Важко стриматися, щоб не порівняти нинішній листопад і той листопад 2013 року, який був останнім спокійним місяцем Віктора Януковича. Сплюньмо, йдеться не про передреволюційний стан — а про впертість, з якою українські політичні еліти опираються проти «примушування» до європейськості. Владущий клас повторює ті самі фіґлі на шляху до скасування візового режиму, що їх викидала і команда Януковича дорогою до Угоди про асоціацію. Так само, як колись «реґіонали» блокували низку проєвропейських законів, грали вар'ята з лікуванням Юлії Тимошенко за кордоном та її процесуальним статусом, зрештою, з тією самою антидискримінаційною поправкою, — аналогічно й нинішня влада чинить опір низці законопроектів, яких вимагає ЄС, по-базарному «торгується» з Заходом за можливості збереження впливу на здискредитовану прокуратуру, ну й, звісно, захищає «традиційні цінності».
Засідання Верховної Ради, яке мало владнати проблеми з українськими «хвостами» на шляху до втілення Плану дій щодо лібералізації візового режиму, знову порушує наболілі питання: наскільки цей парламент і цю владу можна вважати європейськими? Наскільки Україна готова до адаптації законодавства ЄС — а ширше до того явища, що його всі «проєвропейські» політики називають «європейськими цінностями»?
Акція під ВР на підтримку «безвізових» законів і одне з її гасел: Don't Fuck With Us
Перед саменьким дзвінком, на порозі заздалегідь визначеного «дедлайну», депутати вихолостили закони щодо арешту майна, отриманого злочинним шляхом, спецконфіскації та відповідної Національної аґенції — закони, котрі визначені Унією як обов'язкові до ухвалення. Крім того, провалили в дусі «азарівських страшилок» проект про недопущення дискримінації громадян за сексуальною орієнтацією та ґендерною ідентичністю. Але хоч щось таки ухвалили. Ухвалили назви проектів з надто м'яким змістом. На що вони сподіваються?..
Одіозному Віктору Януковичу свого часу вдалося виторгувати від ЄС великі поступки. Коли він їхав на саміт «Східного партнерства» до Вільнюса, то для нього були ладні заплющити очі на все: і на законодавчі «двійки», і навіть на продовження ув'язнення Юлії Тимошенко. Та на той час він вже точно здецидувався, що Угоду про асоціацію не підпише. Можливо, саме цей приклад припав до смаку українським можновладцям? Що можна йти на половинчасті кроки, баритися з виконанням вимог, підсувати формалістичні акти, сподіваючись, що в останній 'мент на це заплющать очі?
Терпець Євросоюзу, на щастя, залізний. Засідання у Брюсселі, присвячене перевірці виконання Україною плану дій щодо безвізового режиму, перенесли з 10 листопада на невизначений термін. Але довіра Заходу до українських політиків і віра в здатність України до реформ невідворотно вичерпуються.
Янукович — парія саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі
Отже, почнімо з законів про «вдосконалення інституту спеціальної конфіскації з метою усунення корупційних ризиків при її застосуванні» (№2541а) та «окремих питань накладення арешту на майно» (№2540а ). Перед засіданням Верховної Ради комітети істотно пом'якшили суворість первісних редакцій, створивши низку запобіжників від огульної конфіскації, змусивши правоохоронні органи доводити доцільність таких суворих заходів. В українських реаліях такий підхід, здавалося, був виправданий, адже поставторитарна система могла застосовувати такі можливості для утиску невгодних політиків чи бізнесменів. Власне, прихильники правок і заявляли, що їхні пропозиції, навпаки, є європейськими, адже обстоюють презумпцію потенційних підсудних.
