Як бачите, радикали ідуть не до зливу партий, а до згоди між ними: окрім того до згоди на практичному поли полїтичному. Сим одним опридїляє ся цїли їх як до старої партиї, чи по Вашій термінолоґії до москвофілів, так і до народовцїв.

Споритись менї далї тепер з д. Вартовим власне нема чого, бo він тепер не дає обєктів для спору. Д. Вартовий згоджує ся зо всім тим, що я кажу про хиби, котрі спиняють тепер зріст руско-україньскої літератури, та тільки каже все таки, "що воно не так страшно".

Історія нашого громадского житя не забуде того факту, що, не глядючи на трохи не оффіціяльний культ Шевченка в Галичині, ні на те, що в ній від 1873 р. істнує осібне товариство имени єго, перше скілько небудь повне виданє творів єго, в украінскій мові писаних, мусіло виходити в Празі (1875-76 р.) а потім ціла половина йіх у Женеві (1890).

  Повість Василя Чайченка, Зоря 1892, чч. 11 — 22.  

V.   (1875 рік і мій обйізд австрійскоі Руси)   В 1874-ого року і в 1975-тий перейшла згадана в попередних головах наша тяганина з "Правдою" і з "Тoв. ім. Шевченка". Як і перше, Правда не хотіла печатати ні наших, ні січових статей, в котрих бачила противне своєму консервативно-качалівскому напрямку. Ми на те сердились тим паче, що думали, що pacta соnventa переслані в Галичину.  

(Листи на увагу мудрим людям через редакцію "Народа".)   І.   Вступне слівце: Чому я обертаюсь до редакціі "Народа". Проби моєі розмови з громадою в "Зорі" і нещасний кінець йіх.  

Остатніми часами мені не раз доводилось діставати листи від молодих Украйінців університетского образованя, котрі питають в мене бібліографічних вказівок про книги, по котрим вони могли б приступити до наукового досліду нашого фольк-лору по порівнявчому методу. Мені такі запити, правду сказати, дивні, бо ачейже в кількох університетах, котрі красять нашу Украйіну в Росіі й Австріі, не бракує спеціялістів, до котрих могла б обернутись молодіж, що рвеся до науки. Та коли люде обертаються до мене, то мушу відповідати йім, як можу.

І.  

(Листи в редакцію "Дѣла".)   [Під сим заголовком містимо відповідь п. М. Драгоманова на рецензію єго "Австро-руських споминів", уміщену в "Дѣлї". До кождого скінченого листу відповіди долучимо ми і своє слово.   Ред. "Дѣла".]   І.   Дозволяю собі обернутись через Вас до публики Вашої ґазети з сією відповідю згаданому рецензентови.  

Дня 5 л. мая с. р. були в Кракові вечерниці в честь Шевченка, устроєні руским товариством у Кракові "Академічна Громада", се б то головно нашими медиками, що вчаться там на докторів. Польскі й рускі газети вже обговорили вдатну музикально-декламяційну частину — ми звернемо увагу на думки, що були висказані на тих вечорницях та ізза них, а іменно оголосимо документи, котрі ще нігде не були надруковані. Отже подаємо найперше до-слова промову голови Ак. Громади, д. Івана Навроцкого.