Ходи до нас, замучений наш брате!

 

Посланіє до закарпатських українців

 

Дев'ять віків дивився ти, наш брате,

Поверх верхи замріяних Карпат

І тугою невидні ржавив грати —

Закований в мадярський каземат.

 

Сміялася і плакала Вкраїна —

Ти знав лиш плач і безпросвітну ніч;

Тобі чужа була на краще зміна,

Бо хто мав знять тобі полуду з віч?

 

Чи наймит в рясі, що стидався слова,

Яке твій пращур крізь віки беріг?

Чи лінтяїв отара безтолкова,

Яка половцям гнулася до ніг?

 

І так ішов ти крізь віки самотний,

Сліпуючи в твоїх лісах ялиць;

Губив в ярах твій древній спів скорботний,

Перед половцем стелячися ниць.

 

Аж загриміли від гармат Карпати

І заспівав на горах побратим;

Прокинься, в'язню, і попробуй встати,

Бо ти в тюрмі ходити вже відвик.

 

Ходи до нас, замучений наш брате!

Немає більше межи нами меж.

В твоїй тюрмі вже виламали грати,

І ти нарешті вільно заживеш.

 

27. XII. 1944 р.

 

[Вільна Україна, 29.12.1944]

29.12.1944