Виборчі голоси в Україні підраховують, як звикле, довго. Утім слідом за встановленням «рамкових» підсумків виборів — даних про те, котра з партій подолала виборчий бар'єр і скільки вона матиме мандатів, — настає не менш цікавий етап: визначення персоналій переможців. В окремих округах до цієї стадії ще йтимуть кілька днів, а в інших щасливчиків визначено, й дехто вже добирає собі вбрання на церемонію присяги.
Як і передбачалося, виборча система принесла купу несподіванок і виборцям, і кандидатам зі штабами. Перемогти в окрузі виявилося не досить для того, щоб стати депутатом. Скажімо, на Львівщині мандат депутата обласної ради отримав кандидат, який фінішував в окрузі аж на четвертій сходинці, зате його успішніші конкуренти піймали облизня. Натомість аґітаційна кампанія великою мірою розгорталася саме в прив'язці до виборчих округів (ВО): кандидати мірялися районовою соціологією, а виборці шукали в бюлетені того, хто мав би найліпше репрезентувати їхні інтереси в місцевому самоврядуванні. Відтак виборці низки округів будуть розчарованими.
«Магія чисел» починається з окремого голосу
Щоб відстежити химери виборчої системи, застосованої на місцевих виборах в Україні, «Z» проаналізував підсумки голосування за кандидатів саме на виборах Львівської обласної ради. До честі обласної виборчої комісії, вона одна з небагатьох (чи, може, єдина) публікувала повні оперативні дані з округів з постійним оновленням. На момент підготування цього матеріалу було підраховано всі 100% протоколів.
«Дефіцит» мандатів був обумовлений ще задовго перед виборами. Як відомо, територія адміністративної виборчої одиниці (в нашому випадку — області) ділилася на кількість округів, яка відповідала чисельності депутатського корпусу. У Львівській облраді є 84 вакансії, і саме стільки округів було сформовано для області. При тім частина мандатів ґарантовано дісталася так званим «закріпленим кандидатам» — першим номерам у списках. До «сеймику» Львівщини потрапило аж дев'ять партій, а отже, і їхні лідери: Олег Синютка (БПП «Солідарність»), Парасковія Дворянин («Самопоміч»), Руслан Кошулинський («Свобода»), Юрій Гудима («Батьківщина»), Володимир Гірняк («Громадянська позиція»), Ігор Ільків (УКРОП), Юрій Візняк (Радикальна партія), Андрій Білоус («Народний контроль»), Богдан Гагалюк (Народний рух України). Тобто у 84 округах «розігрувалося» насправді 75 мандатів.
Загалом без власного представництва в обласній раді залишилося чверть округів — 22 ВО. Їхня «халепа» в тому, що кандидатам, котрі набрали найбільше голосів, забракло персонального рейтинґу для отримання прохідного місця у внутрішньопартійному списку. Цей список формувався після виборів згідно з отриманими відсотками. Зате 13 округів отримали в обласній раді по двоє депутатів.
Найменше пощастило Сокальському та Старосамбірському районам (по 1 депутату на 3 округи), а найкраще «магія чисел» склалася для Бродівського району (4 депутати на 2 округи).
Не кожен виборець матиме «свого» депутата
Переходимо до найцікавішого. У третині округів переможці залишилися без мандатів — загалом ідеться про 33 кандидатів, які фінішували першими у власних ВО. У 22 випадках, як вже зазначалося, округи взагалі не матимуть власного представництва. А ще 11 оказій — коли мандат здобували конкуренти лідера зі слабшим результатом, які в підсумковому заліку діставали прохідне місце у списку власної партії.
Показовий приклад — 40-й округ, що на Жидачівщині. Тут розігрували два мандати, проте жоден з них не перепав фаворитові: Богдан Кук («Солідарність») із 26,01% завершив гонку без призів, зате два його суперники з набагато меншим показником здобули по мандатові: Андрій Чад («Свобода») — 19,36%, Галина Козяр («Громадянська позиція») — 14,97%.
Та найпромовистішою є ситуація у 33-му окрузі, що в Буському районі. Депутатське крісло отримає Петро Жукровський (УКРОП), який спромігся лише на четверту позицію у ВО — 11,26%. Лідер цієї локальної гонки, Богдан Козак («Солідарність»), здобув 26,41% голосів, однак суттєво відстав від своїх колеґ з інших округів. Подібний трюк УКРОП утнув і в 47-му окрузі, що в Золочівському районі: Юрій Сидорович вступить у депутатські повноваження із четвертим місцем (10,77%), втім на цьому окрузі удача не оминула лідера, і переможець теж пристане до депутатського корпусу.
