Революція гідності почалася ввечері 21 листопада з виходу кількох тисяч активістів на центральну площу Києва, а також і у Львові, в день відмови тодішнього уряду від курсу на євроінтеґрацію. В той час цю акцію ще не називали ані Революцією гідності, ані Євромайданом — узагалі, в ті листопадові дощові дні мало хто міг зважитися, щоби звертатися до протесту як до «майдану» чи «революції».  

У Франції кажуть: le mieux est l'ennemi du bien. Ліпше — ворог хорошого. По завершенні другого туру виборів міських голів в Україні знайшлося вдосталь коментаторів, які неґативно відгукнулися про новацію з повторним голосуванням за бурмистрів. Насамперед через низьку фреквенцію 15 листопада, і для декотрих міст вона, можливо, виявилася найменшою в історії виборів.

Важко стриматися, щоб не порівняти нинішній листопад і той листопад 2013 року, який був останнім спокійним місяцем Віктора Януковича. Сплюньмо, йдеться не про передреволюційний стан — а про впертість, з якою українські політичні еліти опираються проти «примушування» до європейськості. Владущий клас повторює ті самі фіґлі на шляху до скасування візового режиму, що їх викидала і команда Януковича дорогою до Угоди про асоціацію.

Тим часом українські вибори тривають. Завдяки законодавчій новелі, якою передбачено другий тур для найбільших міст, посполиті дістануть змогу ще раз зануритися в таїнство волевиявлення 15 листопада. Норма про два тури на виборах міських голів показала себе з лишком: з-поміж 35 міст, що кваліфікуються як потенційно «двотурові», повторне голосування відбудеться аж у 29 населених пунктах (додамо, що Маріуполь не відбув іще навіть першого туру). Натомість одноденний норматив виконали лише Тернопіль, Одеса, Харків, а також Слов'янськ та Лисичанськ.  

В українській владі не склалося традиції доводити до кінця резонансні справи, чи навіть до них братися. Представників режиму Януковича залишили у спокої. Бійців найбрутальніших загонів МВС зберегли на службі. Ватагу «Правого сектору» випустили з-під Мукачева… Скрізь, куди не глянь, влада намагалася не бити глеків з тими середовищами, які могли їй або прислужитися, або нашкодити: і тоді, коли йшлося про можливість використання кадрів Януковича, і тоді, коли йшлося про небажання сваритися з Дмитром Ярошем, який оголошував то один, то другий «походи на Київ».

Виборчі голоси в Україні підраховують, як звикле, довго. Утім слідом за встановленням «рамкових» підсумків виборів — даних про те, котра з партій подолала виборчий бар'єр  і скільки вона матиме мандатів, — настає не менш цікавий етап: визначення персоналій переможців. В окремих округах до цієї стадії ще йтимуть кілька днів, а в інших щасливчиків визначено, й дехто вже добирає собі вбрання на церемонію присяги.  

Справедливо сказати, що жодна з політичних команд за підсумками місцевих виборів не може вважатися переможцем. Є вельми цікаві результати в низці реґіонів, є кілька нових амбітних команд, вистачає «надутих» технологічних проектів — однак у масштабах країни, яка пережила кампанію місцевих виборів з присмаком парламентських, зберігається рівновага. Ніхто не скочив вище голови, та ніхто й не впав ниць. Це добрий підсумок.

Кампанія місцевих виборів, що завершується найближчої неділі, оголила задавнені проблеми українських партій: «тіньові» бюджети, залежність від багатіїв, ефемерність структур, примат лідерів і брендів. За ці кілька місяців інститут політичних партій в Україні вкотре довів свою нікчемність. Урешті-решт, з тим мотлохом, який від виборів до виборів міняє назви, перепродується й міняє кумирів, доведеться щось робити, незалежно навіть від результатів виборів у конкретних місцевих округах.  

У недавні ще роки, коли Українська повстанська армія перебувала на «нелеґальному становищі» громадської думки, старенькі ветерани втішали одне одного: «Головне, щоб нас визнав народ України…» Не було ані офіційного визнання, ані державних орденів — хіба, якщо пощастило, подяка від місцевої влади у тих реґіонах, де діяла УПА і де поставала ОУН, скромні пільги, пошана від тих, хто вчив історію без совєцьких лекал.    

Цього тижня «мирний план» трохи зрушився з місця: по-перше, від лінії розмежування почали вивозити танки та озброєння калібром до 100 мм, по-друге, сепаратистські рухи «ДНР» і «ЛНР» усе-таки оголосили про відмову від сепаратних виборів, призначених на 18 жовтня та 1 листопада. Ці обидва процеси — результат переговорів президентів «нормандської четвірки», що відбулися в Парижі. Найближчим часом також заплановано здійснити новий обмін полоненими.