Пізніше, коли народні депутати вже схвалили «безвізові» проекти у власній редакції, з'явилася заява посла ЄС в Україні Яна Томбінського, в якій він висловився на користь початкової урядової редакції, спростувавши тим арґументацію нардепів, котрі нібито прагнули зробити ці проекти «ще більш європейськими». «Останні зміни, що їх обговорювали у парламенті, викликають деякі занепокоєння з приводу того, чи відповідають вони бажаним стандартам ЄС. Нове законодавство щодо повернення і конфіскації активів, запропоноване Кабінетом Міністрів України (йдеться, зокрема, про пакет законопроектів 2540a, 2541a, 3040), можна розглянути як конструктивну нормативну базу, що повністю відповідає європейським стандартам і реалізує їх. Запропонований урядом законодавчий пакет керується багатьма принципами, що містяться у законах ЄС», — заявив Томбінський.
Амбасадор додав, усупереч оголошеним у сесійній залі стереотипам, що «в інших країнах Європи існують набагато рішучіші механізми, які передбачають застосування потенційно ефективніших інструментів», і зазначив, що урядові напрацювання зберігають «витончений баланс між необхідністю, з одного боку, повертати доходи, отримані у злочинний спосіб, а з іншого — ґарантувати справедливий суд і стабільність майнових відносин».
Тож тепер чекаємо висновку від Європейського Союзу. ЄС може змилосердитися над українськими парламентом та урядом і сприйняти ухвалені законопроекти (можливо, із зобов'язанням офіційного Києва їх удосконалити). Або ж Брюссель залишатиметься непохитним, і тоді вимагатиме нового голосування у Верховній Раді, вкотре «посунувши» графіки для «домашньої роботи».
Голова ВР Володимир Гройсман після голосування заявив, що ці законопроекти скерують до ЄС «для їх оцінки на відповідність європейським директивам», і то перед тим, як їх підпише спікер. «Щойно це відбудеться [експертиза], я одразу ж їх підпишу і направлю на підпис президенту. У разі, коли у наших партнерів будуть зауваження, парламент матиме можливість внести відповідні зміни і виправити помилку, якщо така була допущена», — прокоментував Гройсман. Але яким робом парламент виправить ці ґанджі у сенсі процедури — наразі невідомо. Адже ВР може вносити зміни лише до законів, а не до вже проголосованих законопроектів. Хіба доведеться їх відкликати повторним голосуванням (ото вже наварили каші, нє?).
Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк натомість передбачає, що закони можна буде скоригувати, провівши їх через процедуру президентського вета. «Якщо відповідно до цього юридичного висновку станеться так, що закон, який щойно прийнятий, не приймається Європейською комісією як такий, який відповідає європейському законодавству, то або президент України внесене відповідні пропозиції до парламенту, або ми переголосуємо цей законопроект з тією метою, щоб отримати безвізовий режим», — заявив голова уряду під час дискусій у ВР.
Томбінському щораз частіше доводиться виступати дороговказом реформ. У тім і для Шокіна
Тепер переходимо до іншої проблемної теми. А, власне, чому парламент мусив би бути більше згідливим, якщо йому подав приклад упертості сам президент? Нагадаємо, що не менш важливою — а може, і найважливішою — вимогою ЄС щодо лібералізації візового режиму є ефективна боротьба України з корупцією, зокрема через створення незалежної антикорупційної прокуратури. Натомість президент уперто легковажив вимогою ЄС змінити «прокурорську квоту» у складі конкурсної комісії з обрання керівництва спекпрокуратури, намагаючись зберегти вплив на призначення особи, яка буде ледве що не вирішальною у боротьбі з корупцією в найвищих ешелонах влади.
На фінальному відтинку Банкова таки пішла на поступки: минулого тижня Віктор Шокін розпорядився замінити двох із чотирьох своїх ставленців у складі журі. Відтак до «квоти прокурора» замість начальника головного слідчого управління ГПУ Юрія Грищенка та заступника начальника департаменту кадрової роботи Миколи Садового ввійшли віце-президент Конґресу національних громад України Йосиф Зісельс та керівник організації «Всеукраїнська спілка ветеранів АТО» Тарас Ткаліч. Зісельс, вельми поважна в Україні людина, запам'ятався не цілком конструктивною позицією під час роботи конкурсної комісії з обрання голови Антикорупційного бюро. Оглядачі зазначали, що він обстоював у роботі комісії насамперед інтереси Банкової.
