаточно зламаний, може дати геноцидним досвідом зраненій спільноті відчуття безпеки. Символічний тріумф є припечатуванням абсолютної перемоги, його вимагає колективна підсвідомість