У січні минає 112 років від дня появи у Львові «Артистичного Вістника», який став першим українським часописом мистецького спрямування не лише на теренах Галичини, а й цілої України.
Зважаючи на непрості політично-економічні реалії та загальний культурний рівень галицького українства, це була знакова подія для українського мистецького середовища початку ХХ століття. До слова, січень багатий і на річниці уродин людей, які мали безпосередній стосунок до реалізування цього новаторського пресового проекту, – художника Івана Труша (17 січня 1869 року), композиторів Остапа Нижанківського (24 січня 1863 року) й Станіслава Людкевича (24 січня 1879 року).
Обкладинка першого числа «Артистичного Вістника», надрукованого у Львові
Перші роки ХХ століття в Галичині, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії, позначені загальним культурним піднесенням серед українства. Не останню роль у цьому відіграли бурхливі процеси у загальноєвропейському культурному просторі, які дійшли і до середовища галицьких митців. Розвитком художньої та музичної культури почали займатися люди з відповідною освітою, створювалися й активно функціонували мистецькі товариства та спілки, відбувався поступ видавничої справи, здійснювалося становлення мистецької критичної думки.
На цей період припадають і перші спроби започаткування мистецького друкованого органу у Галичині. Ініціатива у цій справі належала галицьким музичним колам, які висловили ідею створення фахового журналу з музичного мистецтва. Наприкінці червня 1901 року у Львові відбувся з’їзд усіх «Боянів», на якому обстоювали потребу започаткування «періодичного співацько-музичного вістника, в котрім би міг сконцентрувати ся цїлий наш рух музичний та котрий би став публичним речником нашої русько-української пісні». Було навіть обрано комітет, якому доручено взятися за організацію видання, але далі загальних мірковувань справа не пішла.
о. Володимир Садовський
Зрушити проект з мертвої точки взявся о. Володимир Садовський (Домет), для якого заснування музичного журналу було давньою мрією – він навіть робив таку спробу 1899 року, будучи настоятелем церкви св. Варвари у Відні. Після повернення до Перемишля диригент і музичний критик ініціював 21 грудня 1902 року з’їзд композиторів, на якому розглядалася можливість адміністрування і друку місячника під назвою «Музичний Вістник» у Львові під керівництвом Станіслава Людкевича або «Львівського Бояна». Але оскільки Сясьо (Людкевич – Д.В.) цю справу «змаловажив і без подання причин усунув ся від удїлу в з’їзді», було вирішено, що «Музичний Вістник» як друкований орган «Союзу українських музиків і товариств співацьких» виходитиме у Перемишлі «засобом і накладом видавничої спілки Союза». На посаду відповідального редактора запропоновано о. Миколу Кишакевича, за «справи редакції» повинен був відповідати о. Йосиф Кишакевич, за адміністративні питання – Ромуальд Зарицький. До редакційної колегії мали входити відомі композитори, диригенти й музично-громадські діячі: Олександр Бережницький, Філарет Колесса, Євген Купчинський, Остап Нижанківський, Володимир Садовський, Денис Січинський.
о. Йосиф Кишакевич (ліворуч) і Ромуальд Зарицький (праворуч)
Часопис був запланований як 16-сторінкове видання, передплата якого на рік (з музичними додатками) для членів товариства мала становити 6 корон, для інших – 7 корон. Також було погоджено програму журналу, в якому мали вміщуватися «відозви справозданя виділу Союза; місячний огляд музичного руху в краю; місячний огляд музичного життя поза Галичиною; біографічні нариси про слов’янських і зарубіжних музик і композиторів, диригентів; фахові музичні розправи; рецензії нових музичних передових своїх музикаліїв; новинки; анонси музичні». За редакцію музичного додатка до часопису взявся відповідати Володимир Садовський.
Була розроблена чітка програма першого «оказового і переважно редакційного» числа: «Відозва до музикантів, співаків і всієї співолюбивої Руси», «Начерк нових статутів так Боянівських як і маючого ся чим скорше засновання «Союза русько-українських музиків і товариств співацьких», «Квестіонар дотично присиланя справоздань співацьких в ціли витоговлення статистики руху музичного серед Русинів в Галичині» та рецензії «новітніх музикалій» В.Садовського (під крипт.: Д.), біографія М.Лисенка авторства С.Людкевича, уривки з інструктивних листів в справах української народної музики до Ф.Колесси, загальний огляд західної музики в ХІХ ст. авторства Й.Кишакевича, а також новини, анонси тощо.
