2020-й був роком тривоги, невідомості, дивацтв і химер. Матерія зрозумілого нам світу вислизала з рук майже буквально. Той рік забрав багатьох людей, які тримали цей світ і робили його для нас своїм, зрозумілим.
Декотрі – люди-епохи; вони дожили майже до ста років. Декотрі – молоді, наповнені мріями і подвигами, віддали своє життя на війні. Багатьох людей, які ще були потрібні нам тут, на цій нестійкій землі, забрав коронавірус.
Звикло для кожного січня: «Збруч» згадує, кого ми втратили минулого року.
СІЧЕНЬ
Кобі Браянт (23.08.1978 – 26.01.2020)
Кобі Браянт був одним із найбільш шанованих спортсменів в Америці. Його любили за добру гру і за добре серце. Смерть легенди з "Лос-Анджелес Лейкерс" стала шоком: 41-річний Браянт розбився 26 січня на приватному гелікоптері разом зі своєю 13-річною донькою.
Браянт є одним із найбільш яскравих гравців за всю історію НБУ. Виграв п’ять чемпіонатів. Двічі ставав чемпіоном Олімпіади у складі збірної США. Викликався 18 разів на велике баскетбольне шоу – «матч усіх зірок НБА».
Після закінчення спортивної кар’єри займався благодійністю, захопився літературою. Писав казку у співавторстві з Пауло Коельйо.
БЕРЕЗЕНЬ
Ярослав Федоришин (25.06.1955 – 20.03.2020)
Із Ярославом Федоришиним прощалися скоромно – свічечкою у вікні. Великий львівський театральний режисер, художній керівник Театру «Воскресіння», директор фестивалю «Золотий лев» помер 20 березня, на гребені першої хвилі епідемії коронавірусу, у віці 64 років. Колектив попросив поціновувачів таланту Федоришина утриматися від відвідин парастасу та церемонії поховання – натомість запалити на своїх підвіконнях маленький вогник у пам'ять про режисера.
У жовтні «Золотий лев» відбувся у Львові вперше без Федоришина. Сам фестиваль став і гордістю, і болем для пана Ярослава. Бо часто йому опускалися руки: бракувало грошей, бракувало уваги – хоча ніколи не бракувало жаги творіння. Колега Ярослава Федоришина Василь Вовкун згадував у інтерв’ю: «Підтримки належної Ярослав чомусь не мав. Не раз бідкався».
«Кожен театр має свою правду, – описував Вовкун. – Вона буває більш яскрава, штучна, вона буває органічна, буває – солодко-органічна… Можна перелічити, мабуть, найрізноманітніші відтінки театру. Актор, природа актора і атмосфера театру Федоришина – це про правдивий органічний театр».
Ірина Бекешкіна (04.02.1952 – 20.03.2020)
Ірина Бекешкіна не один раз згадувала: з нею дуже любили розмовляти люди. Перестрівали на вулиці – випитували, що робиться з країною. Бекешкіна вміла чути людей і говорити від людей. «Нас поки що слухають, бо ми ближчі до народу», – казала в інтерв’ю «Збручу» у 2017 році.
Пані Ірина дратувалася, коли влада відмовлялася чути. Або коли політики бачили громадянське суспільство ворогом. «Якщо я щось таке бачу, то кажу: "Знаєте що! Нам (фонду «Демократичні ініціативи», – Z) цього року буде 25 років. При владі ніхто стільки років не протримався – де ми, а де вони?"», – говорила Бекешкіна.
Ірина Бекешкіна – моральний авторитет української соціології. Захищала незалежність досліджень у найбільш застійні роки президентств Кучми і Януковича. Стояла біля витоків української традиції екзит-полів.
Ірина Ериківна померла 20 березня у 68-річному віці. Колеги писали про пані Бекешкіну: вона настільки горіла справами і обов’язками, що просто не зважала на стан свого здоров’я.
