Другого листопада в органному залі стартував XV Львівський міжнародний органний фестиваль, який триватиме до кінця місяця. Для програми-відкриття було обрано дві дуже різні, але знакові події: введення в дію окремої частини органа – Fernwerk, який не звучав понад 60 років, та світову прем’єру Концерту для органа з симфонічним оркестром Олександра Родіна (солістка Світлана Позднишева, Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, диригент – Іван Остапович).
Відновлену частину органа Rieger-Kloss, яка відтепер надаватиме інструменту додаткові просторово-акустичні можливості, було продемонстровано на композиції засновника північно-німецької барокової органної школи, голландського органіста та композитора Яна Свелінка «Ехо-фантазія». В його доробку понад 20 органних фантазій, в яких, на переконання дослідників, талант митця виразився найбільш повно. Значну частину з них складають саме «фантазії на манер відлуння» («fantasien op de manier van een echo»), і застосування мануала, який приводить у звучання труби, розташовані в іншому кінці залу, створюють неповторний просторовий ефект.
Сповнена осяйної піднесеної енергії композиція Теодора Дюбуа «Хай буде світло» і дві частини з «Suite Gothique» op. 25 Леона Боельмана (Léon Boëllmann): хоральна просвітлено-лірична «Молитва до Богородиці» і стрімка Токата з ліричною мелодикою підготували основну музичну подію цього вечора.
Концерт для органа з оркестром, написаний Олександром Родіним на замовлення органного залу на чолі з його керівниками Іваном Остаповичем і Тарасом Демком, орієнтований на потенціал конкретного інструмента Львівського органного залу, який має величезну палітру виразових можливостей і сформований у співпраці з солісткою-першовиконавицею Світланою Позднишевою. У цьому залі вже відбулася низка прем’єр різножанрових творів Олександра Родіна, однак, звернення до жанру Концерту з солюючим органом в супроводі симфонічного оркестру заслуговує на особливу увагу.
Стало цікаво – наскільки цей жанр, який сформувався у добу бароко, є актуальним у ХХІ столітті? Виявляється, він представлений творами митців багатьох країн, дуже різними за стилістикою, будовою та співвідношеннями соліста і оркестру. Прикладами є Концерт для органу і струнного оркестру швейцарця Валентина Віллара (Valentin Villard) оp. 46 (2009), Концерт для органа, струнних і литавр оp. 59 (2011) канадської органістки, композиторки та імпровізаторки Рашель Лорен (Rachel Laurin), Концерт для органа та оркестру оp.141 (2023) одного із найвидатніших американських композиторів сучасності Лоуелла Лібермана (Lowell Liebermann) у 4-х частинах (I. Хоральна прелюдія; II. Танець; III. Арія; IV. Токата) на замовлення Джексонвільської симфонічної асоціації та Орегонського Бахівського фестивалю, одночастинний Концерт для органа та оркестру «Регістр» (2017), написаний молодим американським композитором Ніко Малі (Nico Muhly) на спільне замовлення Лос-Анджелеського філармонічного оркестру, Філадельфійського оркестру та Саутбенк-центру, Концерт для органа і струнного оркестру оp. 98 (2009), створений італійським композитором і органістом Еудженіо Марія Фраджіані (Eugenio Maria Fagiani), Концерт № 2 для органа, оркестру і ударних (2006) у 2-х частинах, який замовлення «Orchester de Bretagne» написав французький композитор і органіст Тьєррі Ескеш (Thierry Escaich). До цього переліку можемо віднести ще два твори американця, відзначеного преміями Grammy, Стефена Паулюса (Stephen Paulus): Великий концерт для органа і оркестру у 3-х частинах (2004) та подвійний концерт для фортепіано й органа зі струнними і ударними (2010), Концерт для органа з оркестром (2004) американського митця, автора переважно хорової музики Деніела Е. Гоутропа (Daniel E. Gawthrop), Концерт для органа з оркестром C-dur (2005) англійського композитора, диригента й аранжувальника Ендрю Картера (Andrew Carter), Концерт для органа з оркестром в 3-х частинах німецького органіста і композитора-фрілансера Ганс-Андре Штамма (Hans-André Stam).
А яке місце займає такий жанр в українській музиці сучасності? Як виявилось, творів, де орган постає як соліст в ансамблі з оркестром з авторським визначенням «Концерт» зовсім небагато, значно частіше це симфонії, сюїти, дивертисменти, легенди, діалоги, програмні твори тощо.
