В суботу дня 15 н. ст. вересня по 10. год. перед полуднем зібралося в ратушевій сали у Львові до сто відпоручників міст з різних сторін краю на віче. На порядок дневний того віча поставлено справи важні для міст, як викуп права пропинації, кватерунки війска, громадскій закон для міст і т. п., цілею-ж сего віча відпоручників міст було: вказати соймови, чого містам потрібно, а результати нарад вічевих щоби послужили соймови за помічний материял при єго нарадах і ухвалах.  

 

Відчит д-ра Евгенія Олесницького, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого. ​ Коли споглянем, як то Русь наша оцї­нює страдальника патріота; коли спогадаєм, що доси нїхто анї словом публично заслуг єго на піднїс; що дорога єго память иде в забутє і що загал Русинов доси нїчим не оказав своєї вдячности для великого по­кійника, — то мимоволї грудь стискаєсь з жалю і нагадуються слова Тараса:

(Після Ант. Петрушевича)   Апостольскі труди св. Кирила і Методія для просвіщеня Славян не обмежаються лишь на Болгарію, Панонію і Велику Моравію. Ученики обох апостолів і славяньскі про­повідники слова божого заходили і в наші прикарпатскі сторони, де они ажь по рїку Буг благовістили віру Христову і поклали перші основи для просвіти Славян.

3 (15) мая 1848 — 3 (15) мая 1888.   Зазвонили по Европі Великодні звони — Заревло зелїзне слово — Пирс кайдан неволї І з пожежї засіяло Ясне личко волї. Засіяла золотая — Галич освітила І підняла нарід рускій, К серцю притулила; Стерла з него піт кровавий І пятно неволї — Поблагословила тихо На стрїт жизни, долї; Защепила в рускім серцю Правди-волї слово І сховалась — як явилась — У димах і крови.

  Під тим заголовком помістив п. І.Попель, один з виднїйших лиць табору станьчиків, розвідку в ч. 52 краківского „Przegląd-y powszechn oro“. Автор обговорює в нїй новий закін шкільний, ухвалений на послїдной сесіи соймовій, котрим більшість польска мимо протесту послів руских по­рїшила відобрати громадам право презентованя учителїв на посади при школах народних.

Клика польских шовинистів блахма­нить в найвисших кругах у Відни і в Римі, що відрубного руского народу з відруб­ним національним характером нема; що сей нарід, так само як мазурскій, тілько простий люд, котрий польска шляхта має право заступати, а ті интелигентні Русини, що єго заступають в житю і в рускій пра­сї, — то „москалї“ в политичнім, а „шиз­матики“ в религійнім взглядї.

Бесіда д-ра Омеляна Огоновского, голови товариства „Просвїта“ при відкритю загальних Зборів сего товариства д. 20 сїчня (1 лютого) 1888 р.   Свїтлий Зборе!

Нинї обходить вся Галицка Русь 50-лїтну память виходу „Русалки Днїстрової“. Значе­нє сего свята єсть всїм нам добре звїст­не. Однакожь мало хто з жиючих памятає часи Маркіянові на стілько, щоб з пооди­ноких обявів тогдашного житя зміг собї зложити цїлковитий і всесторонний образ так званого духа часу, в котрім покій­ний Маркіян жив, і вїрний образ тих людей, посеред котрих Маркіян обертався, а котрі певно на душу єго посїдали не ма­лий вплив. Суспільність наша жиє так скоро, що нинїшні враженя затирають в па­мяти характер вчерашного дня, не то часу передпятьдесятьлїтного.

Ця стаття не походить від Редакції: вона надіслана з кругів читачів. Деякі думки, висловлені в ній, були  вже в нас нераз  порушувані — вони все ще (на жаль) актуальні. В листі до Редакції автор цієї статті вистерігається, що його слова не звертаються проти нікого та не мають заміру з кимнебудь "воювати". Автор заступає тільки думку, щоб усі спільно призадумувались над способом  виходу з політичного маразму всього українського національного табору. — Редакція.