КВІТЕНЬ
Іван Вакарчук (06.03.1947 – 04.04.2020)
«Лідерство Івана Вакарчука було знакове. Це лідерство було однаково принциповим в ранніх 90-х, восени і взимку 2004, і знову, коли прийшов час боротися з драконом корупції при вступних іспитах. Використавши вузеньке вікно можливостей, міністр освіти і науки Іван Вакарчук змінив систему, правила гри, – згадував про Івана Вакарчук його друг, президент УКУ отець Борис Ґудзяк. – Однак набагато менше людей знають про камерне життя фізика Вакарчука, яке розвивалося в особливому кліматі кафедри теоретичної фізики, яку він очолював.Там було особливе повітря: наукового пошуку і культури шукачів, які проникливо намагалися розгадати найглибші і найскладніші таємниці космосу».
Івак Вакарчук помер 4 квітня у віці 73 років. В останні роки свого життя хворів.
На пошану про Вакарчука на львівській Ратуші розгорнули великий портрет. А біля стін Львівського університету – де Іван Олександрович 20 років був ректором – довго не гаснули лампадки.
Вакарчук стояв біля витоків освітніх реформ в Україні. Був одним із найпрогресивніших міністрів освіти та науки. Що не менш важливо – підтримував і едукацію студентів, і їхню громадянську позицію: коли був ректором, ґарантував студентам захист під час акції «Україна без Кучми» і Помаранчевої революції.
Олександр Дацюк (11.06.1963 – 08.04.2020)
8 квітня в лікарні у Львові помер 56-річний Олександр Дацюк, засновник гурту «Лесик Band». Напередодні ввечері він отримав важке ножове поранення на вулиці. Нападника затримала поліція.
Дацюк був одним із перших засновників Львівського рок-клубу. «Лесик Band» започаткував 1990 року. Команда грала рок-н-рол, блюз, реґі на «батярсько-побутову» тематику.
Влітку 2018 року «Лесик Band» дав сольний концерт у супроводі Lviv Jazz Orchestra.
ТРАВЕНЬ
Літл Річард (05.12.1932 – 09.05.2020)
9 травня помер американський піаніст і співак, один із зачинателів рок-н-ролу, його «архітектор» Літл Річард.
Музика Літла Річарда характеризувалася надзвичайною експресією, він практикував «крикливий» спів.
Мойсей Фішбейн (01.01.1946 – 26.05.2020)
26 травня увечері пішов у засвіти український поет та перекладач Мойсей Фішбейн. Причиною смерті стала важка хвороба, з якою пан Фішбейн тривалий час боровся. Про недугу стало відомо 2019 року; Український PEN збирав кошти на лікування поета.
Мойсей Фішбейн – переможець премії імені Василя Стуса, лауреат ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Понад 20 років пан Фішбейн був вимушений мешкати за межами України. 1979 року емігрував із СРСР після того, як відмовився працювати на КҐБ – спершу жив в Ізраїлі, а потім у Німеччині. Але 2003 року повернувся до України.
Мойсей Фішбейн говорив про себе: "Український поет не повинен ставитися позитивно чи негативно до українського народу, більше того, я – український націоналіст, яким повинен бути кожен поет".
ЧЕРВЕНЬ
Мирослав Скорик (13.07.1938 – 01.06.2020)
Якось, коли Юрій Андрухович був у Львові, його вразило: за один шпацер старим містом він кілька разів почув у вуличних музикантів «Мелодію» Мирослава Скорика. Ця пісня писалася Скориком як саундтрек до прохідного радянського фільму 80-х років – а нині стала елементом «автентичного перезасвоєння» українців. «Українській нації знадобилося три з половиною десятиріччя, аби перезасвоїти його шедевр до рівня масового сприймання і захоплення. Такого, щоб і вуличні музиканти масово за нього взялися, а туристичні юрби з усіх околиць "Юго-Востока страны" зупинялись і слухали. Пів життя Скорикова "Мелодія" йшла до тих, до кого передусім мала промовити. Себто до нас», – писав для «Збруча» Андрухович.
Мирослав Скорик помер 1 червня. Мав 81 рік.
За рік перед смертю у великому залі Національної музичної академії України відбувся гранд-концерт, присвячений 80-річчю видатного композитора. Маестро особисто диригував оркестром під час виконання «Мелодії» – зірвавши тривалі овації залу. А в серпні 2019 року на День Незалежності Скорик зіграв Державний гімн на Майдані на синьо-жовтому піаніно.