Філарет Колесса (ліворуч) і о. Євген Купчинський (праворуч)
Прийнята на з’їзді програма часопису спричинилася до дискусії в середовищі галицьких композиторів, оскільки висловлювалася думка, що таке видання «в виду некультурности і біблїофобиї загалу руського так співолюбивого як і ж співолюбивої Руси – не можливе». Було запропоновано дещо скоротити обсяг майбутнього місячника, аби поступово заохочувати галицьку громадськість до його читання та підтримки.
Запланований вихід пробного числа «Музичного Вістника» на лютий–березень 1903 року не відбувся, тож наприкінці червня його ініціатори знову повернулися до обговорення цього питання на перших зборах новозаснованого Союзу співацьких і музичних товариств (згодом – Музичне товариство ім. М.Лисенка) у Львові. У друкованому звіті цих зборів зазначалося, зокрема, про те, що «відтак ухвалено: по можности приступити вже із слїдуючим роком до видаваня музичної часописи».
Денис Січинський
Про те, що 1904 року було зроблено реальні кроки на шляху втілення цього видавничого проекту у життя, свідчать архівні матеріали, в яких повідомлялося, що «приступає видавнича спілка певна успіху, до видаваня «Музичного Вістника» виявляючи зі своєї сторони» бажання, аби він «став своїм змістом і формою справдешним і одиноким пожаданим орґаном всїх товариств музичних, всїх музикїв та взагалї всеї співолюбивої Руси», «розвинув і піддержував дружність межи всїми бояньськими товариствами і заохочував до більших зносин межи ними», «а передовсем щоби був мірилом розвою руської пісні».
Також редакція сподівалася, що «подаючи отсим перше число… та розсилаючи його для всіх товаришів співацьких і їх членів, як також для ширшого круга інтелїґенції руської», зможе розраховувати на їхню підтримку у передплаті часопису. Програма видання фактично залишилася без змін – «всякі справозданя, подавані видїлами «Союза» і «Боянів», «дописи, ради, запитання і т. д. членів Союза в справах чисто музичної натури», «рецензії з концертів і продукций музичних бояньських, «поучаючі-приступно оброблені фахові розвідки», «справозданя з діяльности чужих товариств музичних, консерваторій», «критичні розбори і рецензії нових питомих музичних творів», «житєписи короткі а характеристичні своїх і чужих музиків і фейлетон в кінци», «оголошеня музичних новин». До кожного числа мав виходити музичний додаток «(народні пісні в супроводі фортепіяну або гармонїзовані хори ориґінальні муз. і літ., соля, дуети та ін. на спів і на інструменти, духовні композиції і т. п.), котрий своїм об’ємом перевисшить абонаментову плату за «Вістник».
Олександр Бережницький
Є підстави вважати, що підготовкою до друку задекларованого числа «Музичного Вістника» займався Володимир Садовський, а йому у цьому допомагав Олександр Бережницький, що підтверджує добірка епістолярних матеріалів, віднайдених та опрацьованих музикознавцем Якимом Гораком. Так, Володимир Садовський у листі до невстановленого адресата від 18 серпня 1904 року детально обговорював ціни на папір, друк нотних додатків, виготовлення накладу «Музичного Вістника» (планувалося 1000 або 1500 примірників), вартість перевезення до Львова. У вересні 1904 року при Союзі співацьких і музичних товариств у Львові було організовано видавничу спілку, яка зайнялася підготовкою до друку «Музичного Вістника», зокрема, у справі віднайдення коштів також активно допомагали Анатоль Вахнянин і Остап Нижанківський. Володимир Садовський докладав всіх зусиль, аби «цїлком певно 1 жовтня [1904 року] був вже перший випуск Музичного вістника виданий» і наголошував, що «треба буде дуже добре зареклямувати, щоби неповстидати ся і перед Европою, а не то перед ким небудь».
