Дзвінка ВОРОБКАЛО

 

У світлі дні Великодня хотілося би згадати про світлу людину – Осипа Залеського, якому 16 квітня виповнилося 125 років. Музикознавець, композитор, диригент, педагог, багатолітній директор Музичного інституту ім. М.Лисенка у Станіславі, він належав до відомих діячів музичної культури Галичини першої половини ХХ століття. Поза музикою – вояк Української Галицької Армії, завзятий мандрівник Карпатами, людина з тонким почуттям гумору, майстер пера. Його життєвий шлях був довгим і тернистим, але він пройшов його гідно, залишаючись собою і даруючи людям свою творчість.

 

Осип Залеський

 

 

Народився у селі Тростянець Малий на Золочівщині у родині вчителя Степана Залеського та Людвіки з дому Ілевич. Подружжя вже виховувало чотирьох синів: Аполлона (згодом урядовець податкового суду), Степана (суддя окружного суду), Мар’яна (посадовець на залізниці), Тадея (педагог і громадсько-політичний діяч). Заробіток сільського вчителя не покривав усіх витрат сім’ї – троє старших братів Осипа навчалися у Львові та Золочеві.

 

Професор Тадей Залеський (у центрі), 1909–1910 роки

 

 

Після виходу на пенсію батько ухвалив рішення переїхати до Золочева, родина почала звикати до нового місця, будувати плани. Але за кілька місяців сталося непередбачуване – після нетривалої хвороби Степан Залеський пішов із життя. Відтак малий Осип бачив, як мама ледве зводила кінці з кінцями, докладаючи надзусиль, аби сини продовжували навчатися.

 

Невдовзі до гімназії вступив і він. Там захопився музикою, вивченням її теорії. Це й не дивно, бо мав поважних учителів: співи викладав Юзеф Райс, майбутній професор Краківського університету, а церковним хором керував Ярослав Вербицький, внук славетного композитора Михайла Вербицького.

 

Осип мріяв навчитися гри на скрипці або фортепіано, але мама не мала змоги купити інструмент і оплатити навчання. Син ставився до цього з розумінням і за якийсь час зголосився до шкільного духового оркестру, де грав на валторні. У старших класах гімназії захопився збиранням відомостей з історії української музики, а у сьомому – самостійно уклав україномовний посібник з теорії музики і надіслав рукопис до Музичного товариства ім. М.Лисенка на схвалення (до слова, його власноруч прочитав Станіслав Людкевич і подав юному музикознавцю деякі зауваження).

 

Після закінчення гімназії (1911) Осип Залеський продовжив студії на філософському відділі Львівського університету, де вивчав природознавство, географію, а з третього курсу – ще й музикологію (клас професора Адольфа Хибінського). Згодом навчався у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка по класу фортепіано й вищих теоретичних предметів, а також у консерваторії Галицького музичного товариства, в якій студіював теоретичні предмети у польського композитора і критика професора Станіслава Нев’ядомського. Водночас співав у хорі «Львівського Бояна» і чоловічому студентському хорі «Бандурист».

 

Адольф Хибінський

 

Станіслав Нев’ядомський

 

 

Саме на цей період припав початок журналістської праці юного Осипа. Упродовж 1912-1914 років він був співробітником львівських щоденників (до речі, конкурентів) «Діло» та «Руслан», налагодив постійну співпрацю із часописом «Ілюстрована Україна». Дещо пізніше, 1916 року, у журналі «Шляхи» з’явилася друком його стаття «Погляд на історію української музики».

 

Шпальта числа 9/10 журналу «Шляхи» за 1916 рік

 

 

Ще 1913 року Осип Залеський познайомився з Михайлом Гайворонським, який у той час учителював у підльвівському селі, і невдовзі спільними зусиллями вони започаткували музичне видавництво «Ліра».

 

Із початком Першої світової війни Осип разом із мамою та двома братами евакуювалися до Відня, де він продовжив музичні студії у Віденському університеті, вивчаючи музикологічні предмети у професорів Ґвідо Адлера, Ріхарда Валлашека та доцента Еґона Веллеса. Водночас юнак відвідував приватну музичну школу Кайзера, де на капельмейстерському відділі продовжив вивчення курсу гармонії та гри на фортепіано. Зрозуміло, що не міг не вступити до студентського товариства «Січ», довкола якого гуртувалися всі студенти-українці, які навчалися у Відні. Відновив у Відні музичне видавництво «Ліра» і видав збірку пісень Українських січових стрільців «Над Стрипою» в опрацюванні Михайла Гайворонського. На цей час припадають і перші композиторські спроби митця.

