Квестія другого туру

У Франції кажуть: le mieux est l'ennemi du bien. Ліпше — ворог хорошого. По завершенні другого туру виборів міських голів в Україні знайшлося вдосталь коментаторів, які неґативно відгукнулися про новацію з повторним голосуванням за бурмистрів. Насамперед через низьку фреквенцію 15 листопада, і для декотрих міст вона, можливо, виявилася найменшою в історії виборів. А отже, додаткове «свято демократії» було невиправданим і мало кому потрібним, а ще на це йдуть зайві гроші, а ще дилема вибору між «двома злами» коштує нервів, а ще ці білборди і нав'язливі обличчя… Словом, навіть добру ініціативу за таких умов можна «поліпшити» аж до споганення. Хоча всім, навіть найбільшим скептикам, не треба забувати, що альтернативою до мук вибору є брак вибору. Втім, комусь, можливо, подобається і таке…

Ліпше — залишається також ворогом і для поганого. Невипадково до критиків другого туру затесалися діячі, котрим свіжа виборча новація якраз обрубала кілька захланних щупалець. Сергій Льовочкін, «кардинал» перефарбованого з Партії реґіонів «Опозиційного блоку», відразу після виборів заявив, що другий тур був недешевою та невиправданою захцянкою: «З огляду на явку, у людей немає бажання голосувати вдруге, адже вони вважають, що результати першого туру відображають їхню волю, а кандидати, які посіли перші місця в цьому турі, вже мають стати мерами. Тому ми бачимо дуже низьку явку в другому турі».

Якби не другий тур, то «Опозиційний блок» мав би чистий спокій з кількома містами. Він би дістав і Дніпропетровськ, і Миколаїв, і Кривий Ріг без зайвої «ківалівщини»… Проте замість перемоги «Опоблок» схопив від виборця декілька гарбузів. Тому для «ОБ» квестія другого туру — це не турбота про довершеність виборчих моделей, а туга за простою й дієвою схемою проштовхування «своїх людей».

До критиків другого туру приєднався член ще того «ківалівського» Центрвиборчкому, нині вже як голова ЦВК, Михайло Охендовський. «Виникне питання щодо доцільності збереження мажоритарної системи більшості, яка використовується для виборів мерів великих міст», — міркував він у день повторного голосування.

Що маємо в сухому залишку? У 21 з 29 міст, які стали «полігоном» для випробовування двотурової системи, перемогли ті самі кандидати, котрі у своїх містах набрали найбільше голосів і 25 жовтня. Тобто якби в тих поселеннях діяла «стара» система виборів відносної більшістю, то нічого б не змінилося. Ще два міста — Кривий Ріг і Кіровоград — наразі залишаємо за дужками статистичних узагальнень, адже там між кандидатами виявилася вкрай мала різниця голосів, тож доля волевиявлення, вочевидь, визначиться у судових суперечках. Зате досвід інших шести міст, де перемогли «срібні» призери першого туру, цілковито виправдовує систему з повторним голосуванням і наочно демонструє її доцільність. «Z» пропонує ретельніше придивитися до виборів у містах, де, за спортивною термінологією, відбувся «come back».

Почнімо таки з Кривого Рогу, бо він є найбільш показовим, навіть якщо «другий кандидат» зусиллями тамтешніх махінаторів усе ж програє вибори. 

Отже, головному претендентові на перемогу в Кривому Розі, міському голові Юрію Вілкулу («Опозиційний блок»), жодна хмаринка не віщувала наближення шторму. В першому турі Вілкул-батько набрав 45,1% голосів — то був один з найвищих показників в Україні. За чинного мера проголосували 88 345 виборців, а за Юрія Милобога із «Самопомочі» — 20 936 мешканців (10,7%). Розрив був вражаючим. Утім до 15 листопада альтернативному кандидатові вдалося добре наростити показники підтримки серед містян. Якщо Юрій Вілкул, за офіційними результатами (що їх не визнають ані в «Самопомочі», ані в партіях демократичної коаліції з Верховної Ради), залишився в межах старого потенціалу — цього разу 89 209 «за» (49,2%), то Милобог поліпшив свій результат учетверо — його кандидатуру підтримали 88 457 виборців (48,8%). Саме цей епізод з виборів, навіть якщо висуванцю «Самопомочі» не вдасться вибороти перемогу через судові інстанції, претендує стати найяскравішою ілюстрацією потенціалу виборчої системи абсолютної більшості. Ти не можеш бути ні в чому певен, якщо в першому турі не набрав 50% з гачком голосів.