Мирослав Скорик народився у Львові. Вчився у Львівській музичній школі. До систематичних занять музикою його заохотила Соломія Крушельницька, сестра рідної бабці пана Мирослава.
Похований на Личаківському цвинтарі.
ЛИПЕНЬ
Енніо Морріконе (10.11.1928 – 06.07.2020)
Італійський композитор Енніо Морріконе помер у Римі на 92 році життя.
Про Морріконе казали: його музику чув кожен, хоч не кожен знав, що це його музика. Він написав музику для 450 фільмів. Серед них – «Добрий, поганий, злий», «Якось на Дикому Заході», «Професіонал».
Дворазовий лауреат «Оскара» (2007 – за внесок у кіно, 2016 – за саундтрек до «Мерзенної вісімки»).
Тарас Матвіїв (18.02.1989 – 10.07.2020)
У 2020 році внаслідок бойових дій у зоні проведення Операції Об’єднаних сил загинуло 56 українських воїнів – від обстрілів, підривів на мінах, на позиціях і під час бойових виходів, – згідно з даними інтернет-видання «Новинарня».
10 липня недалеко від села Троїцьке загинув мешканець Жидачева, командир чоти 24-ої бригади Тарас Матвіїв. 31-річний лейтенант помер під час порятунку побратимів – кинувся до палаючого бліндажа рятувати своїх солдатів під обстрілами. Поруч розірвалася міна. Після смерті був удостоєний звання «Герой України».
Матвіїв був взірцем низової громадської активності. Він заопікувався у Жидачеві етнофестивалем, проводив військові вишколи, намагався відродити футбольний клуб, розробив програму виховання молоді. Але згодом збагнув, що всі його самозречені зусилля не приносять жаданого результату. І прийняв рішення піти на війну.
«Я вірив, що можна досягати поступального успіху, трансформуючи суспільство знизу. І цей принцип діє. Якщо мати в запасі безмір терпіння, кілька десятиліть та команду таких же аскетів, що ладні постійно жертвувати власним комфортом, стосунками і кар‘єрною драбиною. Я плив, скільки міг! Гостро бракує масштабу завдань і нових можливостей для пізнання, нових викликів і нових знайомств. Втішався б навіть крихтою причетності до творення історичної миті. Помисли, що досі тулилися десь глибоко на периферії, нарешті вирвались назовні. Сурми війська знову кличуть», – написав Матвіїв перед вступом на офіцерські курси.
СЕРПЕНЬ
Борис Патон (14.10.1918 – 19.08.2020)
19 серпня на 102 році життя помер президент Національної академії наук України Борис Патон.
Очолював НАНУ майже 60 років – при багатьох генсеках і президентах.
Перший лауреат звання «Герой України» невдовзі після започаткування нагороди президентом Леонідом Кучмою.
ВЕРЕСЕНЬ
Іван Венжинович (08.05.1969 – 30.09.2020)
У 2020 році внаслідок коронавірусу померло понад триста українських медиків, повідомила наприкінці грудня міністр соціальної політики Марина Лазебна.
30 вересня внаслідок ускладнень, спричинених COVID-19, помер лікар із Почаєва Іван Венжинович. Портрет Венжиновича став відомим на цілу країну після того, як його фотографію розмістили на білбордах у рамках загальноукраїнської кампанії «Дякуємо за життя». Ця світлина вперше була оприлюднена Associated Press у травневому репортажі про українські лікарні. Пан Венжинович позував фотокореспонденту в захисному костюмі після огляду пацієнтів.
«На коронавірус захворіла практично вся моя сім'я. Хвороба в нас прогресувала в травні-червні. Одночасно захворіли я, моя мама і батько. Ми з мамою лежали в лікарні. Якби не лікар Венжинович, нас би не було», – згадував пацієнт пана Івана Василь Чиж.
Іван Венжинович помер у тій самій Почаївській лікарні, в якій урятував десятки людей. Залишив дружину і двох дітей.
ЖОВТЕНЬ
Микола Петренко (06.11.1925 – 10.10.2020)
10 жовтня відійшов у засвіти Микола Петренко, старійшина львівського літературного цеху, поет, драматург і публіцист.