 

Михайло Гайворонський

 

 

Восени 1916 року Осипа Залеського було покликано до австрійського війська, і він вимушено покинув університетські студії. Опинився на військовому вишколі на Моравах. Після закінчення вишколу та курсу для старшин його як перекладача з російської мови вислали до штабу бригади, розташованої на фронті в околиці Мармарош-Сигета, з якою юнак перейшов із Закарпаття на Буковину і був скерований до спеціального телефонічного відділу, що діяв у міжфронтовій смузі. У лютому 1918 року, коли почався австро-німецький наступ на Велику Україну, його призначили до управи міста Могилева-Подільського, де він працював зв’язковим між австрійською командою й українськими установами.

 

Осип Залеський, четар УГА

 

 

З розпадом Австро-Угорської імперії Осип Залеський спочатку вступив до Окремого загону Запорізьких Низових Козаків, але невдовзі відгукнувся на заклик новоствореної ЗУНР і повернувся до Галичини, де зголосився до Української Галицької Армії, був чотарем Гірської бригади УГА. Після того, як під час наступу на Галичину польської армії Галлера (травень 1919 року) його бригада мусила відступити за Карпати, перебував у таборі інтернованих в Німецькому Яблінному (Чехо-Словаччина). Тут Залеський організував старшинський хор, співацький гурток «Боян», редагував перші випуски рукописної газети «Голос Табора».

 

Титульна сторінка рукописної газети «Голос Табора»

 

 

На початку 1920 року опинився у Львові і, «щоб загубитися від ока польської поліції», влаштувався учителем в українській приватній гімназії у Чорткові, а із листопада того ж року викладав у гімназії в Станіславові. Невдовзі Осип Залевський став співзасновником і директором новоствореної філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка. Із початком 1921/1922 навчального року при філії відкрили музичну школу, в якій музикознавець викладав до 1939 року – вів клас духових інструментів і читав теоретичні предмети. Тут він познайомився з піаністкою Галиною Лагодинською, яка саме прийшла викладати після поважних музичних студій у Відні.

 

Галина Лагодинська

 

 

Окрім учительської праці, Осип Залеський (втретє) відновив музичне видавництво «Ліра», видав декілька власних солоспівів і хорових творів, а у липні 1921 року взявся за дуже сміливу справу – започаткування першого спеціалізованого музичного часопису у Галичині. Чимало колег-музикантів зацікавилися цієї ідеєю і вважали появу «Музичного Вістника» своєчасною, але на реальну допомогу не спромоглися. Всупереч усім зусиллям редактора й видавця, світ побачило лише одне число – за словами Осипа Залеського, попри прихильні висловлювання читачів, «ані підтримки, ані зрозуміння у міродатних кругах «Муз. Вістник» не знайшов і слідуюче число вже не вийшло з браку… співробітників. Не було охочих людей».

 

Обкладинка журналу «Музичний Вістник»

 

 

Водночас не полишав публіцистичної діяльності – публікував статті на шпальтах «Діла», «Літературно-Наукового Вістника», «Вперед», «Неділі», «Бояна». У середині 1920-х рр. активно співпрацював із деякими німецькими музичними журналами, надсилаючи до них замітки про українську музику, – «Die Neue Musikzeitung», «Musiklexikon», «Hesses Musiker-Kalender». Також у київській «Музиці» та харківській «Музиці масам» публікував статті про музичне життя у Західній Україні.

 

Шпальта журналу «Боян» (число 7 за 1929 рік)

 

 

1922 року одружився із Ґертрудою Пальм, яка походила з шведсько-естонського роду, згодом у них народилося двоє доньок (Лідія і Христина). Проблеми з житлом змусили родину перебратися до містечка Тисьмениці, звідки Осип Залеський щодня доїжджав на роботу до Станіслава. 1938 року шкільна влада перевела педагога до Бучача, проте він продовжував доїжджати до Тисьмениці, де й надалі мешкала його сім’я.

 

У тому часі захопився мандрівництвом – любив із приятелями походити мальовничими Карпатами й згодом майстерно описував свої враження від подорожей у пресі, зокрема у «Ділі».

 

Шпальта газети «Діло» за 5 серпня 1936 року

 

Шпальта газети «Діло» за 27 серпня 1938 року

 

 

Із початком Другої світової війни із родиною виїхав до Німеччини. Спершу працював в Ерфурті при городньо-насіннєвій фірмі. Коли 1941 року у Ярославі відкрили українську гімназію, Осипа Залеського запросили вчителювати. Водночас працював в Українському допомоговому комітеті як референт культурно-освітніх справ, був другим диригентом «Ярославського Бояна» та деякий час обіймав посаду директора Ярославської філії Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка.