Загалом уже достеменно можна сказати, що «другі кандидати» перемогли у Білій Церкві, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Миколаєві, Черкасах і Чернігові.

У Білій Церкві переміг кандидат від «Самопомочі» Геннадій Дикий, але сам результат доволі «рівний» на тлі решти міст з нашої вибірки. В першому турі кандидати йшли доволі близько один від одного: Дикий отримав 15 191 «за» (23,91%), а його конкурент, самовисуванець Костянтин Єфименко, —17 759 (27,95%). Та до другого туру політичний партнер Андрія Садового наростив число прихильників більш ніж удвічі — 36 697 голосів (59,3%), натомість Єфименко, який очолював Міністерство транспорту в першому уряді Миколи Азарова, дістав голоси 23 791 виборця (38,44%).

Дніпропетровськ був одним з найпроблемніших пунктів на електоральній мапі. У другому турі тут зійшлися нещадні вороги з двох дніпропетровських «кланів» — Олександр Вілкул з «Опозиційного блоку» та Борис Філатов з УКРОПу. Українська влада холодно поставилася до потуг Філатова: якщо в інших містах, де «партії Майдану» конкурували з «Опоблоком», Блок Порошенка оголосив про підтримку демократичних кандидатів, то колоритний нардеп з політичної обойми Коломойського таких рекомендацій не сподобився. Кандидати йшли стремено до стремена: у першому турі за Олександра Вілкула проголосували 126 691 виборець (37,9%), а за Бориса Філатова — 119 473 (35,8%). Та в другому турі Дніпропетровськ схилився до колишнього заступника голови ОДА, який торік захищав місто від сепаратистів: Філатов здобув підтримку 184 874 виборців (52,3%), а Вілкул — 158 752 (44,9%).

В Івано-Франківську інтриґа нуртувала аж до закриття дільниць. У першому турі фаворити мали не вельми високі результати, при тім близькі один до одного, тож ніхто не міг бути впевненим у власних шансах. 25 жовтня Ігор Насалик (БПП) дістав 27,5% (23 393 голосів), а Руслан Марцінків («Свобода») — 23,3% (19 850). Виявилося, що для переможця першого туру Насалика той результат був майже «граничним». Колишній бурмистер Калуша лише трохи перевищив свій попередній здобуток, дотягнувши до 29 077 (42,3%). Натомість «свободівець» Марцінків поліпшив показник майже вдвічі, розширивши електоральну базу до 37 714 (54,8%).

Дуже гарною була перемога Олександра Сєнкевича з «Самопомочі» у Миколаєві. Він поборов у другому турі кандидата з «Опозиційного блоку» Ігоря Дятлова, який довго задобрював місто, занурював його у сиропи солодких обіцянок і мав міцну підтримку від лідерів «Опоблоку». Загалом, якщо для «ОБ» цей другий тур обернувся на провал (з п'ятьох кандидатів перемогу здобув лише Анатолій Вершина у Павлограді), то «Самопоміч» у повторному голосуванні продемонструвала тріумфальні результати (троє з чотирьох кандидатів партії перемогли, а ще один бореться за Кривий Ріг). Сєнкевичу вдалося мобілізувати молодий і протестний електорат Миколаєва, усупереч стереотипові про «ліниве» для виборів місто. Він зорганізував на роботу в штабі волонтерів та активістів — і лише така «низова» кампанія допомогла йому перемогти у боротьбі проти «реґіональних» технологій.

