Трагедійність принадлива

Літературна премія Центральної Європи Angelus 2019: перемога автобіографізму

19 жовтня у Вроцлаві відбулось урочисте вручення літературної премії Angelus, її 14-им лауреатом став Ґеорґі Ґосподінов (Болгарія) за роман «Фізика смутку», а нагороду читачів імені Наталії Ґорбанєвської отримав Юрій Винничук за «Танґо смерті». Як відбувалось вручення і ким були інші претенденти на премію, розповідаємо далі.

Зустріч з фіналістами та вручення премії

З 14 до 20-ого вересня у Вроцлаві відбувався Фестиваль Бруно Шульца, фокусною темою якого було явище еліт. В рамках цього фестивалю за день до оголошення переможця, 18 жовтня, відбулась зустріч читачів з фіналістами премії, під час якої автори зачитували уривки з своїх книг, висловлювали свої думки про еліти та їхню роль у сучасному світі. Для мене ця подія була цікавою власне через те, що вперше за останні роки я побачила на одній сцені українця та російських письменників, які старанно не реагували одне на одного і навіть не сварились. Між іншим, один з російських фіналістів Сєрґєй Лебедєв під час дискусії висловив цікаву думку щодо сучасної Росії: відповідальність за все зло, яке коїть РФ, мають нести її еліти, в тому числі й інтелектуальні. На жаль, за браком часу чи бажання, ніхто з присутніх не захотів про це поговорити більше, хоч те поєднання людей та обставин могло б породити вартісну дискусію. З іншої сторони, Angelus мені полюбився якраз тим, що приділяє  максимальну увагу самим текстам, а не авторам та їхнім політичним поглядам.

Урочисте вручення літературної премії Центральної Європи Angelus – це дійсно урочистість, але в дуже особливому вигляді. Отож, 19 жовтня, вечір, Музичний театр Капітоль, вхід – тільки за запрошеннями, за 10 хвилин до початку події важко знайти вільне місце, здається, все панство Вроцлава зібралось тут, одягнувши свої найкращі вбрання. 20:00 початок, світло вимикається і на великому екрані білим по чорному один за одним гігантськими літерами з’являються назви творів фіналістів, імена авторів, їхніх перекладачів та назви видавництв, які їх опублікували. Ніяких вступних промов чи привітань, лише великі літери на чорному екрані та музика, за пару хвилин все зникає і цю тишу в напівтемряві раптом пронизує гонг. На сцені з’являються актори та впродовж більш, ніж години читають уривки 7-ми творів-фіналістів. Хоча ні, не читають, а показують міні-вистави, в яких тексти оживають і затягують в себе, постають в неочікуваному вигляді, кожне слово набуває особливого значення і гіпнотизує тебе. Ти нарешті починаєш відчувати нутро літератури, забуваєш про навколишній світ з його проблемами, забуваєш про самих письменників та своє ставлення до них, натомість нарешті споглядаєш тексти у чистому вигляді, без жодних шумів та обтяжуючих обставин. Завершальним виступом, як останнім знаком оклику, було «Танґо смерті» за текстом Юрія Винничука, яке на сцені буквально ожило: оркестр відтворив ту мелодію, актори заспівали текст і, здавалось, от-от всі присутні в залі дійсно пригадають свої попередні життя. Таке шанобливе ставлення та любов до літератури власне і робить цю подію такою урочистою, нагадуючи, що на першому плані завжди має бути слово.

І ось всі фіналісти представлені, на сцену виходить ведучий, дякує особливим гостям, в тому числі  першому лауреату премії Юрію Андруховичу, всім присутнім, запрошує на сцену  спершу мера Вроцлава, який свою коротку промову не зміг не присвятити Ользі Токарчук та її Нобелю, та  за ним голову журі премії Миколу Рябчука для оголошення переможця. Спершу вручають Читацьку премію ім. Наталії Ґорбалєвської, Микола Рябчук підкреслює, що у польських читачів був один абсолютний фаворит і оголошує переможцем «Танґо смерті» Юрія Винничука. Піднявшись на сцену Винничук дякує відданим і польським, і німецьким читачам та рецензентам за визнання, адже від українських критиків годі й чекати відгуків з словами «це шедевр».  Після гучних оплесків голова журі лише повторює, чим кожен автор і його твір особливий, та без непотрібних пауз оголошує лауреатом премії Angelus 2019 «Фізику смутку» Ґеорґі Ґосподінова – він без сумніву вже давно вартий цієї премії. Мер Вроцлава Яцек Сутрик вручає нагороду переможцю, окрему відзнаку отримує й перекладачка «Фізики смутку» на польську Маґдалена Питляк. Після слів подяки від переможців, на сцену піднімаються всі фіналісти (крім 2-ох, які не приїхали), зал не перестає аплодувати, оркестр знову грає танґо, урочиста частина закінчується. Така церемонія вручення викликає лишень безмежну радість, бо така невимушена і сконцентрована лише на книгах фіналістів, що навіть не знаєш, чи є сенс детальніше розписувати ті менш ніж пів години оголошення переможців. Мені тільки хочеться повторити це ще раз, жодної довгої промови.

