Попри популярну в проросійських колах байку про те, ніби «західняки», «рухівці» чи «націоналісти» двадцять років вели країну «не туди, куди треба», — це насправді вперше виходець із Галичини очолює один з трьох основних органів влади в Україні.    

Отже, чотирнадцятим прем’єр-міністром в історії незалежної України буде Володимир Гройсман. Разом з президентом України вони є засновниками «вінницького клану» в українському політикумі, який тепер контролює дві наймасніші посади в державі. Термін «вінницькі» почали активно вживати ще тоді, коли Гройсман був віце-прем'єром у першому уряді Яценюка, а Порошенко впевнено торував шлях до президентства.

Звернення Закарпатської обласної ради до керівництва держави з приводу надання реґіонові більших прав наробило в Україні великого галасу. Заява, що була ухвалена обласним «сеймиком» на засіданні 5 квітня, поставила місцевий істеблішмент у становище, коли мусили виправдовуватися, що про сепарацію чи автономію зовсім не йдеться. Утім хоч би якими добрими намірами керувалися у своїх діях закарпатські депутати, а голка вцілила у незагоєну рану, роз'ятрену конфліктом на Донбасі.  

Нервовою була перша реакція українців на референдум у Нідерландах. Як буває часто у випадках провалу, почався пошук внутрішнього ворога. Частина накинулася зі звинуваченнями на верхівку, яка не квапиться боротися з корупцією, блокує реформи, а на фінальному відтинку аґітаційної кампанії ще й заплямувалася офшорним скандалом. Натомість особи, близькі до владних кабінетів, взялися лаяти «єврооптимістів» та викривачів, котрі за першої-ліпшої нагоди виносять назовні сміття з власного обійстя.  

Масове поповнення провладних фракцій депутатами у передчутті формування нової парламентської коаліції збурило нову дискусію про феномен «тушок». «Коаліцію формують за рахунок тушок», «Блок Порошенка заманює тушок», «Ляшко хоче помститися тушкам»… А між тим, цьому терміну в наші дні виповнюється не мало небагато шість років. За цей час семантика слова істотно видозмінилася. «Тушками» називають будь-якого парламентаря, який зрадив тій партії, з якою отримував свій депутатський мандат.

Два тижні тому, аналізуючи перипетії української «прем'єріади», «Z» писав, що наразі Україна стоїть у виборі «між Я. і Я.». Йшлося про те, що ми можемо залишитися при нинішньому варіанті, коли Кабінет Міністрів очолює Арсеній Яценюк чи будь-хто інший із кшталтом урядування нинішнього прем'єра. Або сподіватися на нового голову уряду, який був би аполітичним, працював би на порядок денний, далекий від популізму, був віддаленим від різних центрів, а також від рейтинґів, — тобто чиновника з реноме «технократа».

 

…Президент України вирушав в аеропорт для відльоту до Брюсселя зі свіжим і ще зовсім «тепленьким» папірцем, без якого перспективи України отримати безвізовий режим з ЄС були би геть понурими. То був протокол засідання конкурсної комісії з обрання членів Національної антикорупційної аґенції. Журі визначило двох переможців за півтори–дві години перед президентським рейсом у середу 16 березня. Отже, ми подужали розділ 2.3.1.3.

На вівторковому засіданні парламентські папараці спіймали в об'єктиві онлайн-листування, в якому депутатка переймалася: «Дім, я зобов'язана до четверга подати декларацію [старої форми]. Якщо я її не подам – буду змушена подавати нову на 40 сторінок, де будуть питання і про твоїх батьків. Без тебе я її подати не можу – адже це порушення закону», – ішлося в тому повідомленні.   

Арсеній Яценюк поставив перед Петром Порошенком питання руба: або підтримайте – або звільніть. Видання The Financial Times, у якому вийшла публікація зі свіжими розмірковуваннями Яценюка про урядову кризу, винесла цю репліку в заголовок, і в ориґіналі вона звучить римовано й вельми жваво: back me or sack me.   Яценюка змушують поступитися Яресько