Знов під ногами шарудять листки;

Вони, мов древнє золото багряне,

Нагадують душі пекучі рани

І ржею зрад тавровані віки.

Що ж принесуть майбутнього роки? —

Пройшли — і ще перейдуть гураґани:

Вже їм назустріч підняли каштани,

Погрозливо безлисті п'ястуки.

Блаженні ті, що в мир і тишу вірять!

Вітає їх імлисте надвечір'я

У синяві будівель і дерев; —

Та вмій відчути, як гряде нестримне,

І жди, аж, тинк обсипуючи, гримне

Об мури знов сердитий левій рев.

1. XI.1943

[Наші дні, 01.11.1943]