Не знімайте все це – відкладіть телефон, дайте шанс власній пам’яті, своїм відчуттям. Просто живіть, будьте тут і тепер, проживаючи мить, відчуваючи, як це – жити своє власне життя
Так, дитячі забавки з часів дитинства моїх батьків – це справді дорого. І мова не тільки про гроші – бо дещо грошима не міряють, це можна хіба що відчути і зрозуміти.
Моє покоління «60+» поступово сходить з дистанції, і в мережі з’являються тексти з такою ностальгією, що вас починає плавити. Якби я сам там не був і не жив у той час, то повірив би...
Мати і троє малих дітей ідуть вулицею. І тут мати каже: «Діти, ми підходимо до алеї героїв, помоліться за їхні душі». І все – лиш чути кроки і вітер. І свічки
Ми – останнє покоління людей, яке не знало, що таке інтернет. Коли його придумали і запустили, ми були сформовані особистості й були готові до цього віртуального світу. Вони – ні.
Шкільний вальс вони танцюють на тлі руїн своїх розбомблених шкіл, своїх зруйнованих міст, вулиць, стертих з землі. Краса і жахіття на цій проклятій війні
«Павутину» придумали люди, які читали книжки. Несиметрична війна, набір нестандартних рішень і дій – це наш, українців, шанс вижити й перемогти у цій проклятій війні
Тепер ми не знаємо, що знаємо, ми не віримо в те, у що вірили. Є Америка ідеалів, а є Америка інтересів – завжди була. І Америка також має своє божевілля
