Чи можна роман, що займає 800 сторінок, прочитати на одному подиху? Як не втратити інтригу у детективній історії, у якій діє 20 персонажів? Якою є сучасна література Нової Зеландії? Що ви знаєте про «Золоту лихоманку» в середині XIX століття? Наскільки складною до читання є книга, що отримала Букерівську премію?
«Світила» Елінор Каттон. Фото: Марія Педоренко, hromadske.ua
Відповіді на ці запитання можна отримати, прочитавши роман «Світила» Елінор Каттон. Ця книга – лауреат Букерівської премії 2013 року. Елінор у віці 28 років стала наймолодшою лауреаткою, а її роман – найбільший за обсягом роман-лауреат в історії премії. Відтепер роман «Світила» можна прочитати українською мовою. У перекладі із англійської Володимира Панченка книга вийшла у видавництві «Рідна мова».
Внутрішня структура твору наче вибудована за математичними алгоритмами – логічна, послідовна, де важливий кожен елемент, кожна деталь. Здається, наче Елінор Каттон заховала музику поміж слів – так легко читається текст, так плавно він затягує і занурює в свою майстерно створену атмосферу.
Зовнішня структура має свою форму: 12 частин, кожна з яких наполовину коротша від попередньої. Форма доведена до досконалості: перша частина займає половину книги, остання – половину сторінки. Прискорення темпу та ритму кожної з них – дуже вдало підібраний прийом для детективу. Наче 3D-ефект: чим ближче до розв’язки, тим швидший перебіг подій, тим більше захоплює дух.
Такий ефект можна пояснити, зокрема, і тим, що це текст із категорії «добре зроблених романів». Елінор Каттон отримала ступінь магістра письменницької майстерності в Університеті королеви Вікторії у Веллінгтоні. Тобто вона навчалась «технічно» писати тексти. Можна припустити, що роман «Світила» спершу був наперед продуманий та розрахований у певній логічній схемі, якій авторка чітко слідувала: у ній немає нічого випадкового, продумане кожне слово.
Жанр роману, здавалось, залишився у XIX столітті. Але Елінор Каттон обирає саме його для написання детективної історії, що відбулась за часів «Золотої лихоманки» у Новій Зеландії. Іще більш оригінальним свій твір вона робить, переплітаючи у ньому астрологію та астрономію. Персонажі у переліку дійових осіб, який розміщений перед змістом, поділені на групи: Сузір’я та Планети, один персонаж – Земля. Головні персонажі, яких 7, – світила, інші ж 12 героїв – знаки зодіаку.
Дію кожної частини Елінор спершу зображає в астрологічній карті, малюнок якої розміщений перед початком розділу. Що цікаво, авторка за допомогою комп’ютерних програм планетаріїв змоделювала ці картини зоряного неба. Вони достовірні тому місяцю і року, коли відбувається дія у книзі. Хоч для читача, який не зможе прочитати значення астрологічних карт, ці малюнки скоріше будуть звичайною ілюстрацією і прийомом, який не спрацює, тим не менш, не зауважити цієї деталі неможливо.
Кожен із персонажів книжки живий: під час написання авторка точно знала, що було з ним до початку «виведення» його на сторінки роману, і що буде після. Увага Елінор Каттон до деталей одягу, манери ходіння чи інших особливостей персонажів призводить до того, що в уяві вимальовується яскрава і дуже натуралістична картинка. Вона не досягала цієї живості та барвистості за допомогою розлогих описів. Описи, які є в романі, не описують атмосферу, а створюють її: Елінор Каттон досконало вивчила епоху, в якій відбувається дія – побут, гардероб. Тож роман, що неочікувано для детективного жанру, напрочуд атмосферний. Через опис дрібниць, що, здавалось, є обов’язковою умовою детективу, авторка відтворює особливий настрій місця дії.
Лауреат Букерівської премії 2013 напевне провокує у читачів особливу увагу та інтерес до себе, адже це – найвища літературна нагорода. «Світила» – це, перш за все, майстерно написана детективна історія. Вона і справді затягує. Кожен розділ присвячений окремому героєві, що вимагає уважності та зосередженості читання. Багато маленьких окремих історій, герої яких інколи мандрують з однієї до іншої, а події можна змалювати в одній подієвій карті, яка і буде розгадкою таємниці.
31.12.2016