Перетинаючи темряву

“Перетинаючи темряву”. Альбом, що проливає світло на сучасну українську музику для саксофона і фортепіано

Світло й темрява. Дві осі, що визначають зони активності та спокою на циферблаті нашого біологічного годинника. Але навіть у найточнішому механізмі трапляються збої. Війна порушила наші циркадні ритми, спровокувавши так звану поліритмію: тепер ранкове світло уособлює заспокоєння, а темрява ночі – напруження. Ті сенси, що мали би залишатися метафорами, українці переживають фізично, чекаючи в гнітючому мороці завершення повітряної тривоги або повернення електроенергії згідно з графіком відключень.

“Перетинаючи темряву” – новий альбом сучасної української музики для тандему саксофона й фортепіано, що переосмислює цей досвід. Взимку 2022-2023 років, під час масових блекаутів в Україні, знаному київському дуету – саксофоністу Роману Фотуймі та піаністці Дарʼї Шутко – спало на думку записати добірку творів, яка обʼєднає композиторів різних поколінь і музичних мов, яскраво демонструючи потенціал обидвох інструментів. До альбому увійшли композиції Юрія Іщенка, Володимира Рунчака, Ярослава Верещагіна, Золтана Алмаші, Артема Рощенка та Сергія Леонтьєва.

Емоційне переживання цього періоду стало основою концепції диска: від темряви до світла – шлях, що відкриває глибші грані саксофона і фортепіано, багатство сучасної української музики та можливість пізнати не лише не лише своє внутрішнє сяйво, а а й внутрішню пітьму.

Свічка перша: Соната

Коли запалюєш свічку – навколо все ще темно. Її світла вистачає лиш на те, щоб погляд зосередився на полумʼї, рух якого неможливо передбачити, але за яким завжди хочеться спостерігати. Звідкись виростають химерні тіні, у сотню разів більші за сам вогонь, але всі вони схиляються лише перед ним.

Соната для саксофона альта і фортепіано Юрія Іщенка – перший твір, перша свічка альбому “Перетинаючи темряву”, і водночас одна з перших сонат для саксофона в українській музиці взагалі.

Вона пістрява, каверзна й дотепна. Де-не-де у партії саксофона вигулькує знаменита тема West Side Story Леонарда Бернстайна. А фортепіано раптом здіймає хвилі шопенівського “Океану” – етюду тв. 25, №. 12.

У сонаті вражає палітра найрізніших виконавських прийомів і стилістичних натяків. Й не дивно, адже Юрій Іщенко у своєму есеї «Моя гармонія» сам зізнався: «Висловлю припущення, що мені не вдалося пройти повз жодне з помітних явищ в музиці XX ст., не торкнувшись його хоча б побіжно — навіть мінімалізму, який менше всього люблю».
 

Роман Фотуйма й Дарʼя Шутко фіксують свою інтерпретацію,, мов постмодерну картину, де кожен штрих та колір дібрані дібрані невипадково. Це зачіпає – до цього мистецького твору хочеться повертатися, знову вдивлятися у танець напівтіней і вишукувати в них все нові образи.

Свічка друга: “Згадуючи забуту мелодію…”

Щоб знайти – запалюєш ще одну свічку. Бо спершу шукаєш світло, а вже потім – те, що завдяки йому стає явним. Це сяйво потрібне й всередині тебе, щоб врешті впіймати за хвіст ту невловиму думку, що ховається у закутках свідомості.

Мотив, два мотиви, фраза… – так починається твір Володимира Рунчака “Згадуючи забуту мелодію…”. Автор наче намагається зібрати докупи клаптики забутої музики. Та не мелодія тут є метою – вона лише спогад, що крутиться в голові, вислизає, не даючи схопитись за нитку памʼяті. Головне – дія.

Рунчак – яскравий представник музичного акціонізму – мистецтва дії, у якому важливий не результат, а сам процес.
 

Творчості композитора також властиві оригінальні просторово-акустичні і темброво-колористичні засоби. Фортепіано, занурене у нижній регістр, ніби з надр інструменту задає рух і нерв композиції. На цьому тлі постає саксофон – то тінь, то світло – у постійній зміні іпостасей, розгортаючи багатство технік і поліфонічних нашарувань.
 

У трактуванні Романа Фотуйми й Дарʼї Шутко ця музика стає актом пошуку – забутої мелодії й світла спогадів, що пробивається крізь пітьму.

Свічка третя: Сонатина-колаж

Світло свічок огортає все довкола – теплий жовтогарячий колір зафарбовує випадкові предмети й комбінує їх в єдину композицію. Те, що щойно було окремим, тепер постає як цілість – у світлі, що поєднує.
 

Сонатина-колаж для саксофона альта і фортепіано Ярослава Верещагіна – твір, найменування якого одразу натякає на зіставлення елементів, гру контрастів. Так воно й є, але справа не лише у переміні темпів чи динаміки, а й у способі мислення. Композиторському стилю Верещагіна притаманне оперування й експериментування з різними музичними формами, стилями й тембрами.

