Урок географії
Спливає ще одинадцять років, і Йозеф Рот повертається до української теми, до того ж у трьох репортажах поспіль, щоправда, автономних, не обʼєднаних, на відміну від «галицького триптиха», спільним задумом. Це: «Мукачеве, файне місто», «Урок географії» та «Український націоналізм – німецький патент». Усі три публікації не лише зʼявилися того самого 1939 р. і того самого місяця, а й один за одним – восьмого-девʼятого, одинадцятого і тринадцятого січня, «Мукачеве, файне місто» й «Урок географії» – в Pariser Tageszeitung, «Український націоналізм – німецький патент» – в Die Zukunft. Pariser Tageszeitung – еміґрантське видання, засноване в червні 1936 р., яке виходило до лютого 1940 р. і припинило діяльність у звʼязку з німецькою окупацією Франції. Pariser Tageszeitung стала спадкоємицею Pariser Tageblatt – газети, заснованої 1933 р. лівими і ліберальними інтелектуалами, еміґрантами з Німеччини, на її шпальтах Рот також друкувався. Die Zukunft – ще один німецькомовний еміґрантський щоденник Франції, виразного антигітлерівського й антисталінського спрямування, що проіснував усього-на-всього два роки, від 1938 р. по 1940 р.
У репортажі «Мукачеве, файне місто» Ukrainisch вживається в значенні «українська мова», контекст подібний до того, який ми бачили в репортажі «Львів, місто», центральному тексті «галицького триптиху». Формула та сама, змінюються хіба складники: «Там розмовляють німецькою і їдиш і угорською і словацької й українською». Рот мовби нанизує, використовуючи сполучник «und», утворюючи (відтворюючи) намисто мовного і культурного багатоголосся на спільній території. За цей світ Рот тримається, його обстоює й ідеалізує.
Така констеляція перетворюється на ідеальну модель, це радше Wunschdenken – не завжди і не так дійсність, як жадана візія. На думку Рота, габсбурзька монархія забезпечувала баланс між різними націями, мовами та культурами, проте цю думку Рот не пропаґує в журналістській дільності, якщо вона присутня, то хіба латентно, адже мовно-культурно-релігійне розмаїття – спадок, що його новоутворені держави отримали від імперії, і цей спадок перебуває під загрозою зникнення. Трохи далі формула повторюється, щоправда, Ukrainisch (українська мова) поступається ruthenisch (по-русинськи / по-рутенськи). З обох вживань видно, що Рот вкладає в Ukrainisch і Ruthenisch той самий зміст, вони в нього синоніми, обидва слова означають «українська мова», а, написані з малої літери (ruthenisch / ukrainisch) – «по-українськи», «українською (мовою)». Це принциповий момент, який унеможливлює мовно-політичне маніпулювання терміном «русинський».
Рот порівнює Мукачеве зі сніжкою, яку жбурляють туди-сюди через кордони і демаркаційні лінії сильні світу цього, українці постають у тексті жертвами історії та її перипетій, приреченими на знищення, опиняючись у ситуації євреїв, мовби повторюється історія львівського погрому, лише тепер між жорнами ворогуючих сторін опиняються українці: «Чехословацькі жандарми, які ще вчора були угорськими, стріляють в угорських, які ще вчора були чехословацькими жандармами. А вахмістр Сатмарі приходить додому і розповідає жінці: «Уяви-но, я застрелив мого найкращого товариша: чотаря Канюка! Ми разом служили. Але він був русином/рутенцем»». Мукачеве стає для Рота містом-символом, пересторогою для всього світу.
В «Уроці географії» Йозеф Рот двічі вживає Karpatho-Russen на позначення закарпатських українців, ставлячи на карб цивілізованому світові, що він ніколи не чув таких понять і не цікавився цим «задвірком цивілізованої Європи». В контексті розмови про Закарпаття автор згадує про Галичину і «щонайзапекліші сутички між поляками й українцями в час, коли світ перебував у мирних перемовинах. Галичину названо австрійською, відтак «тепер польською». Наприкінці, протестуючи проти кепського знання світовими політиками центрально- і східноєвропейської географії, Рот називає Мукачеве столицею Карпатської України (die Hauptstadt Karpatho-Rußlands) і застерігає від переплутування Мукачевого з Москвою: аби який-небудь новітній Вілсон не переплутав, бува, столиці Карпатської України з Москвою. Таким чином Рот натякає, зокрема, на плутанину і підміни у вживанні етнонімів Russen і Ruthenen, а найголовніше – на небачення менших величин за більшими, цієї оптичної вади світової політики, що призводила і призводить до катастроф.
