Муки деміургів

Нова спроба «народження» львівського осередку Всеукраїнського об'єднання «Майдан» логічно закінчилася майже нульовим результатом – три години роботи запам'яталися не тільки бійкою в туалеті облради, а й палкими дискусіями, які наочно довели, що різні середовища по-різному бачать і способи утворення цієї організації, і шляхи її діяльності. А ще менше серед понад сотні присутніх відчувалося, що хтось має уявлення, як все це можна леґально заснувати.

Симфонія хаосу

Як видно з розвитку подій у сесійній залі обласної ради, доконечної згоди між трьома крилами потенційних засновників ВОМ як не було, так і немає.

Політики явно не поспішають наслідувати приклад своїх київських колеґ, які заявили, що не входитимуть в керівні органи «Майдану», аби ні на кого не тиснути. Бажання верховодити ще й на цьому напрямку просочується крізь об'єднавчо патріотичну риторику. Ймовірно, політики, частина з яких хоче бачити новий рух як структуризовану ієрархічну організацію, плекають ідею перетворити цей новотвір на політичну партію акурат до парламентських виборів 2017 року.

З іншого боку, політолог та громадський діяч Тарас Возняк у своєму блозі на Zaxid.net  висловив думку про те, що ВО «Свобода» мала намір підпорядкувати собі створення ВОМ на Львівщині. Реально найактивнішими під час цього засідання були саме спікери від «Свободи», але події під час попереднього засідання, коли політики створили під себе керівний орган ВОМ, показують, що бажання очолити процес притаманне не лише «Свободі».

Надто різними є й громадські організації. Частину з них очолюють ветерани національно-визвольних змагань, які почули звук бойової труби і рвуться в бій з переконанням, що старий кінь борозни не зіпсує. Це наштовхується на природний спротив молодих поколінь, які не хочуть ходити під «баняками», а нарешті взяти віжки у свої руки і показати, що й вони не в тім'я биті. Врешті, ці люди мають право на власну інакшість позиції. Насамперед це стосується до організацій з районів Львівщини, які ділом довели свою ефективність під час організації виїздів людей на майдан до Києва. Але потерпають від того, що на рівні області їх знають менше і їхні ініціативи наштовхуються на природній опір «старших товаришів».

Як виявилося, студентський сектор — також не моноліт. Виступ одного з координаторів Євромайдану Романа Брезіцького, який оприлюднив прізвища в майбутні керівні органи львівського ВОМу, пізніше спричинив хвилю критики від інших діячів студентського руху. Зокрема, студентський віце-мер Євген Филипець заявив, що це рішення ухвалювалося на закритому засіданні, про яке Студентську раду Львова взагалі не повідомили, і що серед п'ятьох запропонованих делеґатів насправді лише один є студентом, до того ж дві особи зі списку мають стосунок до політичних партій.

Дійшло до того, що представники різних груп намагалися розібратися «по-чоловічому»  (очевидно, натхненні бійкою між депутатом облради Йосифом Ситником та журналістом Дмитром Добродомовим), але цього вдалося уникнути, і представники студентства домовилися спільно узгодити кандидатури.

Шкура невбитого ведмедя

Щоправда, у всій цій ситуації є один маленький нюанс, який, проте, переважує все — навіть у Києві не знають, що саме створюється. Як слушно зауважив один зі спікерів, чинний закон про громадські організації передбачає дві форми: саме громадські організації та громадські спілки. Різниця полягає в тім, що перші формують фізичні особи, а до складу других входять юридичні особи.

Крім того, громадські організації можуть мати лише одну юридичну особу на центральному рівні, всі інші будуть територіальними підрозділами. Тож провадити зараз на реґіональному рівні якусь організаційну діяльність просто немає сенсу, бо незрозуміло, куди ж саме треба йти і що робити.

Тому пропозиція створити робочу групу, яка взялася б до створення оргкомітету майбутньої організації, так і зависла в повітрі. Натомість учасники пристали на пропозицію голови Львівської облради Петра Колодія: передавати всі пропозиції щодо майбутньої організації координаційному штабу  львівського Євромайдану. Також штаб мав би отримати з Києва статут організації і тоді вже рухатися далі.

Очевидним є і той факт, що чимало майданівців прагнуть, щоб саме вони, реальні учасники цих подій, що відстояли і відпрацювали на площах у Києві чи по реґіонах найбільше часу, стали батьками-засновниками нового руху. А всі ніші могли б до нього приєднатися як фізичні особи. Такий підхід став би своєрідним соціальним ліфтом для нових громадських лідерів, поки що не знаних в більшості реґіонів.

З іншого боку, цю пропозицію підтримують і рядові учасники помаранчевого Майдану 2004 року. Вони дуже добре пам'ятають, як ідея створити партію учасників майдану з назвою «Народний союз "Українці"!» була похована, після того як припала до душі тодішнім політичним лідерам. Як наслідок — виник НСНУ, а рядові герої революції так і залишилися на її задвірках.