Про злодіяння німців на території Львівської області
Вдершись в м. Львів 30 червня 1941 року, німецькі загарбники оголосили Львівську область «дистриктом Галичини» і запровадили в ній так званий «новий порядок» нестримного грабежу, насильств, тортур, масових розстрілів і вбивств мирного населення.
Вбивства радянських громадян робились не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдат, а навмисно німецькими військовими з'єднаннями, поліцією і СС, організовано, по раніш розробленим планам німецького уряду. Для масового винищення радянських людей був створений особливий апарат і організована ціла сітка таборів для знищення людей.
Головним натхненником і організатором системи винищення людей з'являвся рейхсміністр Німеччини Гіммлер, який неодноразово приїздив до Львова для інспектування і перевірки діяльності створених по його волі «підприємств смерті».
Для розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників, Надзвичайна Державна Комісія призначила спеціальну комісію в складі депутатів Верховної Ради Союзу РСР генерал майора І.С. Грушецького, М.В. Козирева і В.Г. Садового, лікаря І.М. Трегуба, Є.С. Грушко, голову виконкому Львівської міської Ради П.В. Бойка, П.С. Турченка, А.А. Вишневського, представника Надзвичайної Державної Комісії С.Т. Кузьміна, за участю головного судово-медичного експерта Червоної Армії доктора медичних наук М.І. Авдеєва, помічника головного судово-медичного експерта Червоної Армії В.І. Пухнаровича, судово-медичного експерта Д.А. Голаєва, експерта-криміналіста Н.І. Герасімова, прокурора Львівської області І.П. Корнетова і начальника слідчого відділу Львівської обласної прокуратури П.З. Крижановського.
Не підставі матеріалів розслідування, проведеного спеціальною комісією, висновків судово-медичної експертизи, а також багаточисленних свідчень радянських громадян і громадян іноземних держав, Надзвичайна Державна Комісія встановила, що у Львові, Раві-Руській, Золочеві, Сокалі, Яворові, Жовкві, Городку, Бродах, в Підкамінському, Ново-Яричівському, Івано-Франківському і інших районах Львівської області, німецькі загарбники знищили близько 700 тисяч радянських людей — чоловіків, жінок, дітей, а також підданих Чехословаччини, Югославії, Голландії, Великобританії, Сполучених Штатів Америки, привезених до Львова з концентраційних таборів Німеччини.
Німецькі загарбники убили у Львові видатних діячів науки і мистецтва
Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за вказівками німецького уряду списки видатних представників інтелігенції, призначених до винищення. Відразу ж після захоплення м. Львова почались масові арешти і розстріли. Гестапівці заарештували: члена Спілки радянських письменників, автора багаточисленних літературних творів, професора Тадеуша Бой-Желенського, професора медичного інституту Романа Ренцкого, ректора університету професора судової медицини Володимира Серадзького, доктора юридичних наук Романа Лонгшамо-де-Бер'є разом з трьома його синами, професора Тадеуша Островського, професора Яна Грека, професора-хірурга Генріка Гіляровича, професора-стоматолога Антона Тишинського, професора Францішка Гроера, професора патологічної анатомії Вітольда Новіцького, докторів фізико-математичних наук Володимира Стожека і Антона Ломніцького, академіка Соловій почесного члена багатьох академій наук Казимира Бартеля, доктора хімічних наук Станислава Пілата, доктopa технічних наук Каспара Вайгеля, доктора технічних наук Романа Вітковича, доктора технічних наук Володимира Круковського, професора Станислава Прогулеського, професора Манчевського, етнографа Адама Фішера, доктора технічних наук Казимира Ветуляні, відомого юриста члена Кодифікаційної комісії Польщі, професора Мауриція Алерханда, львівську письменницю Галину Гурську, критика Остапа Ортвіна, доцентів Ауербаха, Плясецького, фізика Вандера, інженера Шимона Блюменталя, хірурга Руффа, доцента Чортковера і інших професорів і викладачів учбових закладів.
Професор Львівського Медичного інституту Ф.В. Гроер, якому випадково пощастило уникнути смерті, повідомив комісію:
«Коли 3 липня 1941 року о 12-ій год. вночі, мене заарештували і посадили на вантажну машину, в ній вже знаходились професори: Грек, Бой-Желенський і інші. Нас повезли в будинок "Бурса Абрагамовичів". Ведучи нас по коридору, гестапівці глузували над нами, підштовхували прикладами гвинтівок, смикали за волосся і били по голові... Пізніше я бачив, як з гуртожитку "Бурса Абрагамовичів" німці вивели під охороною п'ятеро професорів, четверо з них несли скривавлений труп убитого німцями при допиті сина відомого хірурга Руфф. Молодий Руфф був також спеціалістом. Вся ця група професорів під конвоєм прослідувала по напрямку до Кадетської гори. Через 15—20 хвилин я почув залпи з гвинтівок в тому напрямку, куди повели професорів».
