Наші поразки і трагедії принаймні минулих ста років тригернуті війною. Аби ми почали пропрацьовувати цей аспект, треба, мабуть, параду українських військ по Красній площі. Бо така логіка маятника болю.
В нас от якась незбагненна тенденція до нищення того, що простолюду здається маловажним. Бо вони його не знають! А незнаного – бояться. Але саме це маловажне творить суть
Майбутнє – це дуже персональна історія, бо його реалізація залежить від нашої готовності його відчувати, візуалізувати, втілювати і відповідати за цей шлях змін.
У свідомості колективного Заходу досі не урівняно нацизм і комунізм. І причина у тому, як болісним спадком Заходу і Сходу, помноженим на брак інформації, маніпулювала Росія у всіх її іпостасях.
Є в українській белетристиці текст, який згадуєш при перегляді фільму "Довбуш" і залишається враження, що сценаристи та режисер його принаймні читали. Це “Опришки” Володимира Гжицького
Петро Сорока був і законодавцем, і опозиціонером до себе законодавця, і підзвітним ні першому, ні другому, ані будь-котрому іншому, а Всевишньому. Якби кожен із нас міг так себе «структурувати»...
