Горня

З фаянсу – із гірським тонким узором

горнятко клаповухе і прозоре

залишилось – сирітка – від сервізу

роками перебитого на кухні

тонкі фужери і пузаті кухлі

і пишні вази моцні як залізо

стоять у черзі щоби хтось із ними

підтримував співзвучність й дзенькіт рими

передзвін скла – щоби у їх жолудки

налився дощ – щоби вода цвіла

щоби горнятко на краю стола

зігріте чаєм не змогло забути

усіх хто доторкавсь щораз до вушка

чиї вуста немов м’яка подушка

чиї слова підживлювали стіл

і чий трикутний й прямокутний лікоть

не забував води у чай долити

коли фужери ниділи пусті

горнятко свідок і учасник часу

коли змінили на папір й пластмасу

господарі – потрощений сервіз –

йому вділили місце у підшафку

для нього чайник паротягом пахкав

свистів дроздом і навіть морщив ніс

воно прибуло у цей дім з Китаю

куди життя нас тільки не кидає?

та з часом потьмянів його узір

і річка що з гори у діл стікала

за синю лінію у білий сніг втікала

а білий сніг нагадував папір

його хотіли викинути з дому

воно забилось в дальній кут – й потому

господарі забули про горня

ніхто його не напував не ніжив

хіба фужер з надщербленою ніжкою

стояв як ферзь над тінню пішака

мені дісталось на блошинім ринку

горня із вухом – із безмовним криком

з фабричним номером – з розмов і чаювань

останнє із розбитого сервізу

з китайського паперу глини рису

з провінції можливо що Юньнань