Щоб принизити людську гідність, німці вдавались до найвитонченіших катувань заарештованих вчених, а потім розстрілювали їх.
Житель м. Львова Гольцман Б.О. засвідчив перед спеціальною комісією, що він сам бачив, як на подвір'ї будинку №8 на вулиці Артишевського в липні 1941 року есесівці «привели 20 чоловік, серед них 4 професори, адвокати, лікарі. Одного з них я знаю по прізвищу — доктор юстиції Крепс. Серед приведених було 5—6 жінок. Есесівці змусили їх язиком і губами мити східці в семи під'їздах 4-поверхового будинку. Після того, як всі східці були вимиті, тих же людей змусили збирати на подвір’ї губами сміття... Все зібране сміття треба було перенести в одне місце двору... Все це разом зі мною бачив також двірник будинку №3 по вулиці Артишевського, Гіра Леопольд. Після закінчення роботи гестапівці вибрали з цієї групи 5 чоловік, вивели їх за місто і розстріляли».
Фашистські загарбники старанно приховували факти винищення інтелігенції. На неодноразові прохання родичів і близьких сповістити, яка доля спіткала вчених, німці відкараскувалися «незнанням».
По наказу рейхсміністра Німеч чини Гіммлера, восени 1943 року гестапівці спалили трупи розстріляних професорів. Колишні ув'язнені Янівського табору Мандель і Корн, які провадили розкопки трупів, повідомили комісії таке:
«5 жовтня 1943 року, вночі, між вулицями Кадетською і Вулецькою по наказу одного з гестапівців при світлі прожекторів нами була відкрита яма, з якої ми вийняли 36 трупів. Всі ці трупи нами були спалені. Під час виймання трупів з ями, ми виявили документи на ім'я професора Островського, доктора фізико-математичних наук Стожека і професора політехнічного інституту Казимира Бартеля».
Розслідуванням установлено, що в перші ж місяці окупації німці заарештували і вбили у Львові понад 70 видатних діячів науки, техніки і мистецтва.
Масове винищування німецько-фашистськими загарбниками мирного населення і радянських військовополонених
Німецький губернатор «дистрикту Галичини», в який входила Львівська область, — доктор Вехтер і генерал-майор СС Кайман, в листопаді 1941 року у Львові на Янівській вулиці створили так званий «табір примусових робіт». Він був огорожений цегельною стіною і обнесений колючим дротом. Сюди німці зганяли мирних громадян і військовополонених. Ув'язнених в таборі морили голодом, примушували виконувати непосильні роботи, по-звірячому били палками, заражували тифом і дизентерією. Раціон денного харчування складався з двох склянок «чорної кави», виготовленої з дров'яної тирси, ста грамів хліба з домішкою тієї тирси, тарілки супу з картопляних очисток, і не забезпечував навіть голодного існування. В'язні тисячами умирали від голоду, тифу, дизентерії і розстрілювались.
Гаупштурмфюрер СС Гебауер встановив в Янівському таборі систему звірячого винищування людей, яку потім, після його переводу на нову посаду, «удосконалювали» коменданти табору оберштурмфюрер СС Густав Вільгауз і гауптштурмфюрер СС Франц Варног.
"Я особисто бачив, — повідомив комісії колишній ув'язнений табору Аш, — як гауптштурмфюрер СС Фріц Гебауер душив жінок і дітей, а чоловіків взимку заморожував в діжках з водою. Діжки наповнювались водою, жертвам зв'язували руки й ноги і опускали в воду. Приречені знаходилися в діжці до повного замерзання.
За свідченнями багаточисленних свідків радянських військовополонених, а також французьких підданих, що знаходились в німецьких таборах, встановлено, що німецькі бандити «винаходили» найвитонченіші методи винищення людей, при чому все це вважалось у них справою особливої честі і заохочувалось головним воєнним командуванням і урядом.
Гауптштурмфюрер СС Франц Варцог, наприклад, любив підвішувати ув'язнених за ноги до стовпів і так залишати їх до приходу смерті; оберштурмфюрер Рокіта особисто розпорював ув'язненим животи, начальник слідчої частини Янівського табору Гайне просвердлював тіла ув'язнених ціпком, або шматком заліза, плоскогубцями виривав у жінок нігті, а потім роздягав свої жертви, підвішував їх за волосся, розгойдував і стріляв по «рухомій мішені».
Комендант Янівського табору оберштурмфюрер Вільгауз, заради спорту і розваги дружини і дочки, систематично стріляв з автомата з балкону канцелярії табору в ув’язнених, що працювали в майстернях, потім передавав автомат своїй дружині і вона також стріляла. Іноді, щоб розважити свою 3-річну доньку, Вільгауз примушував підкидати в повітря двох-чотирьох річних дітей і стріляв у них. Донька аплодувала і кричала: «Папа ще, папа ще!» і він стріляв.
