Автор "Nеdzy Galiсyi", Станислав Щепановскій, видав недавно брошуру під заг. "Wоdka і Рrоріnасуа", з котрої позволимо собі виняти два уступи. В першім виказує п. Ст. Щепановскій потребу основної санації домашних відносин перед будущими виборами до сойму, в другім говорить про вагу і наглу потребу рішучого виступленя в справі рускій. Замітно при тім, що одну і другу справу зводить п. Щепановскій з справою викупна права пропинаційного.   Пpo основну санацію домашних відносин каже п. Щепановскій:

  Вчера вже в телеграмах подали ми вість о димисії д-ра Флоріяна Земялковского з посади министра для Галичини, а именованю на єго місце п. Филипа Залеского, намістника Галичини. Д-ра Земялковского за єго заслуги именував цісар членом палати панів і удїлив єму великій хрест Леопольда, а нового министра для Галичини, п. Залеского, відзначив ордером зелїзної корони І-шої кляси.   Рівночасно з министром Земялковским одержав демисію і министер Пражак, а на єго місце именований министром гр. Шенборн.  

В суботу дня 15 н. ст. вересня по 10. год. перед полуднем зібралося в ратушевій сали у Львові до сто відпоручників міст з різних сторін краю на віче. На порядок дневний того віча поставлено справи важні для міст, як викуп права пропинації, кватерунки війска, громадскій закон для міст і т. п., цілею-ж сего віча відпоручників міст було: вказати соймови, чого містам потрібно, а результати нарад вічевих щоби послужили соймови за помічний материял при єго нарадах і ухвалах.  

 

Відчит д-ра Евгенія Олесницького, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого. ​ Коли споглянем, як то Русь наша оцї­нює страдальника патріота; коли спогадаєм, що доси нїхто анї словом публично заслуг єго на піднїс; що дорога єго память иде в забутє і що загал Русинов доси нїчим не оказав своєї вдячности для великого по­кійника, — то мимоволї грудь стискаєсь з жалю і нагадуються слова Тараса:

(Після Ант. Петрушевича)   Апостольскі труди св. Кирила і Методія для просвіщеня Славян не обмежаються лишь на Болгарію, Панонію і Велику Моравію. Ученики обох апостолів і славяньскі про­повідники слова божого заходили і в наші прикарпатскі сторони, де они ажь по рїку Буг благовістили віру Христову і поклали перші основи для просвіти Славян.

3 (15) мая 1848 — 3 (15) мая 1888.   Зазвонили по Европі Великодні звони — Заревло зелїзне слово — Пирс кайдан неволї І з пожежї засіяло Ясне личко волї. Засіяла золотая — Галич освітила І підняла нарід рускій, К серцю притулила; Стерла з него піт кровавий І пятно неволї — Поблагословила тихо На стрїт жизни, долї; Защепила в рускім серцю Правди-волї слово І сховалась — як явилась — У димах і крови.

  Під тим заголовком помістив п. І.Попель, один з виднїйших лиць табору станьчиків, розвідку в ч. 52 краківского „Przegląd-y powszechn oro“. Автор обговорює в нїй новий закін шкільний, ухвалений на послїдной сесіи соймовій, котрим більшість польска мимо протесту послів руских по­рїшила відобрати громадам право презентованя учителїв на посади при школах народних.

Клика польских шовинистів блахма­нить в найвисших кругах у Відни і в Римі, що відрубного руского народу з відруб­ним національним характером нема; що сей нарід, так само як мазурскій, тілько простий люд, котрий польска шляхта має право заступати, а ті интелигентні Русини, що єго заступають в житю і в рускій пра­сї, — то „москалї“ в политичнім, а „шиз­матики“ в религійнім взглядї.

Бесіда д-ра Омеляна Огоновского, голови товариства „Просвїта“ при відкритю загальних Зборів сего товариства д. 20 сїчня (1 лютого) 1888 р.   Свїтлий Зборе!