Карпати.

 

Пил доріг в Черемоші обмию,

Як прийду в Гуцульщину мою!..

Я пройшов Яремче, Коломию

У воскреслім з Вересня краю.

 

Поцілую землю Кобилиці,

Довбуша, Федьковича, Франка, —

І мені розкриються криниці,

Де безсмертна сила протіка...

 

Ой, ви гори — смарагдові шати,

В цілім світі найрідніші ви,

Не схиляли у віках Карпати

Перед ворогами голови.

 

Крізь пожари, крізь дороги люті, —

В новому відродження маю

Я пройшов од Вижниці по Кути

Молоду Гуцульщину мою;

 

Я пройшов од Космача по Жаб’є,

Як в дощі травневому намок;

Пив я шум смереччини і граб'я,

Коломийки лісовий струмок.

 

З Снятина гукав нам Черемшина,

А Федькович із Буковини;

Довбуша розкрилася стежина

Невмирущим словом давнини...

 

Бо й сьогодні в спільному поході

Правнуки його устали знов, —

До зорі, що зводиться на Сході

Гулом танків, сяйвом корогов.

 

Над гірською продзвеніла ніччю

Срібна шабля сина-вояка,

Мов з'єднались браття у сторіччі —

Довбуш із загоном Ковпака...

 

Ой, ви гори, гори українські,

Стоїте ви казкою в очах:

Скільки слави на дорогах війська!

Скільки сонця блиска на мечах!

 

Оживають села в ясних шатах,

Наша слава зводиться гірська.

В рідних горах, по гуцульських хатах

Бачив я Шевченка і Франка.

 

Там гуцул сторіччями молився

До ікон у рідних рушниках —

Щоб з Дніпром його Черемош злився,

Львів до Києва навіки прихилився

Витязем незламним у віках!

 

[Вільна Україна, 26.12.1944]

 

26.12.1944

До теми