Найлегше піти шляхом антиутопій або звичайних тоталітарних методів, вже призабутих у нашій частині світу, а найважче знайти підстави для нового гуманізму і соціяльного оптимізму.
Ким ти є, ким буваєш, ким не хочеш нізащо бути, ким, на жаль, бував, ким, на щастя, маєш шанс побути – всі ці питання неможливі без реальності, за якою стоїть не що інше, як інша людина.
Нині науково пояснюють, що жодної душі нема, а є лише патерни, схеми і гормони: чи не стала антропологія наукою про «механічні автомати», приклеєні до своїх смартфонів
"Проста людина" не має ідеологічних упереджень і культурних запитів, володіючи однією головною властивістю: вона "просто хоче добре жити". Потреби замість цінностей.
Історія не залишила Лифарю нічого, крім місцевої ідентичності, що у своїх проявах так схожа на ностальгію багатьох лояльних до імперії обивателів сьогоднішнього дня.
Ніхто не стане сперечатися з тим, що не було у школі слів, солодших за просту фразу «Вчителька захворіла». І не тому, що тій умовній вчительці хтось бажав злого.
