Митрополит ґр. Андрій Шептицький в днях проби і міри дав сьвітови цілому приклад високого розуміня обовязків. Остав ся на становищи своїм в часї, коли становище се — наче скелю серед моря — з усїх сторін обхопили ворожі филї.   Не кинув Митрополит Львова, хоча мав до сего сто нагод і сто намов. З мужеською рішучістю не приняв предложеної ще в послїднім моменті війсковою управою спромоги виїхати із столиці, до котрої вже наближались маси ворожих війск.  

Львів, 21. серпня.   Великої жертвенности для публичного добра вимагає від нас нинїшна пора. Жертв крови і маєтку, які віддаємо державі. І жертв синів наших і майна нашого, які нарід складає сам собі, своїй долї, своїй будучности.  

І.  

Відповідно до манїфесту Головної Української Ради з дня 6. серпня 1914 р. видаємо до всеї української суспільности отсе оповіщенє:   Всї істнуючі українські стрілецькі орґанїзациї лучать ся в одну спільну орґанїзацию під назвою: "Українські Сїчові Стрільці". В ціли доповненя рядів українських стрільців заряджуємо:   І. В кождій громадї має повстати безпроволочно громадський комітет з 3 до 5 людий. Сей комітет має:  

(С.Рудницький, доцент львівського унїверситету. Коротка ґеоґрафія України ч. ІІ, з 48 малюнками. Львів 1914. Накл. Укр. Пед. Тов. 221 стр. Ціна 3 кор.)  

Йдемо з братом на вправи до "Українського Городу".   Вулиці міста трохи опустїлі, бо gros Українців вже там — в Городї, а ті, що щойно cпішуть туди, обсаджують з нервозним поспіхом наші трамваї. На платформі, в купе — скрізь здвиговики — скрізь сріблисті відзнаки нашого здвигу, а тут і там червона лента Сїчовика або голубий шовк Сокола.  

Вже 9. марта сього року мали Ви, пане Товаришу нагоду почувати чар всенародного спорідненя на торжественнім концертї в честь нашого найбільшого поета. І можете собі тому може з деякою правдоподібностию вражіня представити сю першу точку сьвяточної здвигової проґрами, яка в інавґурацийну суботу почала торжество здвигу — Привітний вечер в Спортовій Палатї іменно. Правда?  

    Львів. 27. червня 1914.     Львовянам ратуш північ прозвонив. Чи він то визвав ізза мійських нив Той дивний шум, що лиш тодї встає, Коли вітрів чотири в море бє, Або коли із тисячок грудий Несеть ся в полї гомін молодий, Стрясаючи і гори і лїси — Як повен сил, так повен і краси?   Ледви той шум ізза далеких меж Доплив у перших филях до тих веж, Що гордо в гору чола піднесли, Вже перші филї ними потрясли.

Наш новітній час видер давно перегомонїлій старинї одно: поезию всенароднього сьвята, яка колись безсмертним сяєвом яснїла над стадіонами пангеллєнських Ігровищ. Бо ось ті Олїмпійські торжества, які для щасливих Геллєнів були жерелом все опять обнавляючої ся національної сьвідомости — тої страшної сили в лонї народа, що вела духом сильних борців до побіди над слїпими духом Персами — ті Олімпійські торжества, кажу, не є для нас тільки простим історичним спомином, як кроваві турнїри темнього середновіча.

Весна.   Глянь, яка весна довкола! Грациї вже геть усюди землю рожами вкрасили! І дивись, як морська хвиля весело пливе, колишесь! А ось вже і дика качка, — журавлі летять ключами...   Сонце ясне і ласкаве, — хмари меркнуть і щезають, — сяє хліборобська нива... Доспівають оливкові овочі — і зза листочків мерехтять уже здорові дари Бакха, винні грона!   Цикада.