Анатоль Вахнянин (ліворуч), Остап Нижанківський (праворуч)
Справа видавання «Музичного Вістника» з певних причин була призупинена на етапі розроблення пробного числа. Але вже невдовзі видавці та редактори зуміли втілити цей пресовий проект у тематично розширеному форматі і під іншою назвою – «Артистичний Вістник», присвячений «головно музицї і плястичним штукам». Оновлений часопис мав охоплювати більше мистецьких проблем і міг би зацікавити ширше коло української творчої інтелігенції – як музикантів, так і митців-пластиків.
Іван Труш
У листопаді 1904 року Володимир Садовський звернувся до Івана Труша з пропозицією, аби він «в інтересі штуки і видавництва перейняв на себе одвічальну редакцию за статті з обсягу штук красних», й отримав згоду. Редактором музичної частини залишився Станіслав Людкевич. За редакцію й адміністрацію місячника загалом відповідав Олександр Бережницький, який у той час був касиром Союзу співацьких і музичних товариств. Із червня 1905 року обов’язки відповідального редактора перейняв Іван Труш. Активну участь у підготовці і доборі літературного матеріалу брав Іван Франко, музичного – Володимир Садовський. Художнє оформлення часопису здійснював Юліан Панькевич.
Юліан Панькевич (ліворуч), Станіслав Людкевич (праворуч)
Спочатку видання «Артистичного Вістника» планувалося у Перемишлі, де мешкали Станіслав Людкевич і Володимир Садовський. Наклад першого зошита часопису було надруковано у перемишльській «Друкарні уділовій» під керівництвом Івана Лазора, однак він був повністю знищений Іваном Трушем через незадовільний зміст та низький рівень художньо-технічного втілення (нечитабельний шрифт, неякісний папір). Оновлений варіант журналу побачив світ у січні 1905 року Львові у друкарні НТШ.
Обкладинка першого числа «Артистичного Вістника», надрукованого у Перемишлі
Головними завданнями новоствореного місячника було виховання художньо-естетичних уподобань галицької інтелігенції, розвиток українського мистецтва, інтегрування у західноєвропейський культурний процес. З огляду на це редакція планувала вміщувати на шпальтах журналу «поучаючі і приступно оброблені фахові статї з обсягу музики, театру, малярства, різьбарства і артистичного промислу», «рецензії давних і новійших музичних творів, рецензії з концертів та рецензії при нагодї появ творів плястичних наук, як і життєписи своїх і чужих дїячів на полї штук красних», «матеріял до історії української штуки» тощо. До слова, більшість із цих завдань (щоправда, без охоплення пластичного мистецтва) вже виголошувалися на перших зборах Союзу співацьких і музичних товариств 1903 року, коли прийняли програму нереалізованого «Музичного Вістника».
Шпальта першого числа «Артистичного Вістника» з редакційною статтею
«Артистичний Вістник» редагували на достатньо високому рівні, що більшою мірою було заслугою його ідейного натхненника Івана Труша, а також ініціаторів Володимира Садовського й Олександра Бережницького. На сторінках часопису опубліковано чимало мистецтвознавчих статей Олександра Бережницького, Анатоля Вахнянина, Марії Грушевської, Володимира Садовського (підп.: Дом., Домет), Філарета Колесси, Станіслава Людкевича (підп.: Ст. Людк.), Юліана Панькевича (підп.: Ю.П.), Івана Труша (підп.: Ів. Тр.), Івана Франка та ін. На окремих вкладках вміщено репродукції творів Івана Труша, Федора Красицького, Миколи Сосенка, світлини робіт Марка Мегеденюка, Миколи Шкрібляка.
Обкладинка музичного додатка до «Артистичного Вістника»
Упродовж 1905 року світ побачило 10 зошитів журналу (серед них три подвійних). Попри те, що часопис був позитивно сприйнятий галицькою інтелігенцією, редакція постійно зіштовхувалася із фінансовими труднощами – Іван Труш не раз звертався до громадських діячів, просвітніх товариств із проханням підтримати видання. Так, в архівних фондах міститься його лист до «Сьвітлого Видїлу» Наукового товариства ім. Шевченка з проханням надати матеріальну допомогу видавництву на друк ілюстрацій. Як зазначав Іван Труш, «редакція може числити сего року лиш на дуже скромні грошеві средства «Союза Музичних Товариств у Львові і на дуже мале число пренумератів», а тому «поміч в квоті 400 корон моглаби помогти станути видавництву на ноги». Чи була надана така допомога, з’ясувати не вдалося.
