Поява на екранах фільму “Довбуш” воскресила стару дискусію. Та час уже звикати до неідеальності наших героїв, осмислюючи їх у контексті процесів європейської історії
У російсько-українській перспективі має значення передусім те, що ідеал “молодшого брата” був універсальним виправданням всілякого придушення української суб’єктності.
В сьогоденні літні грози не дарують того запаморочливо-втішного адреналіну. Громовиці нагадують вибухи. Блискавиці лякають. Але дитяча віра у радість теплої зливи нікуди не зникає.
Ми були нацією зі загальною вірою в мир і безсмертя людства, а зараз перебуваємо в зовсім іншому становищі, коли над нами нависла реальна близькість війни.
Після 15 місяців переможної війни, яка підтвердила успіх 30 років Незалежності, ми все ще залишаємося в їхніх очах у становищі мовчазного субалтерна, який не може говорити сам за себе
Може здатися, що річ у грошах. Однак люди важливіші. Тож є речі, яких не принесуть ані донори, ані інвестори. Те, як ми впораємося з цим викликом, визначить образ майбутнього України.
Бог хоче, щоб усім було так само добре, як Йому, а диявол хоче, щоб усім було так само погано, як йому. Коли ви бажаєте іншим пережити травматичний досвід війни, ви включаєте диявольську логіку, а не Божу.
