29 листопада минає 116 років, як у карпатському Делятині народилася українська піаністка, музична діячка, педагог, письменниця та публіцистка Галя Лагодинська.
Батько Галі, Микола Лагодинський, був шанованим у Галичині адвокатом і послом до віденського парламенту (рейхсрату), допомагав у створенні відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР. Мати, Клавдія, з дому Саноцька, повністю присвятила себе родині та допомагала чоловікові у громадській роботі.
Микола Лагодинський (1866–1919) і Клавдія з дому Саноцька (1871–1944)
У сім’ї зростали ще три доньки – старші, Марія й Ірена, та на три роки молодша від Галі Ярослава-Олександра, яка у майбутньому стала відомою авторкою поезій і оповідань з гуцульського життя та виступала під псевдонімом Леся Верховинка. Батько був категорично проти навчання дітей у польській школі, тому дівчатка отримали початкову освіту в домашніх умовах – до них приходив приватний учитель.
Родина Лагодинських перед верандою власного будинку у Делятині, поч. 1930-х років. Зліва направо сидять: дружина доктора Яремчишина, Клавдія Лагодинська з внучкою Оксаною, Ярослава (Леся Верховинка); стоять: доктор Яремчишин, Галя і Ірена Лагодинська, Теофіл Кучковський (чоловік Ярослави)
Галя зі сестрами зростала у середовищі культивування духовних і національних цінностей, любові до літератури й мистецтва. У домі Лагодинських часто гостювали відомі галичани Кирило Трильовський, Василь Стефаник (який, до слова, навіть сватався до найстаршої доньки), Марко Черемшина. Несподівана смерть батька 1919 року стала справжнім випробуванням для родини – почався важкий період фінансової скрути.
Вілла Лагодинських у Делятині, поштова листівка, ймовірно, 1910-ті рр.
Г.Лагодинська вступила до гімназії Святих сестер Василіянок у Львові і закінчила її у травні 1920 року. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім. Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича.
Станіслав Людкевич
Віденський університет, 1920-ті рр.
Після закінчення студій 1921 року юна піаністка переїхала до Відня з метою продовження музичної освіти, навчалася у Віденському університеті та приватній музичній школі Кайзера, а також додатково студіювала гру на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської. Водночас, аби продовжувати навчання у Відні, Галі доводилося мужньо долати значні матеріальні труднощі.
Софія Дністрянська
Завершивши навчання, Г.Лагодинська 1923 року повернулася до Галичини і невдовзі влаштувалася вчителькою гри на фортепіано у філії Музичного інституту ім. Лисенка у Станіславі. 1929 року перейшла на викладацьку працю у філію Музичного інституту ім. Лисенка у Дрогобичі.
Василь Барвінський, 1910
Паралельно Г.Лагодинська займалася концертною діяльністю – виступала зі сольною програмою спершу у Станіславі, потім у Коломиї. Відомий композитор Василь Барвінський оцінив «першу спробу публичного виступу молодої пяністки» у грудні 1927 року як «незвичайно потішаючий прояв», адже місцева музична громада зважилася «на самостійний фортепяновий вечір».
Шпальта газети «Діло» за 22 грудня 1927 року з рецензією В.Барвінського
1931 року переїхала до Коломиї і почала викладати у філії Музичного інституту ім. Лисенка, чим дуже здивувала своїх друзів, адже Дрогобич того часу з фінансового огляду був значно привабливішим містом. Як згадувала сама Галя, Дрогобич так і не став для неї рідним – «люди жили там, як на галицькі відносини, в добробуті, до життя ставилися в інакший спосіб, як я до того звикла, і я ніколи не могла там почуватися, як у себе вдома».
Галя Лагодинська, ймовірно, кін. 1920-х – поч. 1930-х рр.
У Коломиї з запалом взялася до педагогічної праці і була приємно здивована: більшість учнів були обдарованими і любили музику, а тому вже у короткому часі спільна робота дала добрі результати. Г.Лагодинська була чудовою вчителькою, намагалася якнайширше ознайомити своїх студентів із музичною літературою різних епох і стилів, привчити до самостійної роботи. Своїми найкращими учнями вважала Марію Витвицьку, Любу Коссак, Надію Недільську, Лесю Шипайло, Юрка Новодворського, Любомира Коваліва, Ярослава Турянського, Наталю Степаняк та ін.
Аби вдосконалити власну виконавську майстерність, Г.Лагодинська їздила до Львова на лекції відомого того часу піаніста Еґона Петрі, який володів унікальною фортепіанною технікою і на початку 1930-х роках концертував Європою, проводячи майстер-класи і поширюючи піаністичну систему італійського композитора Феруччо Бузоні. Також багато працювала на радіо, зокрема, для запису концертних програм, які були здані у 1936–1937 роках до Союзу українських професійних музик для радіотрансляцій. Продовжувала виступати як концертмейстер співаків-солістів на концертах.
