Дієго Марадона вирушив у свій прохід до небесних воріт. Без м’яча, без футболки, але точно як і тоді, на зелених полях – у супроводі емоцій, що вирують у серцях фанатів і просто небайдужих.
Складно уявити, якими метафорами можна описати цей прохід. Ну а земний шлях Марадони супроводжувався не тільки забитими м’ячами та спалахами щастя і люті, а й тими словесними формулами, які описали його життя. Там не лише найбільш розтиражована «рука Бога». Є ще.
Одну з них колись переказав мені, як і всім своїм читачам, польський публіцист «Tygodnika Powszechnego» Міхал Оконський, з яким ми поділяємо пристрасть до певного лондонського клубу; а відомою стала ця історія, у свою чергу, з біографії Марадони авторства Джиммі Бернса. Отже, Марадона зростав у нетрях передмість Буенос-Айреса, у помешканні без вигод, й одного разу поночі впав у сортир і став тонути в тому, чого те місце було повне.
На крики хлопчика кинувся рятувати його дядько, який біг і гукав малому: «Дієгіто, тримай голову над гівном!»
Сам Дієго, коли був уже далеко не Дієгіто, вважав ту фразу за символічну. І важко не відчути, що стоїть за цим. По суті, чи не була вся така нерівна біографія Марадони рядом спроб тримати голову над…? Спроб, що характерно, успішних і неуспішних у різні моменти. У різні роки. На різних чемпіонатах. У різних країнах. Та що там – в одному матчі, тому самому з Англією 22 червня 1986 року. У якому Дієго забив гол, яким він не те що здійняв голову над субстанцією, а злетів до небес історії світового футболу – той легендарний прохід і удар у кінці на 2:0… але перед тим, на 1:0, він шулерськи забив рукою. Бо не дістав м’яча головою. Бо його голова опинилася недостатньо високо в той момент…
Між цими голами минуло 3 хвилини 50 секунд.
Про те, як лягає формула про «голову над» на біографію Марадони, зайве й говорити. Він робив це як міг, і те, що при цьому він інколи творив із м’ячем красу, яку не забудуть, і те, що при цьому він робив щасливими безліч людей – це вже більше, ніж могли б провістити зорі над нетрями в місті з красивою назвою Добре Повітря, де він мало не задихнувся у найогидніших випарах.
У дні прощання з Марадоною я думаю про те, що є така формула щастя, коли людині в земному житті підкорюється хет-трик. Втримати голову над лайном – як він у Буенос-Айресі. Зробити легендарний прохід до воріт і забити в них м’яча, котрий без сумнівів називатимуть шедевром – як він у Мехіко. Привести свою команду до вершини і зробити щасливими багатьох-багатьох – як він у тому ж Мехіко й у наступні роки в Неаполі.
…Не знаю, чи питатиме біля небесних воріт Господь його про наркотики. Ну це ніби як, обговорюючи той випадок у сортирі, питати про те, що тягло вниз. Та ясно ж що: гравітація. Чи ж самому Господу про це не знати? Написав-бо поет ті два рядки: «той, хто продавав кокаїн Марадоні, і той, хто підносив губку із оцтом…»
Мені хочеться думати, що вони передивляються на небесному ютюбі, такому собі юскаї, нарізку фінтів Дієго Армандо Марадони і той прохід через пів поля на стадіоні «Ацтека». Можливо, навіть у супроводі коментаря Віктора Уго Моралеса: «¡Dios Santo, viva el fútbol! ¡Gracias Dios, por el fútbol, por Maradona, por estas lágrimas!»
26.11.2020
27.11.2020