​

"Пісня від Бога!" О. Вересай.   Пісня для лемків — це їх рання та вечірня молитва, в яку вливають вони сльози зітхання, радість та усміх, сум і тугу, віру та любов, мудрість і розум, торжественність і святість, сердечні почування, похвали своїм героям, їх змагання і подвиги, або картають їх нерозумні вчинки. Пісня лемків — це джерело сили, енерґії, завзяття до праці, витривалости в терпінні, клопотах і трудах.  

У запалих селах Бескиду живе нарід, що зумів своїм відокремленим життям заховати старовинні зразки народньої культури, так своєрідні і прикметні для мистецької культури українського народу. Це лемки. Мистецтво Лемківщини є природним багатством цієї землі, бо мистцем є цілий нарід, що у найнедоступніших селах виявляє однаково свій творчий хист. Найпростішими, йому доступними середниками продовжує лемко найпростіші форми великого народнього мистецтва.

Переломові часи, які переживаємо на забутій досі Лемківщині поставити перед нами багато нових проблєм, що ждуть розвязання, а найпекучіша з них це перенаселення, голод на землю і проблєма праці. Еміґрацією самою, чи принагідними заробітками в Німеччині цієї справи не розвяжемо, як не розвязала її численна досі еміґрація до Америки, Німеччини, Арґентини й виїзд до Совітів. Врешті вилюднення Лемківщини не лежить в нічийому інтересі.

Із записок учителя   І.  

Починається шкільний рік. Перший шкільний рік в історії Лемківщини і Холмщини. Ніколи на Лемківщині та Холмщині ще не було правдивого шк. року, бо ще ніколи дитина нашого українця не мала щастя іти на початку шкільн. року до української школи. Були й тут початки шкільних років, але до яких шкіл ходила тоді українська дітвора? В чисто українських селах на Лемківщині були школи польські, або школи "руські" чи "польсько-руські".

Немaє у нас на Холмщині українця, котрий би не чув про Турковичі, а дуже мало є таких, що не побували на турковицькому святі 15-го липня. Чому ж то "Турковичами сливе вся земля холмська"? Звідки вони взялись? Відколи там знаходиться Чудодійний Образ Турковицької Божої Матери?   На ці питання важко дати відповідь, бо вони й досі не висвітлені в нашій історії. Наведу лише те, що відомо з літописів і народніх переказів.  

(Репортаж з Лемківщини).   Вже з тиждень наперед чую, як в селі говорять: — Празник буде в Лопінці, великий празник!

(Oпoвiданнє).   Така страшна була днина, що страшнїйшої годї собі уявити. Звичайно зачинало ся коло десятої, одинадцятої години, — сьогодня перед девятою впали перші стріли, а вже потім неначеб гори повідкривали свої пащі й ревли підземними гомонами, немовби небо розірвало свою сиву скатерть і засипувало нас шрапнелями.  

Із Злотського (п. Мушина) нам пишуть:   Кілько терпінь спричинили клеветничі доноси наших "найсердечнїйших" на цїлком невинних Українців, се оден Господь бачить і записує, щоби колись кождому віддати по дїлам його.   Коли на Українцеви не можуть найти чорної плямки в його прилюдній дїяльности, тодї, коли він їм таки не на руку, то кинуть на нього клевету, що він — мовляв — з верха "Українець", але в серединї "москальофіль". Кажуть люди, що кождий судить після себе; може й тут сповняєть ся та приповідка.