Ув'язнені в таборі винищувались без всякого приводу, часто на суперечки. Свідок Кіршнер Р.С. повідомила слідчій комісії, що комісар гестапо Цепке засперечався а іншими катами табору про те, що він одним ударом сокири розрубає хлопчика. Ті йому не повірили. Тоді він піймав на вулиці 10-річного хлопчика, поставив його на коліна, примусив скласти руки долонями разом і пригнути до них голову, примірявся, поправив голову хлопчика і ударом сокири розрубив його вздовж тулуба. Гітлерівці гаряче вітали Вепке, міцно тиснули йому руки, хвалили.
В 1943 році в день народження Гітлера (йому минуло 54 років, комендант Янівського табору оберштурмфюрер Вільгауз відрахував з числа ув'язнених 54 чоловіки і особисто розстріляв їх.
При таборі для ув'язнених була організована лікарня. Німецькі кати Брамбауер і Бірман кожного 1-го і 15-го числа проводили перевірку хворих і, як що встановлювали, що серед них є такі хворі, які знаходяться в лікарні понад два тижні, тут же їх і розстрілювали. Під час кожної такої перевірки розстрілювалось від 6—10 чоловіка.
Катування, мордування і розстріл німці провадили під музику. Для цієї мети вони організували спеціальний оркестр з ув'язнених. Оркестром примусили керувати професора Штрико і відомого диригента Мунд. Композиторам німці запропонували скласти особливу мелодію, яку назвали «Танго смерті». Незадовго до ліквідації табору німці розстріляли всіх оркестрантів.
В Янівському таборі фашисти розстріляли понад 200 тисяч мирних радянських людей. Колишній ув'язнений цього табору Мантель показав: «За два місяці мого перебування в таборі німці убили до 60 тисяч ув'язнених і в тому числі 8 тисяч дітей.»
На території Янівського табору комісія виявила три ями з трупами розстріляних в другій половині липня 1944 року радянських громадян. Як показали свідки і родичі забитих, німці розстріляли тут радянських людей, привезених з різних тюрем гестапо. Порушивши звичайний порядок, гітлерівці на цей раз не обшукали одягу убитих. В кишенях одягу закатованих комісія виявила документи. По цим документам встановлено, що в числі убитих і замордованих були: Рибий Василь, 1910 року народження, Панасюк Василь, Окунь Михайло, Сорока Єгор, 1921 року народження, уродженець м. Львова, Рибаковський Рудольф, 1913 року народження, уродженець м. Львова, Говалєвич Леон, Лакрайх, 1913 року народження, уродженець села Седліська, Циганик Варфоломій 1904 року народження, уродженець села Комарно, вул. Садова, №66, Вансович Михайло, 1905 року народження, Табак Василь, Гаврилов Михайло, 1904 року народження, Білий Чеслав, 1914 року народження, що мешкав в м. Львів, Синерукін Олександр, 1916 року народження, Табіно Василь, 1919 року народження.
Судово-медична експертна комісія, обслідувавши «Долину смерті» в Янівському таборі і вивчивши свідчення свідків, встановила:
1. «В Янівському таборі провадились масові вбивства мирного цивільного населення.
2. Вбивства провадились в основному шляхом розстрілу типовим німецьким прийомом — пострілом в потиличну частину голови. Частина розстріляних вбита пострілами в тіменну частину черепа.
3. На території, що прилягає до Янівського табору, німці провадили масові поховання, а потім спалення трупів. Спалювання трупів провадилось тривалий час і в різних місцях території табору, але більшу частину трупів німці спалювали в балці — виїмці.
4. Земля в цій балці на значній глибині виявилась насиченою трупними рідинами і жирами з гнилим запахом і запахом гарі.
5. Характер виявленого попелу, що складається із дрібних кусочків кісток, хрупкість більш великих уламків кісток свідчать про те, що спалення трупів провадилось при високій температурі. Попіл трупів що залишився при спаленні, заривався в різних місцях на території табору на глибині до двох метрів. Таких місць виявлено 59. Крім того, попіл з кістками був виявлений на поверхні грунту майже на всій території табору, що була обстежена.
Враховуючи загальну площу закопування і розсіювання попелу і кісток, що досягає 2 квадратних кілометрів, експертна комісія вважає, що в Янівському таборі винищено понад 200 тисяч радянських громадян.»
В липні 1941 року німецьке воєнне командування створило в центрі м. Львів, на території кріпості, що називається «Цитадель», концентраційний табір для військовополонених. Під загрозою розстрілу німці змушували в'язнів працювати з ранку до пізньої ночі. Приміщення табору не опалювались. В'язні десятками тисяч вмирали від голоду, побоїв, хвороб і розстрілювались.
На підставі свідчень, встановлено, що в таборі «Цитадель» за час його існування було понад 280 тисяч військовополонених, з яких від голоду, хвороб, знущань і розстрілів загинуло понад 140 тисяч чоловік.