Насправді ж на час написання й появи репортажа столицею Карпатської України був Хуст, куди ще 10 листопада 1938 р. перенесли урядову канцелярію потому, як рішенням Віденського арбітражу від 2 дистопада 1938 р. північно-західну частину Карпатської України з Ужгородом, Мукачевим та Береговим передали Угорщині.
У репортажі «Український націоналізм – німецький патент» Йозеф Рот розкладає на полиці чимало понять – етнонімів та похідних, що робить цей текст ключем до решти «українських» репортажів: «Греко-католицький було синонімом русинського [рутенського]», «українці, або русини [рутенці]», «українські, або русинські». Рот згадує про те, що українці в Російській імперії, були змушені, щоб зробити карʼєру, повністю зрусифіковуватися. Водночас, Рот констатує, що українська мова ближча до російської, ніж провансальська до французької, а також, що українська мова Галичини і українська мова підросійської України відрізняються.
Водночас, цей останній «український» репортаж – контрапункт до попередніх. Так це лише на поверхні, в істоті речей Рот не змінював своїх поглядів, його головним ворогом був націоналізм, через це цей у публіцистичній діяльності лівий інтелектуал, а в художній творчості – затятий монархіст відкидав сіонізм як єврейський націоналізм, за що потрапив у немилість до своїх друзів, які обстоювали право євреїв на власну державу. В листах до Стефана Цвайґа Рот мріє про католицький райх, царство доброти і справедливости, Європу без кордонів, наднаціональне утворення, де головна цінність – людина. За Ротом скидається на те, що війна – винахід періоду націєтворення (становленна націй), начебто до того в історії людства ніколи не було війн, та це, мабуть, через фокусування на викликах свого часу, Рот повністю присвячується саме їм, а, запозичуючи в історії, творить ідеалістичні моделі-проекції в майбутнє, такими їх варто сприймати.
Рот покладає відповідальність за український націоналізм на німців. У цій найпізнішій фазі творчости письменник переосмилює роль різних націй і відступає від своєї первинної моделі, якій незмінно залишався вірним упродовж десятиріч на сторінках художніх творів, і перекладає всю повноту відповідальности за розпад Дунайської монархії на німецькомовну частину, звинувативши її у форсуванні німецькомовности і розбудові німецькости, тоді як більшість націй імперії не були германцями і їхньою рідною не була німецька. Рот пише про постачання німецької зброї та грошей до Львова «в час, коли Ґерінґ стріляє в Польського Вепра».
Мусимо памʼятати, що в Рота, в його системі вартостей, зумовлених походженням, освітою, життєвим досвідом, політичними переконаннями, націоналізм – апріорі негативно конотований. Мусимо також памʼятати, що на Рота вплинула та обставина, що 1933 р. до влади в Німеччині прийшли нацисти, 1935 р. були проголошені і прийняті Нюрнберзькі расові закони («Закон про громадянина Райху» і «Закон про охорону німецької крови і німецької чести»), а на момент появи репортажа Австрія була вже рік як анексована Гітлером. Це докорінно інша диспозиція, ніж у випадку з попередніми «українськими» репортажами. Рот – найраніший і найпроникливіший критик націонал-соціалізму і небезпек, які той ніс.
Націоналізмам, зокрема, сіонізму Теодора Герцля й українському націоналізму, Рот однаковою мірою закидає брак спонтанно-позитивної ідеї, пояснюючи це потребою в постійному опорі, перебуванням у дефензиві. Роблячи відповідальними за український націоналізм німців і вважаючи українську мову діалектом російської (прикликаючи для цього в спільники Тараса Шевченка), Рот ретранслює російський імперський міф і демонструє нерозуміння того, що самоусвідомленню українства сприяла ліберальніша культурно-релігійна політика в Габсбурзькій монархії.
Йозеф Рот не пропонує цілісного погляду на українців та Україну. Зрештою, то не його завдання. Погляд на Україну та українців фрагментарний, наскільки одиночними є розрізнені публікації на українську тематику, розсипані на тривалому часовому відтинку між численних журналістських текстів письменника. Формат репортажа, газетної публікації не давав можливости ні для засяжнішої картини, ні для глибшого аналізу. Життєва ситуація Рота і політична ситуація на континенті – тим паче.
З огляду на формат, можливості та завдання репортерського письма Рот повністю впорується і максимально використовує нагоду для привернення уваги центрально- і західноєвропейської публіки, головно німецькомовного читача до українців та України, яка, на думку Рота, лежить в Європі, належить до Європи і культурно, і ментально, тож уже бодай тому вартує уваги і введення в європейський дискурс та наратив.
