Цього тижня «мирний план» трохи зрушився з місця: по-перше, від лінії розмежування почали вивозити танки та озброєння калібром до 100 мм, по-друге, сепаратистські рухи «ДНР» і «ЛНР» усе-таки оголосили про відмову від сепаратних виборів, призначених на 18 жовтня та 1 листопада. Ці обидва процеси — результат переговорів президентів «нормандської четвірки», що відбулися в Парижі. Найближчим часом також заплановано здійснити новий обмін полоненими. А далі в межах «мінського», «нормандського», «паризького» чи яких там ще форматів починається робота, яка, можливо, й не матиме таких очевидних та евентуальних результатів, хоча супроводжуватиметься вагомими – найбільше для України – викликами.
Суб'єктивне відчуття, що ані Петро Порошенко, ані Володимир Путін не залишилися задоволеними перемовинами у Парижі (журналіст Алла Лазарєва писала, що Путін вискочив з Єлисейського палацу перший, «блідий та розлючений»). Переговори натомість завершилися перемогою Анґели Меркель та Франсуа Олланда, які використали всі можливі способи, щоб затиснути Україну та Росію у форматі мінських домовленостей. Адже все, про що говорили лідери Німеччини та Франції на паризькій прес-конференції, відповідало домовленостям, зафіксованим у Мінську ще минулого вересня, і пізніше в лютому. Протягом всього часу Москва дуже вільно трактувала «мінські» приписи, а крім того, влаштувала криваві авантюри біля донецького аеропорту та в Дебальцеві. Втім й українська сторона намагалася підсолодити власні перспективи, коли законодавчо закріпила низку передумов для запровадження «особливого статусу», а також оголосила, що вибори на Донбасі можливі лише після виведення військ та встановлення контролю над кордоном.
Україна сподівалася заручитися підтримкою Заходу в цій справі, однак Олланд означив черговість кроків інакше: «Тільки-но вибори відбудуться, то спеціальний статус буде тимчасово наданий в день виборів. А коли будуть їх результати — то ще потрібний буде час, щоби закінчити останній, головний етап: повернення цілісності України, тобто повний контроль за кордоном та виведення іноземних збройних сил», — заявив Олланд на прес-конференції.
Леґітимізація виборів на Донбасі без встановлення контролю над окупованими територіями — найважчий для України крок у мінському процесі. Подібно і для Росії, виведення військ з Донбасу та відновлення кордону — найбільш ризикована частина домовленостей. Однак проблема полягає ще й у тому, що Україна першою мусить робити свій крок, і саме Україна мусить ухвалити спеціальний закон про вибори на Донбасі, котрий дасть відлік виборчому процесу. Без ґарантій, що Росія погодиться на добросовісні вибори, і без ґарантій, що вона відступить за кордон. А ціна неймовірно висока: якщо Україна, а не Росія, першою «завалить» мінські домовленості, то держава ризикує втратити підтримку Заходу, а також розв'язує руки прихильним до Москви членам ЄС щодо їхнього неголосування за пролонґацію санкцій.
Опитані «Z» експерти — і ті, котрі схвально відгукуються про переговори в Парижі, і ті, котрі є скептиками — солідарні в тому, що вибори на Донбасі доцільно проводити лише після виведення російських військ, роззброєння сепаратистів і встановлення контролю над кордоном. Спроби ж офіційного Києва піти на більші поступки, як виглядає, матимуть неґативні наслідки і для влади, і також для держави…
Олексій МЕЛЬНИК,
експерт Центру Разумкова:
Путін зумів «продати» ідею зі скасуванням виборів
– Пане Мельник, чи можна трактувати початок відведення танків та озброєнь калібром до 100 мм як завершення війни на Донбасі? Чи відмовилася Росія від воєнної ескалації як способу впливу на Україну?
– Жодним чином не можна сприймати це як завершення війни. Тим більше, що озброєння виводять лише на 15 кілометрів від лінії зіткнення, тобто це не більш як годинний проміжок часу, протягом якого озброєння знову можуть повернутися на попередні позиції. Наразі це лише демонстрація намірів сторін щодо початку перемир'я.
По-друге, сьогоднішнє перемир'я та відведення озброєнь я не пов'язую напряму з мінськими домовленостями. Ми пам'ятаємо, що одним із перших пунктів міських домовленостей було припинення вогню, однак інтенсивні бої тягнулися до кінця літа. Саме тому зараз є всі підстави говорити, що це черговий хід Кремля у напрямку досягнення цілей, поставлених Путіним іще щонайменше два роки тому. Головна ціль — встановлення і зміцнення контролю над Україною, над зовнішньою та внутрішньою політикою Києва.