Свідок Никифор Григорович Голюк, що був в цьому таборі з 8-го липня 1941 року до квітня 1942 року, повідомив комісії:
"Як медфельдшер, що працював в цьому таборі, я знаю, що за 4 місяці — з серпня до листопада 1941 року — в таборі померло лише від дизентерії біля 3 тисяч військовополонених. Ніяких засобів боротьби з хворобами німецьке командування не вживало. Навпаки, німці з наміром привезли в цей табір із та бору №385 в Раві-Руській хворих на висипний тиф і розташували їх по казармах групами в 10 чоловік серед здорових військовополонених. Після цього неминуче в таборі вибухнула епідемія висипного тифу, від якої з листопада 1941 року до березня 1942 року померло біля 5 тисяч військовополонених».
При огляді табору «Цитадель» комісія виявила в камерах написи замордованих військовополонених.
«Тут вмирали від голоду російські полонені тисячами. 22 січня 1944 року».
«Доблесна російська армія, вас чекають з нетерпінням не тільки народ, але й військовополонені, які приречені на голодну смерть. Як важко помирати».
Масові розстріли мирного населення і військовополонених німці провадили також і в Лисиницькому лісі, що міститься на околиці Львова в напрямі до Тернополя. В цей ліс німці щоденно приганяли і привозили на автомашинах великі партії радянських військовополонених із табору «Цитадель», в'язнів із Янівського табору, Львівської в'язниці, а також мирних радянських людей, затриманих на площах і вулицях міста Львова під час численних облав.
Судово-медична експертна комісія, обслідувавши місце розстрілів радянських військовополонених, виявила на поверхні землі і в різних ямах попіл і уцілілі кістки людських кістяків, штучні зуби, речі особистого вжитку, людське волосся. «Рештки мозкової речовини, волосся, речі особистого вжитку і різкий трупний запах в ямах свідчать про те, що в них спочатку тривалий час були зариті трупи, які потім були вириті і спалені».
На основі розслідування встановлено, що німці розстріляли в Лисиницькому лісі понад 200 тисяч чоловік.
У вересні 1941 року, за вказівкою генерал-майора поліції СС Кацмана, у Львові було організовано гетто, яке німці назвали «юденлаг» — єврейський табір. Гетто було розташоване на околиці міста. Територія табору була обгороджена парканом і дротом. Виходити із гетто нікому не дозволялось. На роботу і з роботи євреїв водили лише під конвоєм. В таборі було 136.000 чоловік. Населення підлягало грабуванню. Умови життя в гетто були жахливими — люди спали на голій підлозі і під відкритим небом, з євреями поводились гірше ніж з худобою. Німці провадили в місті масові облави на євреїв. Вони не щадили ні чоловіків, ні жінок, ні дітей. Дорослих вони просто вбивали, дітей віддавали командам гітлерівської молоді як мішені при стрільбі.
Ось, що повідомила з цього приводу в своїй письмовій заяві французька піддана Іда Вассо, директриса існувавшого у Львові ще задовго до війни спеціального притулку для престарілих і непрацездатних французів:
«З приходом німецьких властей ми були постійно впевнені, що будуть вбивства. І, дійсно, не пройшло і 2—3 дні, як ми почули стрілянину із автомата, яка впевнила час в рострілі євреїв, цих нещасних людей. Я мала можливість відвідати гетто. Гігієнічні умови були там жахливі. Люди жили по 15—20 чоловік в одній кімнаті, без води і електрики. Дорожнеча була жахлива, і, як завжди, сила грошей грала свою роль. Нещасні були приречені на голод. Один раз на тиждень їх відвідувало гестапо, яке одних вивозило в Белзец (Польща), інших до піщаного рову, щоб розстріляти. Засуджених увозили в одних сорочках, тому що німецькі бандити мали нахабство відбирати їх одяг і награбоване відправляти вагонами до Німеччини. Маленькі діти були мучениками. Їх віддавали в розпорядження гітлерівської молоді, яка із цих дітей робила живу мішень, навчаючись стріляти. Ніякої жалості в інших, все для себе, такий девіз німців. Треба, щоб увесь світ знав про їх метод. Ми, які були безпомічними свідками цих обурливих сцен, ми повинні розказати про ці жахи, щоб всі знали про них, а головне, не забути їх тому, що відплата не поверне життя міліонам людей.
Забуття було б зрадою людству. Страждання радянських, французських, англійських, американських полонених повинні бути відплачені. Запам'ятайте на все життя. Іда Вассо Том».
За час існування гетто з 7 вересня 1941 року до 6 червня 1943 року німці винищили понад 130 тисяч чоловік, частина з них була розстріляна в самому гетто, частина в Янівському таборі, останніх німці відправили для знищення в табір смерті в Белзец (Польща).
