Дня 25. серпня 1914 р., дві години перед заходом сонця, вже цїлком добре було чути гарматні стріли. Можна було розріжнити два роди їx: одні короткі, уривані, близші і другі протяжні, дальші. Певно ті близші то наші, а ті дальші то московські*). Рахуємо наші: раз, два. три... і т. д., вже 50. На вісїмдесятім стали. А чому не устають ті протяжні? Противно, навіть бють сильнїйше. Здаєть ся, що не дуже далеко. В північно-західнім напрямі, як Сокаль, а може ще близше, як Камінка стр. Але нї! Се неможливе. Вже був би якийсь рух. То ще не в Галичинї. Може на граници, патрулї.
