Історія не залишила Лифарю нічого, крім місцевої ідентичності, що у своїх проявах так схожа на ностальгію багатьох лояльних до імперії обивателів сьогоднішнього дня.
Ким ти є, ким буваєш, ким не хочеш нізащо бути, ким, на жаль, бував, ким, на щастя, маєш шанс побути – всі ці питання неможливі без реальності, за якою стоїть не що інше, як інша людина.
Ніхто не стане сперечатися з тим, що не було у школі слів, солодших за просту фразу «Вчителька захворіла». І не тому, що тій умовній вчительці хтось бажав злого.
Романтизація зими на наших землях іноді здається такою ж нав'язаною, як російська мова і комунізм. Зима для українця – пора, від якої насолода все ж радше вимушена, ніж щира та жадана.