Німці провадили масове винищення радянських людей і в інших містах Львівської області. В місті Рава-Руська німці організували табір військовополонених. Із червня 1941 року до квітня 1942 року в цьому таборі було понад 18 тисяч радянських військовополонених. Всі вони на кінець цього періоду були знищені. Військовополонених, які перебували в таборі, німці роздягали, залишали на них тільки одну білизну, в зимовий час водили на працю роздягненими і роззутими. Позбавлені сил, військовополонені падали. Німці їх добивали із автоматів і просто кололи багнетами.
Житель села Яниче, Магерівського району, Кочак Василь Степанович розповів слідчій комісії:
«Я працював в таборі радянських військовополонених з грудня місяця 1941 року до квітня 1942 року. За цей час німці знищили голодом, холодом і розстріляли біля 15 тисяч військовополонених. Трупи померлих і розстріляних увозили на тракторних причепах у Волковицький ліс. Голодні і виснажені військовополонені, коли їх проводили по території табору, кидались на купи гнилої і мерзлої картоплі, але конвоїри їх тут же розстрілювали. Я бачив, як вивозили цілком голих військовополонених, прив'язували вірьовками до стіни або до стовпа і в зимовий час тримали їх так, поки вони не замерзали».
Масове винищення радянських людей німці провадили повсюдно, особливо в містах: Золочеві, Сокалі, Яворові, Жовкві, Городку, Бродах.
Німці вивищили в таборах Львівської області тисячі підданих іноземних держав
Надзвичайною Державною Комісією установлено, що німецький уряд систематично направляв в табори Львівської області військовополонених і мирних громадян іноземних держав із концентраційних таборів, розташованих на території Німеччини. Тут німці піддавали їх мордуванню і вбивали.
Житель міста Львова Бич З.Є. повідомив комісії:
«Коли я перебував в ув'язненні в Янівському таборі, там були крім українців, поляків і євреїв — піддані Франції, Чехословаччини, Італії і інших держав».
Військовополонених іноземних держав німці змушували до непосильної праці, били, морили голодом, невпинно винищували. Все це підтверджується багаточисленними свідченнями радянських громадян, а також свідченнями визволених Червоною Армією у Львові французьких військовополонених, що були ув'язнені в «Цитаделі» і Янівському німецьких таборах.
Уродженець міста Ангулем департаменту Шаранта (Франція) Еміль Леже, взятий німцями у полон 13 червня 1940 року в Шампаньї (Франція), повідомив: «З перших же хвилин мого полону мені довелось відчути на собі жорстокі методи, що застосовуються німцями... Під страхом смерті нас змушували працювати без відпочинку, без достатньої кількості їжі; ми були виснажені, змучені, вкриті вошами, без взуття, наше обмундирування було з лахміття. Коли ми скаржились на такий режим, нам відповідали: «Це ще занадто добре для французьких свиней і собак».
Протягом цього часу ми не мали повідомлень від наших рідних. Коли ми прохали дозволу написати їм, то німці відповідали нам: «Навіщо? Ваші рідні, без сумніву, убиті, а з вашими жінками сплять німецькі солдати»...
...В 1941 році я був присутній при першому прибутті російських військовополонених в «Шталаг» Нейбранденбург. Це було жахливо. Росіяни були справжніми кістяками, в яких ще теплились рештки життя. У багатьох з них були багнетні рани на ягодицях і спині. Деяких німці вбивали, деякі самі падали мертвими від виснаження при найменшому пересуванні. Мертвих роздягали, складали на підводу і везли в загальну могилу, що була на околицях «Шталага». Підвода поверталась в «Шталаг», навантажена хлібом і овочами для кухні. На підводі були криваві плями. Це було огидно! В ці хвилини ми зрозуміли, на яку витончену жорстокість здатні німці. Кожного ранку німецькі офіцери і унтер-офіцери відвідували табір російських військовополонених. Вони говорили: «Ми йдемо робити вправи в тирі по живій мішені». Приблизно 200 чоловік російських солдат вмирали щоденно. Їх вбивали, або вони вмирали від хвороб і голоду. Серед багатьох убивств я особисто бачив жахливий спосіб вбивства російських військовополонених німецькими солдатами. Ударами палки або ударами чобота вони розбивали їм голови, говорячи: «Російські собаки не варті рушничної кулі». Доведені до найвищого ступеня витонченості підлість, варварство і жорстокість є відмінними рисами «бошів» в таборах.
В січні 1943 року я був відправлений в «дисциплінарний табір 325» в Галичину (Рава-Руська—Тернопіль—Львів). Тут був ще жорстокіший режим. Багато французів було убито в цьому «Шталазі». Це був терор. Один просвіт, одна думка — смерть. Під час мого ув’язнення у Львові мені довелось ходити на працю по мощенню вулиць, що дало змогу бути свідком вбивств німцями десятків тисяч люлей. Вулиці були завалені купами трупів жінок, дітей, чоловіків, вбитих вночі».