Обидва миколаївські кандидати відчутно наростили свій електоральний ужинок в другому турі. Вочевидь, позначилося те, що в першому турі в Миколаєві було істотне «розпорошення» голосів (зокрема, третій з кандидатів набрав понад 20% голосів). Та якщо Ігор Дятлов «виріс» лише на третину — з 44 764 голосів (36,4%) до 63 567 (43,3%), то Олександр Сєнкевич збільшив число власних прихильників аж утричі — з 25 904 (21,1%) до 80 636 (54,9%).

У Черкасах фаворитові кинув виклик кандидат, який у першім турі мав лише 11,96% голосів підтримки. Тоді Анатолій Бондаренко з «Батьківщини» заручився прихильністю 9 836 виборців. Але під час повторного голосування він таки втер носа багаторічному міському голові Черкас Сергію Одаричу (Партія вільних демократів). У дебюті Одарич мав 19 042 голосів (23,1%), а в другому турі — 27 604 (45,7%). Зате Бондаренко наростив підтримку майже утричі, до 29 645 голосів (49,1%).

Чинний мер програв вибори і в Чернігові. Міський голова Олександр Соколов («Наш край») провалив вибори із 10-тисячним відставанням: за мера проголосували 44 560 виборці (43,2%), а за висуванця БПП та колишнього «реґіонала» Владислава Атрошенка — 53 201 (51,5%). У першому турі була та сама різниця в 10 тисяч голосів, тільки на користь Соколова: бурмистер дістав тоді 32 612 голосів (33,7%), а Атрошенко — 22 560 (23,3%).

Наразі непевна ситуація в Кіровограді. Конкуренти — Андрій Райкович (БПП) та Артем Стрижаков (самовисування) — набрали порівну голосів. Штаби заявляють про перемогу власного кандидата, і в кожного на те є свої «мокрі печатки». Однак ці двійко конкурентів згоджуються в тому, що різниця між ними становить кількасот голосів — за фреквенції на рівні 52 тис. виборців.

Якщо після підрахунку переважить таки Стрижаков, «срібний» призер першого туру, то число міст, де відбувся «come back», зросте до семи. А, може, і до восьми — якщо Милобог викриє махінації Вілкула-старшого у Кривому Розі.

Фреквенція

Активність виборців у другому турі була справді меншою, ніж за дебютного голосування. Середня фреквенція, за офіційними даними ЦВК, становила 34,1%. Для порівняння, 25 жовтня явка охопила 46,6% виборців.

У другому турі найнижчою була з'ява виборців у Херсоні (20,5%), Кіровограді (27,2%), Черкасах (27,3%), Вінниці (28%) та в Києві (28,3%).

Голосування відбувалося найбільш жваво у Чернігові (46,5%), Луцьку (43,4%) та Білій Церкві (40,6%).

Через зниження фреквенції у Вінниці дійшло до парадоксу: фаворит виборів Сергій Моргунов набрав на повторному голосуванні менше голосів, аніж у першому турі (25 жовтня — 51,8 тис. голосів, 15 листопада — 50,8 тис.).

Та головне: «голосування ногами», тобто іґнорування виборчих дільниць, — це теж цеглинка у надбудові виборчих результатів. Що менша явка, то гучніше лунає голос активних виборців — суто арифметично. Все дуже просто: голосує той, кому залежить; а переможець встановлюється з числа голосів, котрим залежить.

Наразі «Z» звернувся до експертів з проханням прокоментувати досвід другого туру на виборах міських голів і доцільність збереження цього механізму для майбутніх перегонів.

Олександр Сушинський, професор, доктор наук з державного управління:

Низька явка — проблема не закону, а відповідальності

– Те, що громадяни не пішли на вибори, зовсім не означає, що закон поганий чи недосконалий. Це питання усвідомлення громадянами їхньої відповідальності за власний вибір. Активне виборче право — коли голосують ті, хто вважає себе відповідальним за власний вибір. Щодо другого туру, то, очевидно, у виборців було усвідомлення, що це вибір без вибору. Але це питання не до досконалості закону, а до відповідальності громадян та правової культури. Проблема досконалості закону — воно як у хірургії: скальпель є досконалим інструментом, але в руках варвара може мати фатальні наслідки.

