Письмо з краю до послів сойму державного.

З матеріялів до исторії 1848 року.

Бл. п. Иван Борисикевич, в переїздї перед кількома роками через Львів на мешканє за границю краю лишив нам до ужитку жмуток актів з 1848 року, які у него доховали ся. Ми раз перед тим удавали ся до него з просьбою, щоби списав нам споминки зі свого, колись многодїяльного житя. Він відписав нам, що за для недуги очей під той час сего зробити не може, але возьмесь до списаня пізнїйше, коли поздоровіє на очи. Отже переїздячи з краю до Відня, задержав ся у Львові і тут ми обговорили справу єго споминок. Покійник обіцяв надсилати свої споминки до фелєтона "Дѣла", а щоби неодно можна доповнити в редакції, передав нам жмуток актів. Та, на жаль, покійний Иван Борисикевич до кінця житя не міг сповнити даної нам обіцянки, — від часу до часу звиняв ся недугою і слабосилєм, а хоч за кождий раз висказував надїю, що чей незабавом зможе взятись за перо, ми до часу траґічної єго смерти не діждались від него нї строчки. Чи може що лишило ся між єго паперами, не звістно нам, — годї було й розвідатись.

З жмутка актів, полишених у нас, ми деякі використали і передали до архіву товариства "Просвіти", деякі ще у нас остають невикористані.

Нинї подаємо нашим читателям одно дуже цїкаве письмо з 1848 року, писане з краю до послів сойму державного. Письмо се задержалось в концептї — без наведеня місця, без дати і підписів, до того і почерк письма нам незнаний. Але із змісту письма можна догадувати ся, що єго укладала якась Рада народна, коли може не головна львівска, то якась окружна.

Письмо говорить само за себе. Хто знає исторію руского руху з 1848 а взглядно і з 1849 року, той наскрізь зрозуміє се письмо. Услуги, які тогдї Русини готові були віддати і віддавали державі і правительству, були великі, а здобутки національні не відповідали услугам. На домаганє Русинів, щоби всї школи у всхідній Галичинї стали рускими, правительство постановило, що лише народні школи всхідної Галичини мають бути рускі [і то з застереженєм, що де в громадї більше Поляків, там має бути школа польска], а що-до висших шкіл то правительство зручно збуло Русинів лише "катедрою руского язика в висших училищах". Русинам сказано: "Позаяк рускій язик на теперішнім щабли свого розвиненя до удїленя многих наукових предметів ще не совершенно успособлений", отже "в висших училищах руского краю поперед катедра руского язика запровадится аби учащей ся молодежи до фундаментального виученя своєй рідной мови спосібність подати, а так видосконаленє тої мови прилагодити". Патріоти тогдїшні міркували і угадували, що правительство думає не щиро, а проминуть прикрі для держави часи, тогдї правительству про Русинів і про рускі школи буде й байдуже. Так оно — мимоходом сказавши — і стало ся, а тогдїшних патріотів неуспіх в тім дїлї смутив несказано, — як се видко і з отсего письма до послів, де і докоряєсь им і заклинаєсь их, кладучи им на серце справу руского язика в школах, бо "загуба язика родимого потягаєт за собою і загубу народности нашої!"

Друга характеристична черта сего письма до послів — то дуже сильне і горяче зазначенє потреби славяньского становища Русинів. Русини — каже ся в письмі — тілько в союзї з Славянами можуть доступати поруки прав і свобід конституційних і тілько Австрія славяньска буде Русинам раєм... Що тут сказане в письмі до послів, то було в 1848 роцї щирим пересвідченєм єсли не загалу руских патріотів, то бодай великої части. А осудити се можна не тілько з фактів більшої ваги, як участь Русинів в славяньскім зїздї в Празї, але і з фактів дрібнїйших, от н. пр. з того, що при посвященю хоругви рускої ґвардії в Тернополи патріоти наші — як то недавно було подано в фейлєтонї "Дѣла" — не забули вбити гвоздїв "на честь всїм Славянам" і на честь "славяньского ґенераля Єлячича".

А по сїй короткій замітцї наводимо текст самого письма:

"Коли по 70-лїтнім панованіом абсолутизму в Австриї найясьнійший Пан, король наш Фердинанд надал ласкаво краям держави своєї приреченє конституциї; коли і нам заблисло соньце вільности: наглий перехід в стан свобод найобшернїйшиx ни дозволял нам привиклим до неволї і понївірки повіяти належно прав і свобод прислужаючих вільним обивателям паньства конституційного.

Урок той розсіял по обвіщеню Монарха заручающого кождому народови своєї держави народність єго. Тая бо народність, скарб наш найдорожшій, хотя усплена і безвладна під тягаром неволї, почула природну свою силу, а серце правих Русинів міцнїйше ударило, і розглїг ся огонь святий з ним на вспомнїнє славних наших отец, загрівающій нас до високого презначенія, яке займовати повинен народ рускій межи цивілізованими народами Европи.

В такім станї застало нас poзпoрядженє мінїстерялне взивающе до вибору депутованих на сейм до Відня.

Честни Братя! Мисмо вас вибрали, вам мужом руским, руского сердца, поручилисмо пришлість народа нашого, на вас затом полегаєт наша і нашого потомства честь, от вас залежить основати свободу і містце, яке займовати повинна, і яке займовати будет Русь межи великими родинами Славенсками. На вас давлят ся народи сущії, от вас вимагати будуть рахунку народи пришлі! Часть немала тих і на нас тяжит; дозвольте прото учинити вам денекотри представлїнія.

