Посланіє до закарпатських українців
Дев'ять віків дивився ти, наш брате,
Поверх верхи замріяних Карпат
І тугою невидні ржавив грати —
Закований в мадярський каземат.
Сміялася і плакала Вкраїна —
Ти знав лиш плач і безпросвітну ніч;
Тобі чужа була на краще зміна,
Бо хто мав знять тобі полуду з віч?
Чи наймит в рясі, що стидався слова,
Яке твій пращур крізь віки беріг?
Чи лінтяїв отара безтолкова,
Яка половцям гнулася до ніг?
І так ішов ти крізь віки самотний,
Сліпуючи в твоїх лісах ялиць;
Губив в ярах твій древній спів скорботний,
Перед половцем стелячися ниць.
Аж загриміли від гармат Карпати
І заспівав на горах побратим;
Прокинься, в'язню, і попробуй встати,
Бо ти в тюрмі ходити вже відвик.
Ходи до нас, замучений наш брате!
Немає більше межи нами меж.
В твоїй тюрмі вже виламали грати,
І ти нарешті вільно заживеш.
27. XII. 1944 р.
[Вільна Україна, 29.12.1944]
29.12.1944