Тисяча девʼятсот тридцять пʼятого року, коли виходять «Тріумф краси» і «Погруддя цісаря», уродженець Бродів Йозеф Рот мешкає в Парижі. Його знають більше як репортера і менше як белетриста, радше в німецькомовних колах, ніж у тих, де розмовляють французькою. Попри це, новелу «Тріумф краси» вперше друкує часопис Nouvelles littéraires у фрацузькому перекладі Бланш Жидон. Мовою оригіналу вона зʼявляється щойно наступного року в Pariser Tageblatt, невдовзі там же публікується й новела «Погруддя цісаря».  

Курт Воннеґут. Бойня номер пʼять. Переклад з англійської Володимира і Лідії Дібров. – Львів: «ВСЛ», 2014. – 320 с.    

Ґабріель Ґарсія Маркес. Кохання під час холери. Переклад з іспанської Віктора Шовкуна. – Харків: «Фоліо», 2016. – 476 с.  

  Містечко лежало посеред мальовничої низовини, де випасали білих з рудими плямами корів. Шумовиння теплого молока осідало над верхньою губою білими вусами.   Жінка, яка примостилась на низькому дерев’яному стільчику, затиснувши ногами цебро, була його матір’ю. Він дивився на її міцні жилаві руки, тоді знову біг попри вигін, назад, навперейми струмкові. Повільно заходив у холодну-холодну воду, де стояв то на одній нозі, то на іншій, як чапля.  

«Про любов, яка перетворилася / у мрію голубу», – ці рядки з вірша «Cantos hondo» Богдана Бойчука можуть бути епіграфом до життя і подорожей Софії Яблонської, в заміжжі – Яблонської-Уден. Народжена в Германові, що на Галичині, Яблонська, донька священика, у двадцять років вирушає в Париж опановувати техніку документального кіна, звідки здійснює менші і більші виправи. Поміж них найдовшу – довкола світу, та найтривалішу – до Китаю, де проживе, попри критичні відгуки про Китай в книжках «З країни рижу та опію» і «Далекі обрії», п’ятнадцять років.  

Усе, закладене на перших сторінках книжки Софії Яблонської-Уден «З країни рижу та опію», матиме продовження й розвиток. Естетичне, беручи початок ще в потязі, обернеться згодом колізією з етичним. Розбіжні уявлення про красу, винесені на сам початок, оголюють одну з властивих проблем подорожніх описів: передуявлення, що неминуче вступають у конфлікт із дійсністю, в якій інші «я» мають інакші погляди на ті самі речі.    

або ​МАГАТМА ҐАНДІ, НЕЛЬСОН МАНДЕЛА І ЛІВАК ІЗ САКСОФОНОМ     Сходи з почовганими стінами, на стелі – кіптяві плямки, в їх осерді – звуглені сірники. На майданчику між поверхами вазон.   Він перехопив мій погляд:   – Краса. Коли я виходив здому, його тут не було.   – Так просто: виставити за двері.   Він кивнув:   – Рослина нічого не скаже в свою оборону.

  Ми прошкували парковою алеєю між дерев з посіченою написами і знаками корою, їхні крони спліталися високо вгорі в зелене склепіння. Між стовбурами то тут, то там стирчали порохняві, наче зіпсуті зуби, пні.   – Ти теж робив це?   – Доволі давно.   – Це роблять усі хлопці.   – Так, з цього можна вивести теорію.   – Хочеш, вгадаю, що з того твоє?   – Не вгадаєш.  

Вільям Ґолдинґ. Володар Мух. Переклад з англійської Соломії Павличко.– Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 304 с.     Забути не можна памʼятати  

Гарпер Лі. Іди, вартового постав. Переклад з англійської Тетяни Некряч. – Київ: Видавнича група КМ-БУКС», 2016. – 288 с.