 

Курс виховних спільнот української молоді в Ярославі, 1943. Сидять викладачі: Л.Бачинський, М.Терлецький, О.Залеський, Є.Грицак, В.Руснак. Зліва стоїть: Я.Мартинович

 

 

1944 року Залеські знову мусили емігрувати до Німеччини, де музикознавець вчителював у таборових українських гімназіях: спочатку в таборі для переміщених осіб у Шляйсгаймі, пізніше в українській таборовій організації в Мюнхені. Під час примусової таборової мандрівки був відлучений від рідних, які опинилися у таборі у Фіссені. Там 1946 року померла його дружина. Розшукавши доньок, 1950 року разом із ними переїхав на постійний побут до США й оселився у Баффало.

 

На новому місці влаштувався хіміком на фабрику та продовжував займатися громадською роботою – належав до Українського конгресового комітету Америки, був одним із засновників і очолював український клуб «Наша Хата». Упродовж 10 років працював інспектором шкільної ради для шкіл українознавства у Баффало, Рочестері й Сиракузах.

 

Від 1955 року викладав музичну теорію у філії Українського музичного інституту Америки. Там він знову зустрівся із Галиною Лагодинською, яка теж емігрувала до США й оселилася у Баффало, і вже восени того ж року вони побралися. Із 1964 року, після смерті другої ружини, перейняв посаду директора філії Українського музичного інституту Америки у Баффало.

 

Осип Залеський у поважному віці

 

 

Будучи вже у поважному віці, Осип Залеський вкотре відновив своє музичне видавництво і видав декілька власних творів для хорів і соло: «Похорон жовніра», «Посланіє» (сл. Т.Шевченка), «Чигирин», «Листопад» (сл. Р.Купчинського), «Полудне» (сл. І.Франка), «Досвітні огні» (сл. Лесі Українки). Також писав пісні для дітей, які друкувалися у журналі «Веселка».

 

У 1960-х роках він активно співпрацював із журналом «Вісті» (Твін Сіті, штат Міннесота), газетами «Америка», «Гомін України», «Новий Шлях», «Свобода», публікуючи критичні статті на музичні теми, про українських композиторів і виконавців, матеріали про українське музичне життя.

 

Обкладинка видання «Мала українська музична енциклопедія» (1971)

 

 

Осип Залеський – автор праць: «Музичний словник» (1925), «Короткий начерк історії української музики» (1951), «Загальні основи музичного знання» (1958), «Життя й творчість Миколи Лисенка» (1959), збірника вправ і пісень для вивчення музичної грамоти «Музичний диктант» (1961), видань: «Українська гімназія в Ярославі» (1966), «Мала українська музична енциклопедія» (1971) та ін. Він належав до плеяди українських музикантів і музикознавців, які все своє творче життя віддали українській культурі, формуючи національну та культурну ідентичність української нації. «Загально люблений учнями і шанований співтоваришами», бо був людиною, яка піклувалася насамперед про інших, а потім про себе.

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

* Житкевич А. Дорогами життя Осипа Залеського // Український тижневик "Міст" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meest-online.com/culture/dorohamy-zhyttya-osypa-zaleskoho.

 

* Залеський О. З мого життя // Альманах Станіславівської землі: збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславівщини. – Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1985. – Т. 2. – С. 122–134.

 

* Костюк О. Осип Залеський – музиколог, композитор, педагог // Альманах Станіславівської землі: збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславівщини. – Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1975. – Т. 1. – С. 571–573.

 

* Середа О. Залеський Осип Степанович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2010. – Вип. 17. – С. 353–357.

 

* Таран І. Осип Залеський та Галя Лагодинська-Залеська у контексті музичної культури Галичини першої половини ХХ століття // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ, 2004. – Вип. 4. – С. 63–72.

 

Світлини:

 

* Веринський Л. Історичний календар-альманах «Червоної калини» – Львів 1929.

 

* Верховинка Леся. До Делятина на крилах мрій: поезії, новели оповідання, драматичні твори, есеї, статті, епістолярій. – Львів, 2013.

 

* Над Сяном: Матеріяли до історії Української Галицької Армії. – Вінніпеґ, 1976. – Т. 5.

 

* Ярославщина і Засяння 1031–1947: історично-мемуарний збірник / ред.-упоряд. М.Семчишин. – Ню Йорк. – (Український архів / Наукове Товариство ім. Шевченка ; т. 42)

 

meest-online.com/culture/dorohamy-zhyttya-osypa-zaleskoho

 

zallibrary.w.pw/zaleskys.htm

 

kuriergalicyjski.com

 

www.lepszypoznan.pl

 

 

17.04.2017