Лооф Клеман повідомив слідчій комісії про жахи німецьких таборів, які йому довелось пережити, будучи полоненим: «Військову повинність я відбував в Сент-Авольд, поблизу Меца, у 18-му кавалерійському полку. Потрапив в полон до німців 4 червня 1940 року в Сент-Клері (департамент Сена)... Рава-Руський табір військовополонених, куди я прибув 3 вересня 1942 року, англійці називали «повільною смертю». В цьому таборі був один водогінний кран на 12 тисяч чоловік. Користуватися їм дозволялось тільки протягом 4—5 годин в день. Німецька охорона нас тероризувала. За найменшу провинність загрожувала смерть. Нам не дозволялось пити воду. Ми голодували. Ранком під час переклички ми ледве стояли на ногах: нам давали на день 200 грам хліба, ранком ми одержували гарячу воду з сосновими голками, вдень півлітра супу. Часто суп був тільки водою. Ми спали на підлозі. Всюди були блохи і воші. Російські військовополонені тисячами вмирали в таборі від голоду і тифу... Вночі, в Раві-Руській відбувалися вбиства єврейських жінок і чоловіків. Всю ніч працював кулемет. Ранком, ідучи на працю, я сам бачив велику кількість трупів. Німці навіть не заривали їх і не завдавали собі праці вивезти їх».
Колишній французький військовополонений №18057. XII. Д. Марсель Ріветт про звірства німців повідомив слідуюче: ..."Я відбував військову повинність в Саарбурзі (Мозель) в 59-му піхотному полку. Під час загальної мобілізації був направлений в 60-й армійський моторизований полк. 24 червня 1940 року я потрапив до німців в полон у Вогезах.
В Трірі я вперше зустрівся з російськими військовополоненими. До них ставились дуже погано. Серед військовополонених були й поляки. Росіяни жили окремо в своїх камерах, і їм давали в харчі картопляні лушпайки.
В Лімбурзі в «Шталазі ХІІ. А.» ставлення до військовополонених було ще більше жорстоким. В 6 годині ранку нас виганяли з бараку ударами дрючків... Вдень давали суп, який росіяни повинні були їсти стоячи. Коли хтонебудь з них сідав, тут же клацала гвинтівка або стріляв кулемет. Французький товариш підіймав того, хто падав і ніс його в госпіталь, де лікареві залишалось тільки констатувати смерть. Щоденно вмирало 15—20 росіян. Причиною смерті були: голод, хвороби або вбивства. Французький лікар, який робив розтинання, знаходив в кишках померлих траву, земляних робаків, яких їли вмираючі від голоду військовополонені...
...Начальник «Шталага XII. А.» барон фон-Бок, вирішив, що збір в бараках відбувається дуже поволі (нас було 1.200 чоловік в двох бараках №7, 8). Послідував наказ бути готовим в 4 хвилини, тих, що запізнились, дозволялось колоти багнетами. В цьому знаходив собі задоволення унтер-офіцер Шрейнер, який колов нас. Нас перевели в Рава-Руську. Там ми звернули увагу на поганий вигляд російських військовополонених. Було 10 січня, і термометр показував 10—15 градусів нижче нуля, а багато хто був тільки в сорочках, кальсонах, босі, без шапок і всі страшно схудлі, майже кістяки. У всіх них були багнетні рани на спині і ягодицях. Нам удалося поговорити з росіянами і довідатись, що вони військовополонені і працюють безпосередньо на лінії фронту. І коли їх спитали, чому вони роздягнені, то одержали відповіді, що німці роздягти їх, щоб захистити себе самих від холоду. Після двохденної перевірки і викликів нас розмістили в підвалі без світла. Ми нічого не їли. Було 20 градусів нижче нуля, серед нас були солдати Північної Африки, які невимовно страждати від холоду.
1 червня 1943 року відбулася кривава бойня, під час якої було вбито 10 тисяч чоловік. Деякі кудись були вивезені. На слідуючий день, коли ми йшли ранком на роботи ми бачили багато трупів жінок, дітей, чоловіків, які лежали в калюжах крові. Німці вбивали без розбору всіх євреїв, де б вони їх не зустріли. Це було жахливо! Вбивства продовжувались біля місяця.
Радянська армія вступила в Львів. І з того часу ми вільні, чекаємо швидкого повернення у Францію. Я сподіваюсь, що німці сповна заплатять за пролиту ними кров і будуть покарані за все ними заподіяне. Марсель Ріветт військовополонений №18.057. ХІІ. Д.
Ле Фуль Жорж повідомив комісії:
Після п'яти важких діб ми вночі прибули в Рава-Руську. Нас тягли, тому що більшість військовополонених зовсім ослабли. Німецький унтер-офіцер крикнув нам «Ось ви і приїхали в країну сонця». Але який жах цей табір!..