Переможці, інші фіналісти та їхнє значення

Цьогоріч до короткого списку Angelus увійшли такі автори та їхні твори: Б’янка Білова «Озеро» (Чехія), Ґеорґі Ґосподінов «Фізика смутку» (Болгарія), Сєрьґєй Лебедєв «Межа забуття» (Росія), Крістоф Рансмайр «Цісарський годинник» (Австрія), Саша Маріанна Зальцманн «Поза собою» (Австрія, хоч насправді вона росіянка), Юрій Винничук «Танґо смерті» (Україна), Поліна Жеребцова «Мураха в скляній банці. Чеченські щоденники 1994 – 2004» (Росія).

Переможець Ґеорґі Ґосподінов – знаний болгарський поет та прозаїк, його тексти трагічні й комічні водночас, а у віршах простота перетворюється на вишуканість. «Фізика смутку», що вийшла болгарською ще у 2011-му, – це автобіографічна повість через призму міфічного, в якій автор у образі Мінотавра створює лабіринти історій про власну сім’ю, Болгарію, її буденне життя, спустошення і застиглість часу. «Фізика смутку» також перекладена і видана в Німеччині, Італії, Сербії та США, де отримала чимало позитивних і захопливих відгуків. В Україні ж виданий тільки «Природній роман та Інші історії» Ґосподінова (2012, видавництво Tempora) та декілька віршів у часописі «Потяг 76. Балканський експрес» (2007,  видавництво Книги 21) у перекладі Остапа Сливинського.

«Фізика смутку» своєю перемогою підкреслила основний тон цьогорічного Анґелюса – біографізм. Окрім Ґосподінова, звернення до самого себе, як до джерела історії, обрали також Лебедєв у «Межі забуття»,  Жеребцова в своїх «Чеченських щоденниках» та Зальцманн у «Поза собою». Здається, що усі, хто зазнав кривди від Росії та її попередника Союзу, так ніколи й не перестануть притягувати читачів своїм невиліковним трагізмом, як і Балкани своїми вічними конфліктами й хаосом. З іншої сторони, ця перемога власних історій над вигаданими натякає, що реальність таки ще багато чого може нам розповісти. Тож поки в Україні автобіографізм не користується популярністю, Польща його цінує не менш, ніж історичні романи, які міцно закріпили собі статус «улюбленців» серед читачів.

Серед люблених  читачами історичних романів і добре знане нам «Танґо смерті», яке в Україні отримало відзнаку «Книга року ВВС» ще у 2012-му, тепер у Польщі (а заразом і в Німеччині) переживає своє друге народження, що підтверджує присудження їй Читацької премії. Здається, історія дружби українця, поляка, німця і єврея напередодні та під час Другої світової, нашим західним сусідам значно ближча, ніж українцям. Завдяки «Танґо смерті» в Центральній Європі нарешті прочитують правду про звірства «визволителів» і міжетнічні стосунки Львова, розвінчуючи для себе міфи про антисемітизм українців.

Як відбувається процес визначення переможця

Літературну премію Angelus вручають за найкращу книгу перекладену і видану польською мовою за попередній рік, переможець отримує 150 тисяч злотих та статуетку у вигляді ангела. Цьогоріч з 105-ти поданих заявок члени журі на початку липня обрали 14 основних претендентів на премію, серед яких було троє українців – Олександр Бойченко, Юрій Винничук та Андрій Любка, – і вже у вересні оголосили остаточний список фіналістів. З 2010 року премію також почали присуджувати перекладачам текстів-переможців – у випадку перемоги польського автора, журі визначає найкращого перекладача з-поміж книг-фіналістів, – який отримує статуетку та 20 тисяч злотих.  А у 2014-му для претендентів з’явилась і окрема читацька Премія імені Наталії Ґорбанєвської – переможця обирають, голосуючи за нього сайті Angelus-а. Ця премія з’явилась в пам’ять про відому російську поетесу і перекладачку Наталію Ґорбанєвську, яка була першою головою журі премії та померла у 2013-му.  

Чому Angelus важливий для літератури

Angelus насамперед особливий тим, що продовжує єднати літературу Центрально-Східної Європи і не вивищує жодну з літератур. Попри те, що премію заснували у Польщі,  серед її лауреатів найбільше українців (Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан) в той час, як, наприклад, поляків, австрійців та росіян нагороджували лиш по одному разу. Тут зникають усі упередженості та статуси «вищих культур» чи «малих мов», тут існує лише майстерність письменників та перекладачів.

Українці згадують про Angelus стабільно тричі на рік: коли оголошують довгі списки, коли оголошують короткі списки, коли оголошують переможця (якщо ним не є українець, то згадки нечисельні). І це дуже прикро, адже всі лауреати і претенденти мали би бути нам близькими, та й саме ставлення до літератури з сторони організаторів і журі мало б викликати зацікавлення й чогось навчити. Ми ще довго не зможемо змагатись з колоніальними культурами, зате можемо нарешті звернути увагу на те, що література нашої частини світу унікальна і не менш захоплююча за інші, разом з тим серед цієї літератури ми не найгірші. Для мене підсумок Angelus 2019 радісний і сумний водночас, бо надзвичайно приємно бачити, з якою повагою і захопленням тут ставляться до українських авторів, і так само сумно бачити, що ми не вміємо їх цінувати так само.