Не відкрию Америки, якщо скажу, що як прагматично-організаційна сторона потребує міту бодай для мотивації, так і міт час від часу потребує заземлення, “перекладу” на суто матеріальні речі.
Саме історична белетристика стала каналізатором емоцій від взаємного суперництва і кривд, які, зрештою, внесли свою лепту в розвиток взаємного конфлікту народів уже в ХХ столітті
Моральне задоволення і самореалізація за час совка були витіснені. І коли зараз можна мати задоволення від участі в процесах, то уява малює або втілення Річарда ІІІ, або бабку-пліткарку, яка всюди пхає свого носа.
Хоч ми і живемо в переконанні-запереченні, що війна «десь там», що «вона» нас не зачіпає, що ПТСР буває лише у солдатів, травматичний досвід може статися в будь-якому аспекті нашого життя і вплинути на кожного з нас.
Популярність “Червоної калини” каже про нас більше, ніж ми хочемо знати про себе самі. Ми довойовуємо “велику незакінчену війну”, чий гарячий етап розпочався у 1917 році.
Унікальний художник, людина-історія, людина-подвиг, людина-приклад. Патріот-українець, герой, життєвий шлях якого тягне на роман рівня «Тигроловів» Багряного.
Кидають все і слухають пісні. З очей котяться сльози. Випадкові люди стають спільнотою. Це про силу живої традиції, яка з глибокого коріння вростає в сучасність
