У рамках «Французької весни» у львівській книгарні «Є» відбулася зустріч із французьким літературознавцем Гюґо Праделем на тему «Що таке професійна критика?». Гюґо Прадель – літературознавець-компаративіст, літературний критик та учасник редакційної ради часопису «La Quinzaine littéraire» («Літературний двотижневик»), в якому він також займається зовнішніми зв’язками. Розмова почалася не з напруженої дискусії про літературну критику, а з розповіді про історію журналу «La Quinzaine littéraire» та його засновника Моріса Надо.
Перший (15-го березня 1966 р.) та два останні випуски «La Quinzaine littéraire».
Фото з веб-сторінки часопису La Quinzaine littéraire.
Двотижневик «La Quinzaine littéraire» публікує матеріали з найважливіших тем франкофонної літератури, рецензії на нові французькі й зарубіжні книги, низка номерів журналу присвячена окремим особистостям, подіям чи темам. З часу заснування у 1966 році «La Quinzaine littéraire» мав більше тисячі дописувачів, серед яких найвідоміші імена французької літературної критики й літератури. Постійними авторами видання були майбутні члени Французької Академії Жаклін де Ромійі, Ектор Бьянчотті, Домінік Фернандез. П’єр Бурдьє згадує перелік письменників рубрики рекомендацій у «La Quinzaine littéraire» як зразок кола авторів, які є визнаними серед читачів-інтелектуалів.
Особливих нововведень часопис не пропонує: 2/3 обсягу матеріалів журналу виділено для критичних оглядів літератури, окрім цього є розділи присвячені мистецтву, філософії, історії та хроніка театру й кіно. Журнал не обмежує оглядів іноземної літератури і не прагне виділитися вибагливим дизайном. «La Quinzaine littéraire» став авторитетним виданням серед спеціалістів у сфері літератури завдяки високій інтелектуальній якості публікацій та незалежному становищу. Прикметно й те, що відомі автори часопису погоджуються дописувати без гонорарів, вважаючи престижною можливість друкуватися у «La Quinzaine littéraire».
***
Часопис «La Quinzaine littéraire» заснував Моріс Надо – особа легендарна у літературних колах Франції. Моріса Надо називали геніальним видавцем, незалежним мислителем та ідеальним читачем. Літературний критик, історик словесності, останній свідок сюрреалізму (Моріс Надо народився у 1911 році, він є автором «Історії сюрреалізму» (1948) – книги, котра до сьогодні вважається одним із найважливіших джерел вивчення цього літературно-філософського напряму) починав літературну діяльність як критик. Спершу Надо вів літературну сторінку у газеті «Combat», яку очолював Альбер Камю. За роки співпраці з «Combat» і потім, під час роботи в інших виданнях та видавництвах, Моріс Надо познайомився з багатьма відомими письменниками. Він товаришував із Анре Бретоном, Луї Арагоном і Жаком Превером, Жоржем Батаєм, Рене Шаром, Анрі Мішо, Генрі Міллером, Клодом Сімоном. Мабуть, не було такого інтелектуала у Парижі, який би не знався з Морісом Надо.
Моріс Надо у травні 2011 року © Léa Crespi для Télérama.
Перед тим як заснувати у 1977 році власне видавництво «Les Lettres nouvelles» (з 1984 року перейменоване на «Éditions Maurice Nadeau»), Моріс Надо співпрацював із відомими французькими видавницями. Розширюючи коло знайомств серед уже відомих персон літератури, він радо зустрічався з молодими письменниками та читав їхні рукописи. Видавець Моріс Надо відкрив для французького читача десятки авторів європейського та світового масштабу, серед яких Рене Клер, Жорж Перек, Анрі Мішо, Малькольм Лаурі. Видавництво «Editions Maurice Nadeau» опублікувало перший роман Мішеля Уельбека «Розширення поля боротьби» і твори майбутнього лауреата Нобелівської премії південноафриканського письменника Джона Максвелла Кутзее.
Невелике видавництво Моріса Надо вже кілька десятиліть визначає літературну моду у Франції. Видавництво не є вигідною справою з огляду на фінанси, але про вигоду тут турбувалися останньою чергою. Моріса Надо називали видавцем неможливого – у час, коли видавнича справа перетворилася на індустрію, він залишився прихильником філігранної роботи. Моріс Надо мав волю і певність видавати те, що вважав вартісним. Справжньою нагородою для нього був не прибуток, а відкриття нових імен у літературі.
***
Повертаючись до теми зустрічі з Гюґо Праделем – до літературної критики та її фаховості: якою є професійна критика? І хто такий професійний критик?
У Франції, як і в інших країнах, критичні огляди літератури набули широкого поширення у нових медіа та блоґах, де кожен охочий може висловити власну думку про прочитане. Така розмаїтість думок і вільність їх вираження тільки загострює потребу у професійній літературній критиці.
Свобода інтерпретації літературних творів має багато переваг і кілька недоліків. Через множинність думок, які починають претендувати на статус літературної критики, настає хаотичне багатоголосся і вседозволеність. А надто, коли критична стаття чи огляд перетворюється на промоцію автора, вихваляння написаного ним або, навпаки, осудження, коли критика зводиться до спрощеного оцінювання «подобається-не подобається», переказування написаного тексту.
Літературна критика передбачає знання самої літератури, що не тотожне знанню про літературу, чим опікується літературознавство (теорія та історія літератури). Критика, на думку Гюґо Праделя, – це щось особисте, інтимне, потаємне, хист до чого має не кожен. Літературний критик тлумачить переважно сучасні твори, нові явища і тенденції у літературі з погляду сучасності, на відміну від істориків і теоретиків літератури. Важливо знати особу критика: хто, де і як говорить про літературу, і розрізняти оглядачів літературних новинок та літературних критиків.
Літературна критика, інтелектуальна та аргументована, мала би бути також і натхненною – мова ж бо йде про мистецтво. До слова, п’ятеро з дев’яти давньогрецьких муз опікувалися літературою, враховуючи трагедію та комедію. Імпонує заклик Сьюзен Зонтаґ до прозорості критики, яка робить твір зрозумілим, а завданням критика тоді стає «показ того, як твір є тим, чим є, і навіть що він є тим, чим є, а не показ того, що він означає».
Майже п’ятдесятилітнє існування часопису «La Quinzaine littéraire» становило основний період «епохи Моріса Надо», якого Гюґо Прадель назвав освіченим диктатором. Журнал ледь не припинив існування після смерті Моріса Надо (Надо помер у 2013 році у віці 102 роки; до останніх днів він був зайнятий справами видавництва), а зараз роботу, якою займався один Надо, виконують кілька людей. Законодавець високої літератури Моріс Надо не просто усе вирішував, а невпинно працював, творив і, безумовно, надихав. Авторитарність літературної критики визнаних професіоналів, яким читач довіряє формування власного літературного смаку, не викликає побоювання, якщо ця критика залишає простір для натхненного читання літератури.
25.04.2014