Мав 94 роки.
Був автором пісень. «Намалюй мені ніч» стала одним зі символів шістдесятництва.
Олександр Пономарів (17.10.1935 – 14.10.2020)
Олександр Пономарів – автор, мабуть, найбільшої кількості популярних текстів та передач на тему культури і стилістики української мови.
Доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського університету імені Шевченка Пономарів помер 14 жовтня у віці 84 років.
У червні колеги професора писали про те, що пан Пономарів упав і потрапив до лікарні у важкому стані через пошкоджений хребет.
Тетяна Думан (08.11.1981 – 29.10.2020)
«Вона хотіла творити сучасне національне мистецтво, з яким не встидно вийти на Європу. Як нині пам’ятаю захист її диплому "Містичні видіння святих, шанованих в Україні": зійшлася вся академія, професори. Як побачили – втухли: "Хто така?" Кажу: "От, дівчина стоїть, Миколаїв". Возницький брав її роботи у фонди, де зберігалися класики», – згадував про свою студентку, а потім дружину Тетяну Думан український художник Лев Скоп.
Тетяна Думан, авторка самобутніх і незабутніх ікон, померла 29 жовтня внаслідок онкологічної хвороби.
Близькі згадують, що Тетяна заспокоювала їх, коли довідалася про страшний діагноз. «Якось сиділи з нею в кав’ярні, коли вже був відомий діагноз, і Таня каже: "Ну що ви такі сумні? Не думайте, я взагалі не боюся померти". Вона дуже багато молилася, і це давало їй сили не панікувати. Але насправді дуже хотіла жити», – згадувала Марія Петришин.
Тетяна Думан активно займалася волонтерством. Проводила з Левком Скопом аукціон «Митці – воїнам», організовувала благодійні і мистецькі проєкти. Перед смертю дуже бажала допомогти недужим в Україні й хотіла долучитися до придбання кисневого апарата для однієї зі львівських лікарень.
Шон Коннері (25.08.1930 – 31.10.2020)
31 жовтня помер шотландський актор Шон Коннері, автор яскравих образів у кіно. Перший Джеймс Бонд.
Помер у віці 90 років.
ЛИСТОПАД
Роман Віктюк (28.10.1936 – 17.11.2020)
У 2014 році Роман Віктюк запланував великі гастролі на кількох українських сценах. Його театр зміг дати кілька вистав у Львові – але до Києва так і не приїхав. Завадила війна. «Я до цілої України звертаюся: дякую, що ви не здаєте квитки, тому що ми обов'язково приїдемо на рідну землю», – казав тоді Віктюк.
Із того часу Роман Григорович більше не виступав в Україні. До Львова, на рідну землю, повернувся посмертно – і вже назавжди.
Роман Віктюк помер у віці 84 років в Москві після ускладнень, спричинених коронавірусом. Поховали його в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі.
Коли домовину з Віктюком виносили з будівлі Першого українського театру (львівський ТЮГ був першою сходинкою у театральній кар’єрі Романа Григоровича), відвідувачі церемонії влаштували режисерові тривалі овації.
Роман Віктюк покинув Львів 1970 року, коли отримав запрошення працювати в Театрі російської драми у Вільнюсі. Став режисером-легендою у пізньому СРСР. А 1991 року втілив свою мрію – відкрив Театр Романа Віктюка. У Москві.
Стосунки Романа Віктюка й України були подібні до відносин Землі і Сонця. Велика сила завжди притягувала його до себе – і така сама сила постійно підбурювала бажання вирватися геть.
1992 року, на гребені слави, Віктюк сказав в інтерв’ю Володимиру Павліву: «Лише коли буваю у Львові чи в Києві, відчуваю себе нікому не потрібним. У Львові ж була еліта, була культура… І найгіршим є те, що "Полуботок" чи "Мотря" – це не є національне мистецтво, це антинаціональне мистецтво. Це страшна ілюзія, жахливий обман. Це ніяке не відродження».
Марія Байко (02.03.1931 – 18.11.2020)
18 листопада на 90-му році життя відійшла у засвіти Марія Байко – українська співачка, народна артистка, професорка кафедри академічного співу Львівської музичної академії.
