Дивно, що так мало читаєть ся про австрійсько-українські полки, які довершують так часто не-аби-яких геройських чинів. Хто хоч трохи знає українського селянина в Австрії, хто знає йoгo привязаннє до "старенького найяснїйшого пана", своєї скиби, той певно й вірить, що й українські полки в Австро-Угорщинї доконують таких учинків, що й не повірити. Ось факти: День 29 червня. Полк 95 є дивізійною резервою. Приказ: узяти неприятельські становища мають один український полк і два нїмецькі. Наступають. Починають ся пекло. Гармати гуркотять, свист гарматнїх куль виповнює цїлу просторонь, між землею й небом. Москалї не зостають ся довжниками, бо тут поставили ся до протиофензиви. Наші люде, спеціялїсти під тим оглядом, перестають уже орієнтувати ся, чия куля свище, австрійська, чи "його"? В міру розвою наступу починають бути тенором цїлої музики машинові кріси. Так триває до 9 години в вечері. О 9 г. передає телєфонїст апарат командантови баталїону, улюбленому майорови Врублєвскому. Полковник просить. Аби не стратити нїодного слова, адютант бере телєфонїчну мушлю. Приказ: наступ стрягне! Полк 95 мусить піти зараз до приступу. Придїлюваннє районів баталїонам. Полковник кінчить словами: Полк возьме окопи! Неправда-ж? Майор відповідає: я свідомий трудної задачі, але й певний. Ордонанси розбігли ся до командантів компанії. Приходять до окопу майора. Такий і такий приказ, зрозуміли? — Так, зрозуміли. Може не всї вернемо, каже майор, прощавайте. Стискає кожному руку.
Баталїон пересуваєть ся до призначеного району. Гробова тишина. Місяць освічує лиця, поважні, блїді, але не стрівожені. Кождий поодинокий здає собі справу з своєї ваги. Кождий знає, що український полк має рішити про перебіг битв на цїлій лїнїї. Приступають так тихенько, що не чути одного руху вісьмох соток. Аж тут нагло шалена стрілянина. В повітрю сичить стадо гадин. Австрійські Українцї підійшли неспостережено до дротяних перегород. Пересїкають їх, перерубують заступами (рискалями). Перерубали. Ворог орієнтуєть ся, що ворота відчинені, робить випад, забирає ранених, між ними улюбленого хорунжого..., але помилив ся. Наші люде не понесли стільки страт у товаришах на те, щоби злякати ся випаду. Вони вже "розїли ся", бo Москаль такий твердий, а ми теж не "глина". Господи! Де взяло ся стільки злости в сього спокійного флєґматичного селянина! Тут уже не було часу на баґнети, а кріси, обернені грубшим кінцем, так тільки мигали в повітрю. Якийсь Москаль просить ся, що він має дїти... дістав відповідь: Собако, а тому чверть години ти не мав дїтей?! Забув, як знущав ся над раненими. Сильний удар і стогін конаючого.
Сонечко ледви, ледви виходить ізза лїса. Світ будить ся до життя. За неприятельскими окопами під лїсом лежать побідники. Лиця блїді, як у трупів, мало хто рухаєть ся, очі дивлять ся без думки, експанзія нервів.
Адютант, Українець, переходить по боєвищі. Трупи й ранені, трупи й ранені. Кермує санїтарами, щоб мерщій давали поміч. Де, краянине, paнeний? В ногу. Давайте бандажі. Пане оберляйтнант, кажіть наперед ось того забандажувати, він дуже приблїд, аби з нього за багато крови не зійшло. Я підожду.
— Пане оберляйтнант, і про мене не забудьте, кличе з жита иншій і про мене й про мене й про мене...
А в тебе, краянине, що прострілене? Все! Якже все? Пять разів. Я рубав перегороди заступом, а він усе стріляє та стріляє, а я гадаю собі, хай. Аж поцїлив мене в руку, то вже я не мав як. Дуже болить. Ет, болить, а вас не болить, хоч ви й не ранені? А пан майор цїлий? — Здоровий. То добре, бо то гарна людина, але десь дуже далеко втїк Москаль, хай знає, що 95 полк, то не жарт.
Коло полудня приходять телєґрами від високих команд: Дякую хороброму 95 полкови, він переломив люблинську лїнїю, він рішив на просторони кількадесяти кільометрів і т. д.
День 18 жовтня. Величезна сила ворога натиснула на австрійські становища. Пішла страшна стрілянина; на крісах василїна кипить, так ненастанно стріляє хоробра девять-десятьпятка. Але все нові хмари ворога находять. Переломали лїнїю, забрали трохи Австрійцїв... Люде зачинають хитати ся, один на другого споглядає, питає очима; що тепер? А тут кличе людей поручник Мурасевич, Українець: до мене, до мене, хлопцї. У хлопцїв розяснюєть ся лице. Наш пан ляйтнант кличуть!
А ворог іде такими масами, що австрійська лїнїя мусить лягати й вигинаєть ся, подаєть ся. Поручник Мурасевич не подаєть ся! Йому забили брата при стрільцях, його батьки в Бучачі дуже потерпіли від Москалїв, він піде аж тодї назад, як порахуєть ся з Москалями. Хлопцї, крити ся! Анї писне жаден. Хай їх тут більше найде! — Як мак сїяв, пане ляйтнант. Адїть, козаки їдуть, три сотнї, може вже? Туди каменем засягне. — Чекайте ще трохи.
Час летить блискавкою... Ага тепер! Хлопцї! Перший і другий цуґ, засада (Aufsatz) 800 кроків, третїй і четвертий 1000 кроків. Сальви! А ти, краянине, диви ся, чи в пору порахунок шлемо Москалеви.
Адїть, адїть, пане ляйтнант. Та Москаль робить відворот, козли вивертає. Уважайте, нїодин кінь не втїк на три сотнї.
Ще, хловцї, сальви, спокійно та цїляти. Звідки машинові карабіни бють? Та то наш пан-кадет Лучаківський пішли на добрий вистріл і бють. Гей, але-ж бо молотять. Адїть, зігнали на міст і тарахкотять. Ах! Аж серце радуєть ся.
Хлопцї, досить! Ходїть, мостів немає, але ми по бальках Стир перейдемо. — Пішли.
Майор непокоїть ся; трохи недостає людей. Мабуть, і поручник Мурасевич зі 150 людьми дістав ся до неволї... Капраль ординанс Нїмець відповідає, що се не можливе, — бо знає поручника Мурасевича. Він певно мстить ся за брата й батьків...
Третя година з полудня. Спокійно долучуєть ся поручник Мурасевич зі 150 людьми.
Що з вами, питає майор, о пятій годинї Москалї переломили лїнїю, а се третя година по полуднї? Доношу послушно, я зостав ся там і з боку вибив з пів полку та три сотнї козаків. Кадет Лучаківський з нового становища вимагав машинами.
"Вас могли оточити?" — "Коли я був такий недобрий, що вони не важили ся. Зрештою я знаю тільки, що менї так полекшало, якби камінь спав з грудей".
[Вістник Союза українського народу]
28.11.1915