Дня 25. серпня 1914 р., дві години перед заходом сонця, вже цїлком добре було чути гарматні стріли. Можна було розріжнити два роди їx: одні короткі, уривані, близші і другі протяжні, дальші. Певно ті близші то наші, а ті дальші то московські*). Рахуємо наші: раз, два. три... і т. д., вже 50. На вісїмдесятім стали. А чому не устають ті протяжні? Противно, навіть бють сильнїйше. Здаєть ся, що не дуже далеко. В північно-західнім напрямі, як Сокаль, а може ще близше, як Камінка стр. Але нї! Се неможливе. Вже був би якийсь рух. То ще не в Галичинї. Може на граници, патрулї.

Чим було близше вечера, тим сумнїйше було жовнїрам. Вже рано співали жовнїри Бог предвічний, що якось дивно відбивало ся в наших душах.   Коли вже було смеркло, жовнїри як могли лучили ся разом, щоб той вечір бути як в найбільшім колї.   Можна сказати, що не було того вечера байдужих.   Ми, інтелїґенти, враз з офіцирами і улюбленим капітаном зійшли ся теж на спільну вечерю. З нами брали участь чужинцї, Чехи й Поляки.   Настрій був святочний.   Кождий думав про своїх і порівнував сей вечір з иншими, красшими.

Начальна Команда армії в цїли запобіженя розволїканю і затраченю оружя і воєнного матеріялу, визначила такі премії й винадгороди:   За вказанє місць укритя наших або неприятельських полевих гармат до 350 К, за гармату, за 10 центиметрові гармати або 12 центиметрові гавбіци до 600 К за гармату, за тяжкі гармати до 900 К за одну.  

Львів, 11. Січня 1916.   Як згідно констатують не тільки донесеня нашого ґенерального штабу, але також оцінки невтральної преси, російській офензиві на східно-галицькім і буковинськім фронтї забракло віддиху.   Що буде далї, годї ще сказати. Остання інформація нашого штабу про рухи ворога звучить: "ворог стягає скріпленя". Чи се значить, що він думає безпосередно продовжати свою офензиву, покажуть найблизші днї.   Одначе які не були-б дальші пляни ворога, — дотеперішний хід його офензиви виказав повну невдачу.

(Правдива подїя).   Стояли могучі, чорні, свідомі свого маєстату. Нїхто не заглядав в їх недоступне нутро, нїхто не бажав довше між ними мешкати. А коли загнав ся який відважний стрілець за ґемзою, що була їм одинокою товаришкою, то часто платив життєм за свою відвагу. Бо тодї зривала ся буря гнїву з їх високих вершків, зривав ся вихор, що в шалених, диких ударах зривав каміннє й валив у долини, ломив дерева та страшним гураґаном природи впадав на стрільця і вбивав життє так, що нїхто не знав, де, коли й як...  

Дуже незрівноважені ті почування, з якими засяде велика українська родина до сьогорічної Святої вечері, вже другої за час теперішньої великої війни. Одначе сумні почування переважатимуть. Чи-ж багато є таких Українцїв, котрим доля защадила невтишеного болю за час дотеперішньої заверухи? Зіллє просфору сльозами брат і сестра по втратї брата чи братів, батько й мати по втратї сина чи синів, заллють ся сльозами сироти по втратї батьків. Про матеріяльні шкоди й не говорити!

(Oпoвiданнє).   Така страшна була днина, що страшнїйшої годї собі уявити. Звичайно зачинало ся коло десятої, одинадцятої години, — сьогодня перед девятою впали перші стріли, а вже потім неначеб гори повідкривали свої пащі й ревли підземними гомонами, немовби небо розірвало свою сиву скатерть і засипувало нас шрапнелями.  

Їхав я в околиці Бартви реквірувати дерево до будови моста. Дорога випала менї біля коршми, з якої почув я нашу пісню. Злїз з коня та входжу до середини. Була недїля. За столом сидїло до 20 обозників (треняків), обдертих і більше подібних до жебраків, ніж до вояків. Пють хлопцї та співають, неодин заплаче, обійме другого й той другий також у сльози. Й так мішала ся пісня зі сльозами та нужденним пивом... Я присїв ся до них, бо 8 місяцїв не чув нї рідного слова, нї піснї — та дальше співаємо.

 

Дивно, що так мало читаєть ся про австрійсько-українські полки, які довершують так часто не-аби-яких геройських чинів. Хто хоч трохи знає українського селянина в Австрії, хто знає йoгo привязаннє до "старенького найяснїйшого пана", своєї скиби, той певно й вірить, що й українські полки в Австро-Угорщинї доконують таких учинків, що й не повірити. Ось факти: День 29 червня. Полк 95 є дивізійною резервою. Приказ: узяти неприятельські становища мають один український полк і два нїмецькі. Наступають. Починають ся пекло.