Критика в контексті

Може, критики якраз і треба навчати. Бо, наприклад, літературні курси — добре, але всі говоримо, що людина з талантом народжується, і лише як він є, то є відповідне вираження. А от вміти оцінити — означає мати певний рівень, величезну базу знання всіляких інших творінь, для того щоб могти порівнювати і зіставляти. Здається, це й мав на меті Всеукраїнський фестиваль «Контекст-2», який відбувся 11–15 вересня в межах 20-го Форуму видавців у Львові з підзаголовком «Школа літературної критики і книжкової журналістики».

Фото — Наталя Коваль

Спочатку було оголошено прийом заявок, а тоді з-поміж претендентів відібрано 25 осіб і запрошено їх до участі. Відбирали знаніші українські літературні критики, які згодом стали менторами: Віра Балдинюк, Андрій Бондар, Юрій Володарський, Андрій Дрозда, Валентина Клименко, Олександр Михед, Ірина Славінська, Роксоляна Свято та Ольга Хвостова.

Як зазначила керівник цього проекту Амалія Юсуфова, головним критерієм під час розгляду заявок була мотивація. Важливо, щоб людина не лише мала певні навички, а й дуже хотіла набувати нових і нових: 

«Проект був покликаний зібрати молодих критиків та журналістів з різних міст України і стати місцем, де б вони могли отримати досвід спілкування один з одним та з професіоналами сфери під час Форуму видавців у Львові, наймасштабнішої події, присвяченої книзі. Завдяки Школі з'являться унікальні інтерв'ю молодих журналістів з українськими письменниками, що і стане підсумком п'ятиденної роботи учасників. Так, робота на Школі має мотивувати молодих книжкових журналістів розвиватись професійно і надалі».

В мене особисто було завдання записати інтерв'ю з Іреною Карпою. Але чи не всі учасники Форуму знають, як то не встигати кудись. Так сталося і цього разу. Натомість таку розмову провела Неля Ваверчак: «Українці, що досі ностальгують за радянським минулим, — саме про це наша розмова з Іреною Карпою на Форумі. Існує частково правдивий жарт, що СРСР "розвалили" американські джинси. "Лівайси" були не ціллю, а засобом, символом вільного західного життя. Минуло 22 роки від розпаду "совка", а хтось досі згадує абревіатури. Щоправда, ГОСТ, а не ГУЛАГ». Після особистого знайомства з письменницею Неля зізналася, що змінила свою стереотипну думку про неї: «Під час розмови склалося враження, що Карпа — сама природність і щирість». Так Школа дозволяє пізнавати світ і бачити його зблизька. Невдовзі інтерв'ю всіх учасників проекту з відомими українськими письменниками з'являться в мережі.

Воркшопи в антикафе CoMMuna. Фото — прес-служба Форум Видавців/ Фотоагентство LUFA/ Олег Кохан.

Мені ж втрапити на цю Школу було приємно, бо, як мінімум, серед менторів — чи не всі добрі і цікаві люди, в яких тільки й вчитися і вчитися. А чи просто спілкуватися. І добре було побудовано, що якісь милі бесіди могли проходити і на воркшопах, і на перервах між ними, і навіть за сніданками в готелі.

Щодо інших учасників, то з більшістю вже доводилося перетинатися. Певна річ, радісно зустріти друзів і знайомих, але трохи насторожує, що всюди повторюється певний відсоток одних і тих самих людей. Себто цікавиться українською культурою і творить її невелике коло «універсалів», які часто і вірші пишуть, і практикуються в культурному менеджменті, і, власне, є літературними критиками чи журналістами. Може й справді, тренд сьогодення — вміти по максимуму? 

Яким є рівень учасників проекту і чи готові вони бути літературними критиками, елеґантно прокоментувала Ірина Славінська: «Бути готовим писати про книжки та книжковий бізнес в Україні просто неможливо. Справа в тім, що ця писанина потребує певної перспективи, довіри професіоналів галузі, вміння знаходити інсайдерські штуки. Тому потенційно готовий кожен, а насправді — ніхто. Це постійний пошук і самонавчання».

Себто чітко сформованих літературних критиків видно не було. Інша річ, що, можливо, їх і не сподівалися. За нинішніх реалій найоптимальніший варіант — культуртреґерство. Писання про книжки є одним з елементів праці у цій сфері. Натомість літературна критика втрачає актуальність, бо щораз менше є людей, яких вона цікавить і, що найсумніше, щораз менше людей, які розуміють саму літературну критику та її призначення.

Учасник проекту, поет, бард і... критик Богдан Ославський наголошує, що часом дивували питання, ремарки учасників та загальна робота в проекті. Але дивували і з від'ємним знаком, і з великим плюсом. На таких заходах доходиш висновку, що теоретичні речі, про які тобі розповідають, не є головними. Просто слухаєш, придивляєшся, аналізуєш, не тільки переймаєш досвід у вигляді матеріалу тої чи тої форми, а й вчишся спілкуючись. Тому, власне, й запрошують фахівців, і спілкування з ними, менш інформативне, ніж кілька спеціальних статей, стає набагато важливішим. Робота з учасниками Школи була цікавою і корисною тому, що кожен з них є носієм унікального, ніде не прописаного досвіду. Це не вичитаєш, але цього треба набиратися якомога більше.

Набиратися можна було не лише від менторів, а й від головної редакторки швейцарського часопису «10TAL», арт-директорки Стокгольмського поетичного фестивалю Маделен Ґріве, німецького письменника, журналіста і перекладача Олафа Кюля, польської критикеси Юстини Соболевської, російської письменниці Тетяни Толстої та інших.

Фото — Наталя Коваль.

Учасниця Школи Анастасія Євдокимова підкреслює, що найдинамічнішим був воркшоп про літературну критику в Росії з харизматичним Костянтином Мільчиним. Презентація у PowerPoint — це ледве не єдина візуалізація того, про що йшлося (із цим також грався Олександр Михед, розповідаючи про кураторство та медіаформи). Демотиватори (про письменників), правильні запитання (про критиків), цікаві порівняння на екрані вибудовували логічний ланцюжок розмови. Костянтину вдалося протягом обмеженого часу зачепити максимум, та ще й відповісти на запитання.

Власне, якась частина відповідей прозвучала під час фестивалю. Але важливість таких проектів, як «Контекст-2», полягає в тому, щоб у всіх учасників надалі виникало чимраз більше запитань. Бо що довшим буде пошук відповіді, то ґрунтовніші знання формуватимуться, щоб мати змогу порівнювати і зіставляти професійно. Безперечно, з двох з половиною десятків авторів вийде двоє-троє добрих літературознавців, зо п’ять гарних літературних журналістів, зо п’ять критиків-графоманів і з десяток культурних менеджерів. Думаю, посаджене у вересні проросте вже ранньою весною.