У фінальному монолозі Просперо каже: “Я вірив, я думав, що театр може щось змінити. А театр насправді нічого не змінює”. І в Просперо розкаяння, бо він усвідомив, що в своєму намірі перевернути світ своїм театром, був наївним. Він виходить на якусь іншу правду.