Президент Порошенко після ротацій у «Шокіновій четвірці» заявив, що Україна виконала всі зобов'язання перед ЄС щодо комісії. Голова держави також необачно сказав, що до складу журі ввійшов директор Європейського управління боротьби з шахрайством Джованні Кесслер (який, до речі, також належав до «кастинґового» комітету Антикорупційного бюро). Та це виявилося неправдою, і на той час наказ Шокіна вже був опублікований. Зате влада спробувала делеґували Кесселра в комісію за рахунок «парламентської квоти» через відкликання американського прокурора Мері Батлер. Відтак низка громадських організацій звинуватили президента у брехні та спробах шахрайства. Сам Кесслер заявив, що не згодиться виштовхувати з комісії пані Батлер, однак готовий ввійти у конкурс за «квотою прокурора».
Президент України, отже, постав в очах ЄС як людина, яка всіляко чіпляється за спроби зберігати контроль над прокуратурою. Петро Порошенко, на жаль, повторює «євроінтеґраційні» помилки Віктора Януковича, який поводився так, наче асоціація — це щось потрібне насамперед самій Унії, а не Україні. Діє так, немовби йому мають іти на поступки, а не навпаки. При тім, що безвізовий режим для України — одна з головних обіцянок голови держави в цій каденції, та й сам президент начебто є євросимпатиком…
Ще одна паралель з Януковичем. Мітинґ під ВР
І нарешті останнє з трьох провалених «домашніх завдань». Верховна Рада так і не ухвалила антидискримінаційну поправку, котра є вимогою ЄС до України, та її найбільш дражливу складову — недопущення дискримінації за критерієм сексуальної орієнтації. Йдеться, перепрошуємо, не про цивільний кодекс чи сімейний кодекс — ідеться «лише» про трудове законодавство.
Сама поправка звучить так: «Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ґендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання». То мала бути перша згадка в товстелезному українському законодавстві, де йдеться про рівність людей, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації.
Ця поправка на вівторковому засіданні дістала лише 207 «за». Голосів недодали «найбільш коаліційні» фракції Верховної Ради. Блок Петра Порошенка забезпечив 101 голос зі 139 можливих — а якби голосували всі, то поправку б ухвалили. «Народний фронт» дав 58 голосів з 81 — а якби голосував повним складом, то «трудову» дискримінацію би заборонили. А найбільше розчарувала фракція, яка називає себе найліберальнішою у парламенті: у «Самопомочі» проголосували лише 8 нардепів із 26.
Дарма народні депутати виправдовуються, що «гомосексуальна» стаття не є вимогою Євросоюзу. Навпаки, про неї чітко сказано у директивах ЄС. У Плані дій, опублікованому на офіційному сайті уряду, чітко прописано цю вимогу (див. 7 ст.). Ще за часів Віктора Януковича, коли Україна почала роботу над безвізовим режимом, ще тоді офіційний Київ брав зобов'язання ухвалити антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу. До речі, на першому етапі Брюссель таки був вимогливішим до «режиму Януковича»: тодішня Верховна Рада ще перед укладенням Угоди про асоціацію окремо мала схвалити закон про недопущення дискримінації, у тому й щодо ґеїв.
Після закінчення складного парламентського дня президент подякував Верховній Раді за ухвалені рішення, але таки висловив сподівання, що вона схвалить позосталу поправку. «Сподіваюся, що депутати проявлять відповідальність, знайдуть сили і ухвалять усі необхідні для безвізового режиму закони, в тому числі і так звану антидискримінаційну поправку», — написав Порошенко в себе на Facebook. Можливо, що цю норму поставлять на голосування найближчого четверга.
А ми тим часом продовжуємо євроінтеґрацію, всіляко опираючись проти «європейських цінностей»…
11.11.2015