Саксофон у цьому творі демонструє увесь арсенал своїх технічних можливостей: мультифоніку (одночасне звучання кількох тонів), слепи (техніка гри, при якій язиком створюється ритмічний удар по тростині), фрулато (досягається за допомогою вібрації кінчика язика) та інші прийоми, які Роман Фотуйма блискуче реалізує.

Ця гра світла й тіні, фактур і стилів – сутність творчого світу Ярослава Верещагіна. Композитор, ерудит, знавець історії й літератури, автор дотепних карикатур – його постать, як і його музика, складена мов колаж, у якому поєднується усе, що торкалося його цікавості та уяви.

Свічка четверта: “Елегія”

Коли світла стає більше – усе навколо набуває чіткіших контурів, починає вимальовуватися форма. Деякі деталі все ще ховаються в напівтіні, але ти однаково вже розумієш, де ти і що перед тобою. Іноді навіть чотирьох свічок достатньо, аби розпізнати головне.

На перший погляд, “Елегія” Золтана Алмаші здається напрочуд прозорою, наче в моменті “знята з вуст”. Та вона має свою історію, що постає як відповідь на твір “Згадуючи забуту мелодію…” Володимира Рунчака – “Ось вона – твоя забута мелодія!”. Тема, що стала основою цього твору, була придумана Золтаном Алмаші ще в пʼятнадцять років. Згодом вона здалася йому надто “попсовою” – не на часі серед хвилі авангарду. Але через роки мелодія вирbнула в памʼяті, знову просячи свого висвітлення. “Так народилось сто піццот елегій, – зізнається композитор у розмові з KyivDaily – і я ними всіма незадоволений”.

Хтозна, можливо саме ця версія – для саксофона й фортепіано – стала тією омріяною, яку Золтан Алмаші шукав. Тембр саксофона, що нагадує людський голос, щемко і щиросердно виспівує мелодію, а фортепіано ніжно, мов хмара, нависає тихими статичними акордами, у яких обоє розчиняються.

Свічка пʼята: “Ескіз дня, що зникає”

Ряд свічок переманює увагу на себе: якщо примружити очі – здається, що їхні вогні злилися воєдино, рухаючись і коливаючись живим потоком. Наче імпресіоністична картина, що оживає, щойно зосередишся не на деталях, а на цілому.

“Ескіз дня, що зникає” для саксофона альта і фортепіано – твір Артема Рощенка, що складається з трьох частин: “Коли наступає світанок” – споглядальна, обережна, розповідна; “Обганяючи вітер” – просторова, динамічна, наповнена рухом; “Сутінки синіх полів” – плинна, насичена розмаїттям тембрових відтінків, живописна.

У програмних назвах, композиторському письмі й виконанні Романа Фотуйми та Дар’ї Шутко відчутні риси імпресіонізму – мазки фарб фіксують миті дня, що поволі тануть у тиші.

Свічка шоста: Сонатина

Усі свічки запалені. У приміщенні стало світло, тепло й затишно – як у тому атмосферному фільмі, в якому завжди хотілося пожити. Тепер залишається лише увімкнути музику – саксофон у супроводі фортепіано безперечно довершить цю картину.

Кінематографічність, навіть певна “голлівудськість” Сонатини для саксофона альта і фортепіано Сергія Леонтьєва не може не залюбити в себе. Леонтьєв є автором музики до кінострічок, учнем як українських, так і американських майстрів. У цьому творі, написаному на прохання Романа та Дарʼї, він втілив власні спогади про його мандри Америкою.

Драматургія Сонатини скомбінована мов кадри з з фільму. Тембри інструментів накладають на плівку кольорову гаму, а партії – наповнюють діалогами, що рухають сюжет. Ця музика полонить виразністю своїх образів. “...я залишаюся вірним досконалості, ясності та щирості” – ці слова Леонтьєва цілком віддзеркалюють сутність його Сонатини. Її світло, доповнене усіма попередніми свічками, тепер чисте й тепле, мов промінь, що зустрічає світанок.

Перетинаючи темряву

Від мороку – до світла. Від тривоги – до спокою. Від ускладнення – до простоти. Таким був задум Романа Фотуйми і Дарʼї Шутко – пройти разом зі слухачем цей шлях. Відкрити різні грані української сучасної музики, розмаїття виразових можливостей саксофона і фортепіано, впізнати себе і свій досвід у добірці цих творів. Зрозуміти свій циркадний ритм, який, може, справді не такий як в інших, але він тримає нас при житті – вплітається у ритми музики й пульсує нашими венами.

Запускаємо годинник.
Задуваємо свічки.
Запалюємо їх знову. Перетинаючи темряву.

Фото: Настя Телікова