Цими вихідними у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва (Львів) відбулась прем’єра першої на цій сцені, з часів здобуття Незалежності, вистави для старшого юнацтва «Втеча з реальності». Над постановкою п’єси спільними зусиллями працювали львівські та київські постановники. Збруч дізнавався, чи вдалося ТЮГ-у успішно повернутися до реальної проблематики сучасної української молоді після стількох років суцільної класики, хоча й дуже поважної (Шекспір, Мольєр, Марк Твен, Кіплінг, Діккенс, Толкієн…) та світового і вітчизняного «казкарства».  

Якщо спитати пересічного дрогобичанина, кого він знає з великих земляків, то отримаємо таку картину: переважна більшість назве Франка, дехто згадає Бруно Шульца. І навряд чи хтось подумає про Анджея Хцюка – «літописця» і міфотворця міжвоєнної Галичини та Львова, того, чиї історичні нюанси й ностальгійні емоції вже кілька десятиліть поспіль старанно переписують з одного краєзнавчого опусу в інший численні польські й українські науковці та популяризатори.

У Львові стартував 20-й Форум Видавців. До круглої дати організатори запланували відразу кілька спокусливих соціальних акцій. Окрім знижки у двадцять гривень на книжки двадцяти видавництв, будуть цікаві програми та обговорення, покликані не тільки залучити більше глядачів, а й звернути увагу на важливі потреби і допомогти різним категоріям населення активізувати своє спілкування з літературою.     

Цього літа в місті задля ремонту доріг розрили чи не найбільше вулиць за останні роки. Теоретично це означає, що, крім робітників, роботу отримали й археологи – адже без археологічних розкопок будувати чи ремонтувати у старій частині міста не можна. Тим більше, що дорожнє покриття зняли на головних артеріях міста – Городоцькій, Богдана Хмельницького, Степана Бандери, Коперника та Пекарській. Це давало шанс детальніше дослідити історичні ділянки й отримати відповіді на питання, які вже давно цікавлять археологів. Але на практиці не все так райдужно.

Наразі склалася ситуація, коли доглядати стародавні фортифікації фактично нема кому — держава не має ані грошей, ані механізмів, ані натхнення це робити. Інвестори, які могли би врятувати ситуацію, не поспішають розлучатися з великими грошима без чітких умов і ґарантій. «Z» з'ясовував, чому унікальні архітектурні пам'ятки не заробляють гроші, а тільки поглинають їх, як «чорна діра».     Золочівський замок, надбрамна вежа.  

Нещодавно керівництво театру імені Марії Заньковецької повідомило – нарешті вдалося реставрувати історичні вікна на фасаді та парадні двері. Новина безумовно позитивна, втім, інші проблеми театру трохи її затьмарюють. Хоч будівля вже не просідає, але й далі стоїть на дерев’яних палях, мешканців ніяк не можуть відселити, грошей на ремонт держава вперто не дає. Поки єдиною позитивною новиною з колишнього театру Скарбека ми зобов’язані німецькому товариству співпраці GIZ, яке й реставрувало вікна та двері.    

Незалежне кіно. Що несе в собі цей термін? Від чого саме, і коли саме кіно стає незалежним? Мається на увазі незалежність від спонсорів під час виробництва, чи свобода від фінансових апетитів прокатників на стадії пост-продакшену? А чи може бути незалежним не сам фільм, а засіб його демонстрації? І від чого саме він не має залежати? На ці питання можуть відпости організатори першого в Україні кінофестивалю без використання традиційної електрики – «Ровер».  

Документальну стрічку про видатного українського поета та діяча ОУН Олега Ольжича (справжнє ім’я Олег Кандиба) у Львові, в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», представив режисер Аркадій Микульський. Наразі показали лише авторську інтерпретацію фільму – півтори години вибраного з трилогії: «Ольжич», «Доба жорстока, як вовчиця» та «Незнаний воїн». Втім музейники обіцяють, що таки покажуть фільм повністю.