– Чи переговори в Парижі зміцнюють позицію Путіна у його спробах досягти цієї мети? Українська влада наголошує, що не поступилася вимогам Росії.
– Ми вже не раз бачили, що будь-які перемовини тлумачаться офіційними особами України як успіх. Я досить обережний щодо того, щоб сприймати ці переговори як успішні. Звичайно, якщо вірити учасникам цих перемовин, то Україна змогла обстояти певні позиції.
– Відмова сепаратистів від виборів — успіх?
– Жодним чином. Це просто хитра гра, відволікання уваги. Ані проведення [сепаратних] виборів, ані їх непроведення не впливає на вреґулювання конфлікту. Це скоріше можна вважати успіхом Путіна, тому що він зумів цю ідею зі скасуванням виборів, як сам каже, «продати». Нам приводів тішитися не бачу.
– За яких умов Україна могла би згодитися на повноцінні вибори на Донбасі?
– Повертаючись навіть до цих недосконалих мінських домовленостей, треба чітко визначити алґоритм заходів: і припинення вогню, і проведення виборів, і внесення змін до законодавства та Конституції мають три важливих фактори, без яких вреґулювання неможливе. Це виведення іноземних військ, роззброєння збройних формувань і встановлення контролю за кордоном. Усе інше — це маневри, котрі проводить Путін.
– Україна провадить якісь свої маневри — чи зазнає поразок?
– Казати про поразку — це теж перебільшення. Як позитив належить відзначити те, що Україні вдається зберегти проукраїнську коаліцію. Йдеться про підтримку західних партнерів та більшої частини міжнародної спільноти.
– Чи здатна ця проукраїнська коаліція підтримати ту, можливо, максималістську позицію, яку донедавна озвучував президент?
– Це залежатиме від того, наскільки наполегливою буде позиція України. Якщо президент і надалі йтиме на будь-які поступки лише заради збереження підтримки Заходу, при цьому не будучи достатньо переконливим, чому ці вибори не можна проводити без встановлення контролю над кордоном, виведенням військ і роззброєнням, то цього не відбудеться. Ці вибори не можна буде назвати виборами. Ітиметься лише про формальні ознаки, які допоможуть Путіну видати себе за миротворця. Так само, як припинення вогню, яке є просто рішенням Путіна не стріляти. Він зараз торгується за зняття санкцій та ізоляції й можливість переконати західних лідерів у тому, що на Україну треба більше тиснути.
Тарас СТЕЦЬКІВ,
політик:
Росія виконає мінські домовленості. Бо досягла, чого хотіла
– Паризька зустріч не дала серйозних результатів. Це все деталі — обговорювати вибори на Донбасі, чи мають вони пройти за українським чи якимсь іншим законом, чи погодиться Росія на українське виборче законодавство, чи братимуть українські партії участь у тих виборах (так, ніби там на Донбасі реально ці партії є)… Незалежно від цих деталей паризька зустріч засвідчила, що українська сторона продовжує діяти у фарватері російської стратегії. Нам нав'язали особливий статус Донбасу, тепер нам нав'язують вибори на окупованій частині Донбасу без виведення звідти іноземних військ, без роззброєння бойовиків і відновлення контролю за кордоном. Порошенко на це фактично погодився. З цією метою Росія і здійснила дешевий трюк, оголосивши про скасування «фейкових» виборів. Насправді все йде за стратегією Росії, їй піддалися і Німеччина з Францією, щоб нав'язати Україні назад окуповану частину Донбасу, разом із обраними на виборах бойовиками, і в такий спосіб впливати на внутрішню та зовнішню політику України.
Не вірю в те, що Росія може наразитися на якісь санкції. Рано чи пізно вона виконає всі пункти мінських домовленостей, бо отримає те, чого хотіла, — леґітимізацію сепаратистського анклаву у складі України. Бо мінські домовленості від початку є творінням Кремля. Вся ця гра робиться для того, щоб змусити Україну за рахунок якихось нібито поступок Росії виконати те, що й треба Путіну. Так, вони можуть передати контроль за кордоном ОБСЄ. Та яким чином 500 чи 600 спостерігачів ОБСЄ забезпечать контроль за кордоном завдовжки у кількасот кілометрів, від Маріуполя й до середини Луганської області? Так, вони припинять вогонь. Бо вогонь для того й відкривали, щоб примусити Україну погодитися на особливий статус і вибори. Протягом усього 2015 року я дивувався, як наші експерти услід за президентом вторили думку про успіхи української дипломатії і про якесь неухильне виконання мінських домовленостей.