Її найвідоміший учень – Василь Сліпак.
Дієго Марадона (30.10.1960 – 25.11.2020)
«Дієго Марадона вирушив у свій прохід до небесних воріт. Без м’яча, без футболки, але точно як і тоді на зелених полях – у супроводі емоцій, що вирують у серцях фанатів і просто небайдужих», – писав про смерть легендарного футболіста Роман Трифонов.
Марадона помер 25 листопада у віці 60 років. Через легковажний спосіб життя мав постійні проблеми зі здоров’ям. Офіційна причина смерті – інфаркт міокарда.
ГРУДЕНЬ
Роман Кісь (09.05.1949 – 13.12.2020)
«Роман Кісь був філософом. Не лише за родом занять, за способом мислення, а й за способом життя. Він був найосвіченішим, найерудованішим у нашій “тусовці” початку 1970-х, яка гуртувалась довкола Грицька Чубая і яку досі асоціюють із самвидавним альманахом “Скриня”. Чубай був душею тої тусовки, її харизматичним лідером. Роман був її мозком, довідником, живою енциклопедією», – згадував про Кіся Микола Рябчук.
Український філософ, етнолінгвіст, антрополог, поет Роман Кісь помер 13 грудня віці 71 року від ускладнень, спричинених коронавірусом.
«Ця вежа слів – не вавилонська вежа...
Не-до-завершеність –
Це місце для жаги,
Аби до-вершеність Високий Верх тут ви-вершив...»
Роман Кісь, 2007 рік
Ігор Скочиляс (05.04.1967 – 20.12.2020)
Ще одна болюча жертва ковіду: блискучий український історик і релігієзнавець Ігор Скочиляс помер 20 грудня у 53-річному віці від ускладнень, спричинених коронавірусом.
«Є люди – як криниці, – писав про Ігоря Скочиляса історик літератури Мирослав Трофимук. – Не ті, що в дворах, а ті, що на околицях, за селами, зазвичай коло капличок. Ідеш, чи їдеш ровером, а навіть автом, особливо у спекотний день, доїжджаєш вже майже до мети – аж тут криниця. Нахилишся над цямриною, а звідти життєдайна прохолода. Піднімеш відро, ковтнеш кришталевої води з глибини, що заспокоює розпалене спекою горло... полегшення – як з іншого світу».
Ігор Скочиляс був проректором в Українському католицькому університеті. Доктор історичних наук, керівник Центру релігійної культури, ініціатор дослідницької програми «Київське християнство».
Ректор УКУ отець Богдан Прах згадував, що пан Скочиляс був однією з ключових постатей, котра долучилася до формулювання цінностей університету. Наполягав на академічній доброчесності, «бо вважав, що ціль науки – служити правді». «Він не толерував "будь-якості", не сприймав поверховості», – говорив о. Богдан.
Олександр Євтушенко (27.09.1957 – 23.12.2020)
«Від нас пішла людина, завдяки якій не зникло взагалі таке поняття, як українська музика», – написав про смерть Олександра Євтушенка лідер гурту «Плач Єремії» Тарас Чубай.
Євтушенко – музичний критик, дослідник та промоутер української рокової музики. Помер 63-річним. В останні роки важко хворів. Увечері 23 грудня в кровоносній системі Олександра відірвався тромб і потрапив у легені.
Євтушенко – редактор перших музичних часописів, ведучий програм на радіо, укладач низки музичних збірок, співавтор каталогу «100 альбомів з України» та енциклопедії «Легенди химерного краю».
П'єр Карден (02.07.1922 – 29.12.2020)
За два дні до кінця 2020 року помер культовий модельєр П'єр Карден. Мав 98 років.
Карден відомий стилями «авангард» і «космос». Першим з-поміж кутюр’є не цурався взятися за прет-а-порте, через що його знелюбили апологети «високої моди».
Журнал Time назвав Кардена «хитромудрим фанатиком, який вмудрився написати своє ім'я на всьому, що можна прибити цвяхами, приклеїти, пришити, пригвинтити, прив'язати, розтиражувати або розлити по пляшках, закрити, відкрити і спожити».
08.01.2021