Шпальта зі статтею Івана Труша «Наш журнал і суспільність» (зошити 2/3)
Також Іван Труш неодноразово звертався до читачів із закликами підтримати журнал передплатою, пояснюючи, що «анї 200 анї 300 пренумераторів не можуть цїлком покрити коштів друку ілюстрації і паперу – не говорячи уже про платню редакторів, співробітників і про працю адмінїстратора». Очевидно, ці заклики так і не були почуті галицькою громадськістю.
Редакційне повідомлення в останньому числі «Артистичного Вістника»
В останньому, 9/10-му, зошиті «Артистичного Вістника», датованому вереснем–жовтнем 1905 року, повідомлялося, що надалі часопис виходитиме у форматі річника, але, як згадував згодом Станіслав Людкевич, врешті «з причини щораз зростаючого недобору, видання мусіло припинитися».
Обкладинка останнього числа «Артистичного Вістника»
Не останню роль у закритті місячника відіграв той факт, що галицький читач, який сприймав малярство як «штукарство», а музику як приємну «розривку», не був готовий до такого типу видання. Як підкреслював Іван Труш ще у перших зошитах «Артистичного Вістника», «нема у нас численної інтелїґентної публики, яку обходили би спеціяльні питання з обсягу музики і плястичних наук. Щоби бути корисними для нашої громади, та пропагувати серед неї свої ідеї, мусимо ми не запускати ся в глуб, а йти в шир, отже обхоплювати як найзагальнїйше проблєму штуки, а передовсїм інтересувати ся загальними культурними справами, актуальними в нашій суспільности». Проте навіть ті компроміси, на які від самого початку змушені були йти видавці у намаганні розширити читацьку аудиторію, не змогли забезпечити довготривале існування друкованого органу. Водночас опубліковані на шпальтах журналу мистецько-критичні матеріали поклали початок нового мистецтвознавства у Галичині.
ДЖЕРЕЛА:
Біла О. «Артистичний Вістник» – перший український мистецький журнал: мета і тематика // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С. 40–47.
Від Редакциї // Артистичний Вістник. – 1905. – Зош. 1. – С. 1.
Горак Я. До характеристики музично-громадської діяльности Володимира Садовського // Вісник НТШ. – 2011. – Ч. 45. – С. 36–38.
Горак Я. Забутий Олександр Бережницький // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. – Сер.: Мистецтвознавство. – Тернопіль, 2014. – №3. – С. 61–71.
Горак Я. Листи Володимира Садовського до Анатоля Вахнянина // Музична україністика: сучасний вимір. – Випуск 4: Міжвідомчий збірник наукових статей на пошану доктора мистецтвознавства, професора Марії Загайкевич. – К., 2009. – С. 152–163.
Горак Я. Матеріали до історії видання «Артистичного вістника» // Вістник Прикарпатського університету. Сер.: Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ, 2010. – Вип. 19/20. – С. 306–313.
Лист Івана Труша до головного виділу Наукового товариства ім. Шевченка (1905) // Центральний державний архів України у Львівській області. – Ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка), оп. 1, спр. 430. – Арк. 12–13.
Людкевич С. Огляд нашої музичної публіцистики в Галичині // Українська Музика. – 1937. – Ч. 1. – С. 2–4.
Перші загальні збори товариства «Союз сьпівацьких і музичних товариств» // Діло. – 1903. – Ч. 133. – С. 3.
Середа О. Українська музична преса Галичини 20–30-х рр. ХХ ст.: історія становлення та особливості функціонування // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2009. – Вип. 1 (17). – С. 53–69.
Труш І. Наш журнал і суспільність // Артистичний Вістник. – 1905. – Зош. 2/3. – С. 13.
Труш І. Наш журнал і передплата 10 корон // Артистичний Вістник. – Зош. 4. – С. 48.
Щоденник і звіти про підготовку і проведення з’їзду українських композиторів і музикантів у Перемишлі у 1902 р. і матеріали журналу «Артистичний Вістник» (1902–1903 рр.) // Центральний державний архів України у Львівській області. – Ф. 514 (Театральне товариство «Українська бесіда», м. Львів), оп. 1, спр. 158. – 117 арк.
23.01.2017