Тобто всі українські маневри у Парижі і в Мінську — то лише маневри про деталі. А ми програли суть. Україна, на жаль, зробила стратегічну помилку, підписавши у лютому мінські домовленості. Тепер вона не може звідти вирватися, хоча, можливо, цього вже хотілося б і Порошенку… Втім вважаю, що Україні треба якомога швидше забиратися із мінського формату. «Мінськ-2» завершується наприкінці 2015 року, і не варто його продовжувати.
Тарас Шамайда,
аналітик, громадський активіст:
Рік тому умови для Росії були значно ліпшими
– Якщо ми ставимо за мету повернути Донбас, то мінські угоди є якраз тим інструментом, завдяки якому Україна з допомогою західних союзників могла би досягнути цієї мети. У цьому контексті не можна говорити про прорив і успіх в Парижі, але однозначно не можна говорити і про поразку України. Вважаю, що українська делеґація втримала свої основні позиції, відбивши всі спроби завершити цей конфлікт лише за рахунок українських інтересів. Україна не поступилася інтересами, а при грамотній політиці ми зможемо використати ситуацію на свою користь.
– На підсумковій прес-конференції Франсуа Олланд говорив про те, що спочатку мають відбутися місцеві вибори на Донбасі, а потім буде контроль над кордоном. Чи це можна трактувати як відступ України?
– Якби це було офіційною позицією за підсумками переговорів, то була би нова угода або відповідна заява. Однак у Парижі не підписували жодних угод. Можливо, що думка президента України відрізняється від позиції президента Франції. Президент України і міністр закордонних справ заявили після переговорів, що виведення російських військ має розпочатися негайно (і, власне, мало розпочатися давно), без «прив'язки» до виборів взагалі. Я переконаний, що українська держава не піде на жодні вибори, якщо це будуть вибори, контрольовані терористами. Є закон про особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, і в цьому законі чітко вказано дев'ять передумов для проведення виборів: складання зброї, виведення іноземних військ, відновлення діяльності українських партій, українських ЗМІ, забезпечення свободи слова і зібрань тощо. Українська влада запевняє, що цей закон не мінятимуть, і також не мінятимуть закон про амністію, який визначає певну процедуру уникнення відповідальності. Якщо вдасться втілити ці передумови і провести вибори згідно з цими критеріями, то це, на мою думку, буде успіхом. Якщо ж не вдасться, то не буде й ніяких виборів.
– Чи може Захід натиснути на українську владу, щоб вона сприйняла вибори на Донбасі, які не відповідатимуть цим критеріям, або щоб парламент змінив згадані закони? Чи достатньо голосів у Верховній Раді?
– Навіть якби президент чи голова МЗС і захотіли змінити ці закони, то в парламенті це би не пройшло. Але ці міркування — лише теоретичні. А практично, вважаю, що президент і парламент діятимуть злагоджено. Наразі ми почули запевнення, що закони про особливості самоврядування та амністію не мінятимуться, але буде новий закон про вибори на Донбасі з урахуванням можливості голосування для переміщених осіб. Навіть якщо хтось із західних партнерів і хотів би, щоб Україна поступилася своїми інтересами заради того, щоб були мир і спокій, то це зовсім не означає, що на це варто йти.
– «ДНР» і «ЛНР» відмовилися від осінніх сепаратних виборів. Утім пригадуються торішні вибори на Донбасі, які й поклали край першим мінським домовленостям. Чому, на Вашу думку, Росія тоді відкинула мінський план, а сьогодні нібито почала його виконувати? Наскільки кращими стали для неї умови?
– Навпаки, рік тому умови для Росії були значно кращими. Коли відбувався «перший Мінськ», Україна опинилася в тяжкій ситуації, коли будь-що потребувала спинити російський наступ. Закон про особливості місцевого самоврядування, ухвалений восени минулого року, в своїй першій редакції був достатньо небезпечним для України. То був вимушений крок, і в законі вистачало позицій, котрі виходили саме за межі самоврядування. Однак навесні 2015 року цей закон змінили, доповнивши нормами, котрі визначали низку передумов для запровадження цих особливостей самоврядування та проведення виборів. По суті, ці дев'ять передумов «заморожують» закон. Вони виписані таким чином, що формально відповідають досягнутим домовленостям. Вибори проводяться, коли складається зброя, коли виводяться війська, — хто тут може заперечити? Українська позиція сильна в цьому аспекті.
07.10.2015