Покоління братчиків не шукало давніх співців, вони творили міф Шевченка, який епічною силою перевершив те, що неможливо придумати

Коли скінчиться війна і добро переможе, як у казці… Ви усміхаєтеся? Даремно. Кожна казка – це уламок міфу, а міф – це історія, яка завжди повторюється.

У давнину вірили, що зображення людини призводить до викрадення у неї душі. Можливо тому світлини, які робив мій дід, такі одухотворені.

Артист у прагненні оволодіти красою виснував на синтезі здобутків мистецтвознавства, психології та фізіології власну теорію, що уможливлювала б прогноз. Але схибив.

Що можна вдіяти на кораблі, котрий несеться на скелю?! Лише розслабитися й спокійно зустрітися з неминучістю.

 

  Юрій Косач. Сузір’я лебедя. Еней і життя інших. – К.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2017. – 400 с.  

У романі «Андрій Лаговський» Агатангела Кримського багато морського бризу, літнього сонця, похмурої сирої зими й світла тьмяного каганця. Він насичений суфійською поезією, ремінісценціями з християнських і середньовічних східних містиків, віддаленою орієнтальною екзотикою й брудом приморських таверн, затхлим запахом невипраної білизни в дешевому готелі, малярійною вогкістю нещодавно освоєного колонізаторами Кавказу. Тепло тут не стільки фізичне, скільки суб’єктивне, ба навіть політичне. Як і всі пейзажі епохи класики.  

Ґомбрович В. Транс-Атлантик/ пер. з пол.. А. Бондаря. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 160 с.   Вигнання як екзистенційний виклик, попри нерідко катастрофічність власних проявів, неодноразово в культурі ставало стимулом глибшого самоусвідомлення: від «Доктора Фаустуса» Томаса Манна до «Сузір’я лебедя» Юрія Косача, В. Домонтович дописував «Без ґрунту» дорогою з України, а Г. Гессе створював «Паломництво до Світанкової Країни» вже із швейцарським паспортом. Зрештою, не забуваймо Шевченка із його «Захалявною книжечкою» часів заслання.