Подивіться на вибори, котрі в нас відбувалися протягом 25 років: ми вже мали такі механізми, коли проходять ті, котрі набирають меншість із можливих кандидатів, котрі в другому турі ніколи би не перемогли. Вдосконалювати треба інші аспекти. Треба працювати над тим, щоби підвищувати правову культуру, щоби був змагальний виборчий процес. А змагального процесу, на жаль, нема. Значна провина лежить на мас-медіа, котрі займаються аґітацією, а мали би займатися інформуванням.

Маємо розуміти, що це наш вибір і ми відповідальні. Міський або сільський голова — це може бути нагородою, а може бути карою. Мусимо терпіти того [кого обрали інші], якщо не пішли на вибори. Це відповідальність за пасивність, за те, що не йдемо в партії. Кивати на закон — не коректно.

Щодо вашого питання про можливість ухвалення закону, котрий дозволяв би уникати другого туру, якщо між кандидатами в першому турі є великий розрив: ні, це буде некоректним. Бо вибір є вибір. Він може сформуватися чисто «епізодично», тому треба розглядати статистику. В одному турі впевнено переважив один кандидат — у другому турі може бути навпаки.

Ігор Ткач, політолог (Івано-Франківськ):

Слід повернути графу «Проти всіх»

– Новація з двома турами абсолютно виправдалася. Цей досвід треба поширити не тільки на обласні центри, а й узагалі на всі міста. Справді, був недолік — низька явка. Але якщо в Україні запровадять правило другого туру і мине принаймні дві кампанії за такими правилами, то, вважаю, на наступних виборах явка була би вищою. Це дало би можливість тим кандидатам, котрі дійсно заслуговують перемоги, позмагатися у конкурентній боротьбі, після того як відсіюються дрібні, технічні й технологічні кандидати. Проблема в тім, що в Україні під кожні вибори міняється законодавство. Це недобре. На часі — ухвалити універсальний виборчий кодекс. Якщо буде стійкий закон, матимемо і вищу явку, і прозоріші процедури, і демократичніші вибори, і фаховішу роботу виборчих комісій.

Щодо низької явки в Івано-Франківську, то, крім традиційної тенденції, що в другому турі чи на будь-яких повторних або проміжних виборах вона менша, аніж на чергових виборах або виборах в один тур, то причина ще й у тім, що Івано-Франківськ перевантажили інформацією, політичною рекламою, і це викликало в людей гостру реакцію. Враховуйте, що в першому турі 4–5 реальних кандидатів мали значну кількість прихильників, і в другому турі їхній виборець вирішив або не йти голосувати, або ж зіпсувати бюлетень.

В Івано-Франківську було майже дві тисячі зіпсованих бюлетенів, зіпсованих свідомо. Це підштовхує до думки: чи не пора повернути у бюлетені графу «Не підтримую жодного кандидата»? Хоча юридичних наслідків це не матиме, але ця графа проявляла б політичну оцінку кандидатам чи партіям, показувала б, наскільки леґітимною є обрана влада. Голосування «проти всіх» не є конструктивним голосуванням, але є добрим маркером щодо довіри до влади взагалі.

Людмила Хомич, координатор громадянської мережі ОПОРА на Волині:

Другий тур треба проводити і в селах

– Стосовно явки, то в Луцьку вона була доволі високою — понад 43%. Це не набагато менше, ніж у першому турі. Другий тур себе виправдовує. Люди мали можливість вибирати міського голову з двох найбільш рейтинґових кандидатів. Переможцеві це дає більшу леґітимність, аніж якби він обирався лише в одному турі. Справді, не всі виборці позитивно ставилися до двох кандидатів: були випадки публічно псування бюлетенів.

На мою думку, цю практику слід поширювати не лише на великі міста з кількістю виборців у понад 90 тисяч осіб, а й на менші міста, а також на селища, і навіть на села. Бо якщо в селі, де мешкає небагато виборців, обирають голову, то долю голосування може визначити те, чия родина більша. Це варто змінити.