...всі там є у цих дописах. Немає чомусь згадки про літніх людей. Вони майже не пишуть про себе в fb. А це ж для них не пригода – це випробування: жити не жити
Я пам’ятаю це відчуття. Другий Святий вечір. За столом вся родина, рід, велика сім’я. Три покоління. Всі ще тут, всі ще живі. Дід з бабою, ми діти, батьки такі молоді. Попереду ціле життя.
Тільки в тиші можна відчути цей день – ми ще тут, але ніщо не вічно, ніяких гарантій нема і не було, люди інколи йдуть в одну мить, назавжди. Живіть, не існуйте, робіть добрі справи
Коли у цей холод, вітер і дощ я бачу на вулиці вчорашніх дітей з квітами – я вірю: кохання, романтика, навіть помилки, і так, вибір нашого серця, – все це є. І нехай таким залишиться
Перші дні осені, перший тиждень уроків – і «Завтра уроків не буде, їдемо на бульбу в колгосп». Трактор орав поле, ми йшли позаду і збирали бульбу у відро, потім пересипали в мішки
Не знімайте все це – відкладіть телефон, дайте шанс власній пам’яті, своїм відчуттям. Просто живіть, будьте тут і тепер, проживаючи мить, відчуваючи, як це – жити своє власне життя
Так, дитячі забавки з часів дитинства моїх батьків – це справді дорого. І мова не тільки про гроші – бо дещо грошима не міряють, це можна хіба що відчути і зрозуміти.