Німець-ад'ютант сказав нам, що в таборі Рава-Руська вмерло понад 3 тисячі російських військовополонених від тифу. Ми зариваємо їх тут. Трапляється, що серед них бувають ще непомерлі. Але їх вони все одно кидають їх в ями і засипають негашеним вапном, від якого вони задихаються. Щотижня в табір прибувало 1000 французів, що втікли з Німеччини. Це були ті, хто не хотів працювати для перемоги Німеччини»...
Поблизу міста Рава-Руська на віддалі 200 метрів від міської лікарні і 50 метрів від шосе, на галявині лісу, комісія виявила 2 могильних горби. На деяких з них зберіглись хрести з французькими написами.
Судово-медичною експертною комісією були розриті два могильних горби. В одному з них був виявлений труп чоловіка у форменному одягу французької армії. На відворотах коміра була цифра «24». Документів при трупі не виявлено. В другому комісія виявила два чоловічих трупи без одягу, зі знаками обпалення на всій поверхні трупів. По написах, що збереглись на хрестах могильних горбів встановлено, що в них поховані французи, замордовані німцями: Боне Рожер, народження 1911 року, Годі П'єр, народження 1915 року, Дастю П'єр, Леплей Жозеф, 30 років, Самьє Арман, Блонді Рожер, 29 років, Посе Поль, 34 років, Гюйон Андре, 30 років, Рейно Шарль, 29 років, Вітто Ейжен, 34 років, Сірг Каміль, Боннуа Альфонс, Котьє Рожер і інші.
Німецькі загарбники, позбавлені будьякої моралі, винищували всіх непотрібних їм людей: росіян, українців, євреїв, поляків, французів, чехів і навіть вчорашніх своїх друзів по зброї — італійців.
Петрушковна Ніна Здіславівна за національністю полька, що працювала в період німецької окупації перекладачем в команді «Ретрово-Італьяно», повідомила:
«Після падіння Муссоліні фашисти поставили вимогу від італійських солдат, що були в місті Львові, присягнути на вірність гітлерівській Німеччині. Багато відмовились дати присягу. Всіх, хто відмовився від присяги, фашисти арештовували. Так було арештовано 2.000 чоловік італійців і всіх їх німці розстріляли.
Серед розстріляних було 5 генералів і 45 офіцерів італійської армії, яких я знала. В числі розстріляних були слідуючі генерали і офіцери італійської армії: генерал-майори Манджаніні Енріко, Форнаролі Альфред, Джанноті Джузеппе, полковники: Маяджоніні Луіджі, Ашенцо, Стефаніні Карло, офіцери: Джіно Каруссо, Фузароллі Луіджі, Томмасо Серафіні, Форнароллі Енріко, Ніно Манто, Едуардо Монджіанніні, Альфредо Ломбарді, Лівно Корсіні, Джіованні Джіакоміні, Луіджі Стефаніні, Персіні Клено, Кастеляні Рі кардо, Персіаніні Туліо, Дельнієрі Маріно, Моросі Альфредо, Кастоді Джіорджіо, Бастіаніні Альфредо, Стореллі Едуардо, Біньямі Джіованні, Валентіні Джіио, Саво Луіджі, Сабо Рішардо, Вінценті Емануело, Лоренцо Вераніні, Тоскано Альфонсо, Родоканакші Массимо, Лібері Марселло, Крістіаніні Лоберто, Цітріні Джіозеппе, Паурін Еміліо, Біскезе Донато, Джіанні Луіджі, Джіатоні Туліо, Джіалотто Туліо, Тороссе Евальдо, Ерестіаніні Серджіо, Кедріанніні Лоренцо, Валентіно Альфредо, Каусуро Рішардо, Руссіні Беніто, Корсіні Туліо, Крісталліні Маріно, Маріно Антоніо, Кальніері Маріно, Лассоні Луіджі, КальЦарі Маріно».
Громадянка Французької республіки Іла Вассо також підтвердила факт розстрілу німцями італійських генералів, офіцерів і солдат: Після відставки Муссоліні, — говорить вона, — німці заарештували всіх італійців, які не хотіли примкнути до фашистської партії, і знищили їх. Трупи їх зникли. Без сумніву, вони були спалені або залиті негашеним вапном».
Спеціальні міроприємства німецьких загарбників по приховуванню слідів своїх злочинів
В зв'язку з успішним наступом Червоної Армії і панічним відступом німецько-фашистських військ гітлерівський уряд і воєнне командування приступили до приховання своїх страхітливих злочинів по винищенню мирного населення, радянських військовополонених і підданих Франції, Чехословаччини, Югославії, Польщі, Голландії, Бельгії, Сполучених Штатів Америки, Великобританії, що знаходились в німецьких концентраційних таборах Львівської області.
За вказівкою рейхсміністра Німеччини Гіммлера і генерал-майора поліції СС Кацмана в червні місяці 1943 року були проведені спеціальні міроприємства по викопуванню і спалюванню трупів замордованих і розстріляних мирних жителів, радянських військовополонених і підданих іноземних держав.