Аґітація УКРОПу у Львові: в області партія Коломойського отримувала мандати «малим відсотком»
Одна з причин провалу лідерів округів — це, певна річ, ситуація, коли перемогу здобув кандидат з непрохідної партії. На Львівщині був єдиний прецедент: у 82-му окрузі (Яворівський район) переміг Василь Струс із «Нашого краю» — 21,73%, однак його партія не подолала виборчого бар'єру.
Втім головною причиною, яка завадила кандидатам-переможцям отримати мандат через свій округ, є щільні результати у конкурентів. Скажімо, лідер округу №24 зі Стрия — Сергій Ковальчук («Солідарність») — дістав підтримку 17,01% виборів. Одразу четверо його найближчих конкурентів набрали 11–16%. Тож у підсумковому поствиборчому списку «Солідарності» Ковальчук опинився на 48-му місці, далекому від прохідної частини.
І навпаки, округ «дарував» облраді двох депутатів, якщо вони набрали доволі високі показники, а решта кандидатів — суттєво відстали. Добрим прикладом є ВО №10, що у Франківському районі Львова, тут мандати дісталися Михайлу Сидоровичу («Самопоміч») із 25,54% та Андріяну Гутнику («Свобода») з 21,57%.
Щодо «некоронованих» переможців, то, звісно, шанси кандидатів, які балотувалися від партій-фаворитів, були утруднені. Наприклад, для «Солідарності» індивідуальний прохідний поріг становив 30,43% — саме стільки отримав Володимир Кужидло на Самбірщині (65-й округ), який «замкнув» прохідну частину партійного списку. З-поміж 33 переможців округів, що залишилися без мандату, 23 кандидати були представниками «Солідарності». В УКРОПі ж, як бачимо, було досить набрати трохи більше 10%.
Якби вибори до Львівської обласної ради відбувалися за мажоритарною системою і депутатами ставали ті претенденти, котрі перемогли на округах, то «Солідарність» дістала б рівно половину крісел. Фракційний розподіл «сеймику» був би таким: «Солідарність» — 42 депутати, «Самопоміч» — 19 депутатів, «Свобода» — 7 депутатів, «Батьківщина» — 5 депутатів, «Народний контроль» — 4 депутати, «Громадянська позиція» — 2 депутати, Радикальна партія — 2 депутати, Народний рух України — 1 депутат, УКРОП — 1 депутат, «Наш край» — 1 депутат.
Обласна «Солідарність» на чолі з Олегом Синюткою дістала би більше мандатів за іншої системи виборів
Короткі підсумки. Виборча система, що визначила склад майбутнього скликання Львівської обласної ради, не може вважатися репрезентативною для округів. Українці мають змогу пересвідчитися, що спрацювала все-таки пропорційна система виборів. Саме пропорційна складова «підперезала» число мандатів, здобутих партіями, узалежнивши їх насамперед від загального результату в області, і щойно потім — від конкретних показників в окрузі. І саме тому в обласній раді не буде гегемонії Блоку Петра Порошенка.
Очевидним недоліком є те, що протягом цілої кампанії виборці трактували кандидатів саме як виразників інтересів власного округу. «Польовий» експеримент залишив багатьох, властиво, без «свого» депутата.
Про вибори іноді кажуть, що добрі вибори — не тоді, коли перемагає справедливість, а коли вони є непередбачуваними. Результат місцевих виборів-2015 у персоналіях є направду непередбачуваним. Це треба залічити до позитивів. Виборці мали вплив на формування списків, хоча й у трохи спотворений спосіб.
Очевидно, що треба продовжити роботу зі встановлення виборчої системи на відкритих списках. У класичному варіанті вона полягає у висуванні не одного (як у нашому, списаному з російського зразка, випадку), а багатьох партійних кандидатів у певному окрузі — з тим, щоб виборець сам вибирав послідовність кандидатів у межах власного округу. В такий спосіб громада ґарантовано отримує власне представництво у місцевому самоврядуванні: і щодо партійних симпатій, і щодо персональних. Тоді можна буде тішитися не лише з того, що наші вибори конкурентні та непередбачувані, а й з того, що вони ще й справедливі.
30.10.2015