Покликани єсти на сейм уставодавчий, яко заступающиї нас подїляєте власть найвижшу, власть наданія законів основателних! Питаєм ся вас, ци і як поніалисте високе ваше посланництво? ци отповілисти вірне обовязком на вас вложеним? — а вложеним на вас і принятим добровільне? Ци отповілисти хотя в части очеківаніом тих, що вас вислали, і потомков зарівно наших як і ваших? Ми Русини — одна тілко з розличних родин одної матери славенскої, одне маєм с всїми презначеніе, одна нам визначена мета, спольними силами до неї нам здужати.

Слово Монархи, заручающе нам народность управнієт нас до того! — Питаєм ся вас, і якій доси скуток того управненія?

Язик наш родимий перед віками уже билши язиком правителства і паньства, — понежен, нї єго в школах, нї в урядах, — ба сором ним отозвати ся! — По школах в Галициї в сердци руских землей, язик нїмецкій! і то маєт бити скуток зарученої словом Монархи народности? народности рускої? — бо прецїй науку буквару никтоже не осьмілит ся брати за виклад науки в рускім язицї?

Розказ міністерства [oświecenia] заледве і тоє призваляєт, дозваляєт заледве учити ся руским синам познавати лїтери, з гори уже заповідающій, що язик наш нивидосконалений, що нима учителей анї учнїв, анї книжок потребних!

Язик, то найважнїйше і основателноє знамя кождої народности, понижен до азбуки, язик рускій от віків знаний в правителстві оречений за початковий, Русини за ниуки! — і то маєт бити управненє народности рускої? і то ся дїє під очима сейму законодавчого, при зарученю Монархи управненія рівного всїх народностей?

Памятайте честні Братя! що загуба язика родимого — потягаєт за собою і загубу народности нашої! памятайте о том, що просвіщенє народа руского тилко нa підставі чисто рускій осягнути ся может, от вас залежить такоє поднести, на ваш рахунок пійдет єго, а с ним і народа руского загуба!

Щоби осягнути того високого наміренія, памятайте також братя, що ми Русини єсмо щепом одної славеньскої родини; призначені от Бога займовати восточні граници цивілізованої Европи просвіщенєм і силою становити маєм предмурок всїх славяньских народів.

Як з одної сторони велике то єсть призначенє, велика честь і слава, так з другої сторони затаїти не можем, що будущи от віка в успленю і неволї, в розвитку сил моралних далеко лишилисмо ся, що нам прото користати треба з того, в чем иншиї побратимчі народи поступили, их світла, их рад зрілих нам засягати — сама конечність тепер наказуєт.

Памятайте о тім, що вірні Династиї Австрійскій тогда тілко віру заховаєм, і свобод конституційних доступимо, коли вічний і никогда не зирваний союж с всїма славенскими народами держави Австрійскої завяжим; бо тогда тілько доступимо правдивої поруки прав і свобод обавателей конституційних.

Австрія славянска будет нам разом, а славяни єї будут філаром, о котрий розибют ся всї хотьби і цїлого світа не приіазни замахи!

Злучите ся прото братя! з иншими братами славіанскими, подайте им братню руку, користайте з их просвіщеніа, покиньте незгоди, а получилши ся вспільними силами поперайте справу славіанску; ни спускайте того некогда c памяти, що згода і лубов братня будуєт, незгода і знада до упадку приводит.

Памятайте, що тілко на тій дорозї дополните високого вашого посланництва, що тілко на ней отбудуєт ся преславна Русь наша. Не сходите же некогда з тої дороги, инакше на ваше сумлїнє упадет загуба свобод наших, на вас тілко тяжити будет проклятє віків слїдуючих."

Навівши отсе письмо, годить ся докинути ще кілька слів про послів, до котрих оно було писане.

Рускі посли [а особливо найдїяльнїйшій тогдї з них бл. п. Григорій Шашкевич] що-до рускої мови в школах думали і чуствовали безперечно так само, як патріоти в краю, і певно хотїли осягнути як найбільше, та не могли. Так н. пр. 29 падолиста 1848 року міністерство просвіти [як писало: на внесенє ґубернатора галицкого] розпорядило декретом ч. 6117, що "в дожиданю висшого видосконаленя руского язика і заким прийде до подїлу Галичини на части польску і руску, заводить ся без проволоки язик польскій по ґімназіах і в академії львівскій". "Депутовані рускі на соймі — як писала тогдї "Зоря Галицка" — а особливо незмордований в чинности своєй ч. Шашкевич операв ся в Відни против такому розпорядженю", бо оно "польскому язикови рускій притлумляти позволяє" і "руска мова, єсли би була не припущена в школах, на видосконаленє аж до судного дня чекати би мусила, — однакож Поляки, як во всїм, так і ту через свою скрутність уміли вимантити від міністра таковоє розпорядженє" [бо ґубернатор Галичини депутації Головної Ради виявив, що від него нїяке таке внесенє не вийшло і він не розуміє, длячого міністер покликуєсь на него.] Не легко і в тих часах приходило ся руским послам, коли йшло о які здобутки для руского народу...

А що-до славяньского становища Русинів — то рускі посли в 1848 роцї маніфестували єго і в соймі і по-за соймом. Рускі посли держали ся в соймі з другими славяньскими послами, — розумієсь кромі Поляків, бо ті йшли тогдї з Нїмцями; — опісля рускі посли завязали спільно з Чехами, Мораванами, Илірцями і Дальматинцями клюб славяньскій. І не можна сказати, щоб від Славян, особливо від Чехів, Русини не зазнавали тогдї підпори і в соймі і по-за соймом, в дневникарстві. А вже як тогдї Ріґер промавляв за Русинами, то мабуть чи й Русин би був на таке здобув ся!... Тілько все то мов короткій сон переснилось. Прийшов 4-ий март 1849 року і "карта з четвертого марта" сказавши словами Луки Данкевича — і все розвіялось...

[Дѣло]