І.
Пішли пташки... згадки лишились,
Сумні згадки, без нут, без слів.
Луги-лїси неначе засмутились,
І скрізь осїнний чути сьпів.
О сьпіве мій! о таємничий суме!
Тревай, товаришу смутний!
Ті сїрі дни немов давні думи
Вливають в душу чар дивний...
В ті дни я йду в далекий гай замовклий.
Туди, хто рад житю, не йде.
За листом там спадає лист пожовклий.
Житє втерявши молоде...
Туди не йдуть веселі молодята,
Щоб не зазнати там журби, —
Туди йде той, кого сердешна втрата
Шле в тїнь плакучої верби...
II.
Широкий сьвіт дрімота обгорнула,
Царює всюди тихий сон.
Лиш буря зла одна ще не заснула,
І лютить ся коло вікон.
Душа моя ізнову засмутилась,
Журба поморщила чоло...
Шкода! Душа у бурі надломилась,
А щастє в море поплило...
Та дурно вже трудні ломати руки
Й томити очи молоді; —
Не задзвонять ізнову райскі звуки,
Не втїшать ся уста блїді!... —
Най буде й так! Най виє буря люта,
Най виє серце хоре, най!...
Нa хвильку хоть душа покине пута
І полетить в колишний рай...
ІІІ.
Не вчас душа моя спрагнула
Барвистих весняних вінків,
Осїнна студень їх погнула,
Осїнний вітер їх розплїв.
Десь дїли ся мої надїї —
Взяли їх в далень журавлї...
Порожне серце тишком млїє
І рвесь до лїпшої землї.
Та ключолети прийдуть знову,
І знову росцвитесь весна,
І з дубом щирую розмову
Калина заведе рясна.
І мрака зимова упаде.
І оживе нїма земля,
І діждемось і ми розради;
І ми, незла душе моя!...
[Буковина, 25.11.1894]
25.11.1894