Бажаючи звільнитися від страждань, ми подорожуємо крізь час і простір у пошуках «неверленду», хоча насправді маємо робити свій вибір самі й так само самі маємо нести за нього відповідальність.

Це дуже настроєва поезія, яка кружляє в емоційному шалі людини, що оглядає довкола себе світ, що прагне його зрозуміти через мову, поставити його в своїй мові для себе. 

Він наче бавиться кольором і в кольорі уміє зауважити щось невловиме, характерне його моделі. Живописний світ Фірцака має темно-гранатовий присмак печалі, наче він знає щось набагато більше, ніж може сприйняти наше око.

125 років від дня народження Лева Ґеца і 90 років від часу заснування у Сяноку Музею лемківської культури, що ним опікувався художник. Ці два ювілеї відзначаємо цьогоріч

Магія традиційної витинанки — моє джерело натхнення, тому навіть працюючи із сучасними образами, поєдную їх із давніми знаками. Одні з улюблених — символи води, землі, сонця. Образ дерева життя постійно зі мною — створила сотні його варіантів.

Білокур — національний талант, який може бути українським брендом, варто лише докласти зусиль для якісного й конкурентного культурного продукту. Що саме сформувало самобутню художницю, про яку варто дізнаватися самим й розповідати світові?

Новели змушують уяву читача невтомно працювати: здається, що ти вже десь бачив подібні образи на полотнах художників. Однак автор жодним словом не видає своїх малярських інтенцій, що виникли в інтелектуальному освоєнні різних пластів культури.

Сила нової режисерської постановки Алли Федоришиної у тому, що кожен із глядачів театру «Воскресіння» може по-новому відкрити Америку для себе й не соромитися своїх емоцій, які, можливо, раптом перевернуть світ, який досі сприймаємо, як завчену формулу «так має бути».

Нам легше піддається дослідженню Всесвіт, аніж мозку людини. Це не лише персональний комп’ютер, який керує організмом з усіма його процесами, а й наша особистість, наша душа

І поки хтось нам вигадуватиме слова (або підкидатиме їх, ніби м’ячі – малі і трохи більші: на, ловіть!..), хочеться поблукати у текстах Сергія Осоки, ніби в глибоких річках, де багато гладесеньких доброоких линів і шорстких, трохи колючих днів.