У Львові німцями була створена особлива зондер-команда №1005, що складалася з 126 чоловік. Шефом цієї команди був гауптштурмбанфюрер Шерляк, його заступником — гауптштурмбанфюрер Раух. В обов'язки зондер-команди входило викопування з землі трупів убитих німцями мирних жителів і військовополонених і спалювання їх.
Розкопками і спалюванням трупів керували шарфюрер С.Д. Раух і обервахмейстер С.Д. Кепік.
Витягнені з ям трупи укладались на спеціальних майданчиках в штабелі, від 1200 до 1600 трупів в кожному. Трупи обливались смолою, бензином і спалювались. Попіл і рештки кісток просівались через спеціальні решета з метою збору золотих предметів — коронок, зубів, перстнів, годинників. Свідки Вилічкер, Хамайдес і інші в своїх свідченнях повідомили, що за 5 місяців їх роботи в «бригаді смерті» з попелу спалених ними трупів було висіяно і відправлено німцями до Німеччини 110 кілограмів золота.
Попіл розсівався по полях, а також закопувався в землю, великі кістки збирались окремо і перемелювались в машині-кісткодробарці, яка була сконструйована для прискорення «роботи». Кісткодробарку німці не встигли знищити, вона залишилась на території колишнього Янівського табору речовим доказом кривавих злочинів гітлерівських катів. Керівником по перемелюванню кісток замордованих був німець, шарфюрер С.Д. Єлітко.
Колишній в'язень Янівського табору Велічкер Л.А., якого німці примусили працювати в бригаді по розкопці і спаленню трупів, показав: «В «бригаді смерті» по спаленню трупів я працював з 6 червня 1943 року до 20 листопада 1943 року. За цей час бригадою було спалено понад 310 тисяч трупів, з них близько 170 тисяч на піщаннику Янівського табору, понад 140 тисяч в Лисиницькому лісі. В це число входять як ті трупи, які бригадою викопувалися із могил, так і ті, які не закопувалися в землю, а зразу після розстрілу спалювались. 20 листопада 1943 року вся наша бригада утекла. Тільки небагатьом пощастило залишитись живими, останні при втечі було вбиті. Німецькі кати організували другу бригаду з ув'язнених, які продовжували спалення трупів. Яка кількість трупів була спалена після моєї втечі, я не знаю, але знаю, що спалення трупів в Лисиницькому лісі тривало до січня 1944 року».
Свідок Манусевич Д.Ш., який також працював в «бригаді смерті», показав таке: «Після спалення трупів в яру коло Янівського табору, нас вночі автомашинами повезли в Лисиницький ліс, де ми відрили 46 ям з трупами розстріляних громадян. По формі одягу, по відзнаках, гудзиках і орденах, ми розпізнали серед трупів розстріляних червоноармійців, а також французьких, бельгійських і італійських військовополонених, серед них були також і трупи мирних громадян».
Судово-медична експертна комісія, на чолі з головним експертом Червоної Армії, професором Авдеєвим М.І., обслідувала місця поховання і спалення трупів в Лисиничах і встановила: «Симетричне розташування на поверхні майданчиків, де були виявлені ями з попелом, молодих дерев, з яких частина засохла, або слабо розвивається, вказує на те, що дерева посаджені на цих майданчиках штучно, з метою маскування майданчиків. Для цієї ж мети провадилось вкопування на поверхні майданів пеньків дерев. Ці факти свідчать про те, що німецько-фашистські власті всемірно намагалися приховати сліди своїх злочинів. Вибір місця для своєрідних «фабрик смерті» в глибині котловану, прикритого майже з усіх боків від стороннього погляду високими пагорбками і деревами, також допомагав німцям орудувати приховано. Природні умови місцевості, застосоване маскування і міцна охорона дозволили катам робити свою страшну справу в глибокій таємниці».
Таким чином, гітлерівські вбивці на території Львівської області дотримувались тієї ж методики приховання своїх злочинів, яку вони почали раніше, убивши польських офіцерів в лісі під Катинню. Експертна комісія встановила повну ідентичність маскування розташованих в Лисиничах могил з таким же маскуванням могил убитих німцями польських офіцерів в Катині.
Для поширення досвіду по винищенню людей, спаленню трупів, маскуванню злочинів, німці створили у Львові при Янівському таборі спеціальну школу по підготовці «кваліфікованих кадрів».
В цю школу приїздили коменданти таборів із Любліна, Варшави, Кракова і інших міст. Керівник зондер-командн №1005 Шерляк біля «робочого місця» вчив комендантів, як провадити виймання трупів з землі, як складати їх в штабелі, спалювати, висівати попіл, перемелювати кістки, засипати ями, провадити на них маскувальну посадку дерев.
[Вільна Україна, 29.12.1944]
29.12.1944