Еґон Петрі, 1935 (зі сайту rodoni.ch)
Про те, що Г.Лагодинська була різносторонньою особистістю і не боялася творчих експериментів, свідчить той факт, що у 1930-х роках вона активно зацікавилася фотоаматорством, щоправда, у виставках, організованих Українським фотографічним товариством у Львові, участі не брала. Пробувала себе у краєзнавчій фотографії, а власні світлини публікувала у львівському журналі «Наша Батьківщина».
Світлини Галини Лагодинської: ліворуч – фрагмент різьби церкви, село Луг (зараз не існує), 1930-ті рр. праворуч – Василь Турчиняк, артист-різьбяр зі с. Луг при роботі, 1930-ті рр. (Наша Батьківщина. – 1938. – Ч. 11)
Уже за два роки всі життєві та творчі плани довелося відкласти, почалися важкі роки воєнних поневірянь. До викладацької праці Г.Лагодинська змогла повернутися лише 1941 року – знову переїхала до Станіслава, де працювала у філії музичної школи. Під час німецької окупації грала як солістка на Львівському радіо.
1944 року Г.Лагодинська емігрувала до Австрії, де у Відні продовжувала музичні студії та викладала гру на фортепіано в німецькій гімназії. 1950 року виїхала до Аргентини – викладала фортепіано в музичній школі при монастирі оо. Василіян у Буенос-Айресі і працювала у видавництві Миколи Денисюка.
Микола Денисюк, власник видавництва та видавець журналу «Овид» (зі сайту ounb.sumy.ua)
Влітку 1955 року переїхала до міста Буффало (США). Влаштувалася вчителькою гри на фортепіано, згодом очолила відділ Українського музичного інституту в Нью-Йорку. Там зустрілася з відомим композитором, диригентом і музикознавцем Осипом Залеським, із яким була знайома ще з часів викладацької праці у філії Музичного інституту ім. Лисенка у Станіславі. Восени того ж року вони побралися.
Осип Залеський
Окрім багаторічної праці на педагогічній ниві, Г.Лагодинська чимало уваги приділяла літературній і журналістській творчості, пишучи рецензії, статті, нотатки, спогади про українських й іноземних музикантів, які друкувала на сторінках журналу «Овид» і газети «Свобода». Написала повість «До сонця, до волі», яка вийшла друком 1960 року. На шпальтах канадського часопису «Новий світ» було опубліковане її історичне оповідання про УПА «Ліс», що отримало нагороду на літературному конкурсі Світової федерації українських жіночих організацій в 1960 року (грошову нагороду у розмірі 100 доларів виділила мер Детройта українка Маруся Бек). Частина творів ще досі зберігаються у рукописах.
Галина Лагодинська-Залеська (ймовірно поч. 1960-х рр.) й обкладинка її книжки «До сонця, до волі»
Мала ще багато планів, але життя обірвалося передчасно, 21 червня 1964 року. Сталося так, що некролог дружині писав Осип Залеський, який пережив її майже на двадцять років.
Про професійний рівень Галі Лагодинської-Залеської як піаністки найкраще свідчать оцінки її викладачів, зокрема світової слави піаніста Еґона Петрі – «з природи обдарована знаменитою рукою, силою, ритмом і музичним відчуттям», «багато здобула у техніці, вправності і певності, а також у чистоті і зрілості виконання». У пам’яті рідних і приятелів Галя Лагодинська залишилася життєрадісною й енергійною Гісі, як по-домашньому її називали, сповненою нових ідей і задумів.
Джерела:
- Барвінський В. Концерт Галі Лагодинської // Діло. – 1927. – 22 груд. – С. 2.
- Залеський О. З музичного світу // Альманах Станіславської землі: Збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславівщини. – Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1985. – Т. 2. – С. 134, 135.
- Лагодинська-Залеська Г. З музичного життя в Коломиї // «Над Прутом у лузі…»: Коломия у спогадах. – Торонто, 1962. – С. 371–382.
- О.З. [Залеський О.] Недавня втрата // Вісті. – 1964. – Ч. 3 (10). – С. 30.
- Таран І. Галицька піаністка Галя Лагодинська // Краєзнавство Прикарпаття. – 2004. – №3. – С. 43–44.
- Таран І. Осип Залеський та Галя Лагодинська-Залеська у контексті музичної культури Галичини першої половини ХХ століття / Ірина Таран // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ, 2004. – Вип. 4. – С. 63–72.
Світлини:
- Верховинка Леся. До Делятина на крилах мрій: поезії, новели оповідання, драматичні твори, есеї, статті, епістолярій. – Львів, 2013. – 454 с.
- Павлишин С. Василь Барвінський. – К., 1990. – 88 с.
29.11.2016