Серед нечисленних прикладів: Концерт для органа з оркестром у 3-х частинах Олега Безбородька, який прозвучав у Львові 2020 року (солістка Надія Величко, диригент Іван Остапович), Концерт-симфонія для органа з камерним оркестром «Універсальна» Євгена Льонка, «Leopolis Concerto Grosso» для органа і струнних Віктора Камінського (2020), написаний на замовлення Львівського органного залу у рамках проекту «Triangle: Нова органна музика українських композиторів» та іще Концерт для органа і струнних (2024) у 3-х частинах Олександра Гоноболіна, нині представника української діаспори у Франції, присвячений органісту-першовиконавцю Георгію Куркову (прем’єра твору також відбулась у Львівському органному залі).
Як бачимо, у світовій практиці переважають твори для симфонічного або струнного оркестрів з ударними, здебільшого їх авторами є органісти-практики або ж вони написані на замовлення оркестрових колективів. Стильово це здебільшого неоромантичні чи необарокові твори з цитатами давньої духовної чи органної музики, з елементами експресивності чи звуково-тембральних експериментів.
Абсолютна більшість українських органно-оркестрових концертів пов’язана своєю історією виникнення чи першовиконання зі Львовом, що переконує у винятковій важливості та результативності ініціативи і творчої співпраці з його Органним залом. Адже тут є все в комплексі: прекрасний інструмент, фахові органісти-солісти та Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії під орудою Івана Остаповича.
Концерт для органа з симфонічним оркестром у 3-х частинах Олександра Родіна став твором, який вписав нову сторінку в розвиток жанру і яскраво виявив його індивідуальний творчий стиль. Не секрет, що музичне мислення, творчий процес музиканта зумовлені яскравою образністю, театральністю, подієвістю, і що композитор дуже любить своїх слухачів, знає як їх заінтригувати і повести слідом за розгортанням свого творчого задуму. Ми вже мали нагоду переконатися в цьому на світових прем’єрах його «Романтичної симфонії», також створеної на замовлення Органного залу, та «Requiem for the Future», і, звісно ж, на виставах балету «Соляріс» у Львівській опері.
Митець звернувся до традиційної тричастинності циклу, поєднаного наскрізною основною атональною темою, що постає у різних образних видозмінах. За своїми функціями оркестр і орган не стільки змагаються чи протиставляються, скільки взаємодіють, доповнюючи виразові можливості одне одного. Твір сміливо поєднує необароково філософську велич, романтичну схвильованість зі злетами-сплесками до екстатичних кульмінацій чи трагедійних вибухів, секвенційний шлягерно-ліричний мелодизм – наче з екранів французького кіно 1980-х і не менш яскраво-емоційні і мальовничі способи організації звукової матерії, які викликають алюзії до образів кінноти, ударів велетенського механізму, завивання бурі, ритмізації болеро. Він застосовує винахідливу сонористику: злітаючі пасажі міді, пронизливі кластерні органні педалі, тривожні і трепетні тремоло та martellato струнних, використовує численні звичні і нетипові ударні інструменти: тарілки, дзвони, великий барабан, глокеншпіль, тамтами, кришталеві кулі, малі і подовгасті дзвіночки, шелест мушель тощо.
Солюючому органу доводиться постійно міняти роль: то він задає тон оркестру, який підхоплює і розвиває його музичну думку – так як і прийнято в усталених традиціях концертування, то він тримає тривалі педальні ноти чи співзвуччя, водночас накладаючи на їх тло цілком невластиві «високій академічній» музиці пісенно-кінематографічні мелодії, а іноді, наче згадавши свої традиційні функції, виконує токатні розділи, фугато чи фантазії-імпровізації, які ніколи не переходять в сольні концертні каденції, тонучи у хвилях оркестрового розвитку, то ритмізує чи переінтоновує іншими тембрами основну тему, яка зрештою завершує твір грандіозним унісоном соліста і оркестру.
Концерт Олександра Родіна для органа і оркестру – яскравий зразок стилістики постмодерну, тут все пізнаване – і зовсім нове, тут цікаво і професійно скомпоновано для вигустуваних фахівців, і зрозуміло та захоплююче – для найширшої аудиторії, а ще – він дуже до душі самим виконавцям. Твір приречений на щасливе концертне майбутнє, концертні зали з ним у програмі – будуть повними.
