Де-що про нїмцїв-кольоністів в Галичинї.

I.

Від найдавнїйших часів глядїли инчі народи на наш край завистним оком, бо плодовита єго земля, криюча в своїм нутрі множество всякого скарбу, манила не одного чоловіка до себе. Длятого то від перших днїв завойованя Руси польскими королями починає до нашої батьківщини чим-раз більше та більше втискати ся ляцкій елємент, осїдаючій первістно по більших містах а опісля за-для всяких заслуг положених на жертвеннику річи-посполитої загортає в свої руки найкрасші простори нив та піль разом з рускими оселями та людьми. Коли-ж польска річ посполита зачала клонитись чим-раз більше до своєї кінчини, а зледащіла богата шляхта, що найбільше держала в своїх руках нашої землї, мало зважала на єї вартість та цїну, ставлячи на першім місци добре та вигідне житє і розтрачуючи за границею величезні добутки, тогдї до нас, наче чорні гайворони, зачали злїтатись особливо з західних країв різні народи гладаючи на нашій земли щастя та долї для себе. Наша земля своїм богатством та достатками обсипувала Французів, кормила Саксонцїв, Шведів, Италіянцїв, а найбільше годувала і годує Нїмцїв.

Згадані народи тягнулись до нашого краю спорадично, a маючи за собою більшу культуру та интеліґенцію, не брали ся за управу рілї, лиш вислугувались шляхтї та королям по их замках; там-же серед богатства, достатків та вигоди ледащіли они так, як ледащіла місцева маґнатерія, тратили почутє своєї нації і вже в другім поколїню винародовлялись. До сего причиняла ся також одна віра католицка та язик латиньскій, котрий тогдї не тілько в Польніци але і у всїх державах західної Европи був язиком освічених, добре вихованих та "благородно уроджених" людей. Одні Нїмцї в своїх кольонізаційних подвигах посували ся зі всякою консеквенцією чим-раз більше на всхід, несучи з собою свій язик і свою зреформовану Лютром віру, бережучи переведену на рідну бесїду біблію яв найбільшу святість коло свого серця, а з нею й нову науку свого великого реформатора. При тім всїм коли тілько побіжно кинемо оком на найстарші нїмецкі кольонії в нашім краю, спостережем відразу, що при их закладаню основателї держались певного правила. Нїмцї не осїдали спорадично по наших селах та присїлках, між нашими людьми, але основували осібні свої питомі села, називали их нїмецкими назвами, заводили в них свій питомий лад та порядок і тим самим відтягнули ся від впливу місцевої нації на довгі віки а може і на завсїгди. Бо чи-ж мало подиблено нинї Нїмцїв між нашими кольоністами котрі, крім свого нїмецкого язика, не знають анї по руски анї по польски.

Сею острою нїмецкою консеквенцією уміли они зґерманізувати Полабских Славян, Прусів, в части Чехів та на почві славяньскій заложити Бранденбурґію, що в своїй колисцї під ослоною чернечого каптура вилелїяла могучу державу пруску, котра нинї зелїзним обручем обвела цїлу Европу та своїм мілітаризмом зачудувала цїлий нинїшний світ. Але-ж я не про се наміряю писати, бо нас всїх майже більше обходить то, що дїє ся в нашій хатї, під нашою стріхою та на нашій земли, — нїж дїла великої та славетної держави настобурченої та наїженої баґнетами.

Коли 1772 року прилучено Галичину яко руску провінцію до Австрії, що під той час уходила за нїмецку державу, тогдї ще більше начало напливати Нїмцїв-кольоністів до нашої батьківщини, первістно в особах різних урядників, а опісля вже яко населенє. Хто з Русинів не знає Іосифа II., того великого реформатора, чоловіка иніціятиви? хто не знає єго змагань та єго ґерманізаторских намірів? Він думав нїмецким населенєм залити нашу батьківщину і длятого цїлою силою піддержував нїмецку кольонізацію у нас та надав їй після можности правну форму, вибираючи до кольонізації в Галичинї Нїмцїв менонітів, лютрів, кальвінів та протестантів, рідко-ж коли католиків. При тім всїм надавав им осібні права, робив их зависимими не від шляхтича а просто від свого урядника-Нїмця, увільняв від усякої роботи панщизняної та поголовщини. Длятого не диво, що всї майже нїмецкі оселї зацвили в нашім краю богатством та гараздом, лишаючи далеко-далеко за собою бідні наші села та наш люд притиснений роботою на чужому поли.

В одній церковній книзї під роком 1790 подибав я згадку, що в згаданім poцї в одній нїмецкій кольонії близько Щирця були господарскі будинки та мешканя подібні до "zabudowań folwarcznych i dworów". Однак хтось думав би, що кольоністи-Нїмцї поселяючись по нашій земли, приносили з собою маєтки та богатства і тим самим докладали богатства та майна до здобутків культури нашого краю. Правда, наші кольоністи-Нїмцї прийшли в своїх чорних лахах, але крім сего, що мали на собі, здаєсь більше нїчого у них не було. Якихсь письм, памятників або записок з тих давних часів про тую славетну кольонізацію нашого краю Нїмцями у мене нема під рукою, ба навіть нинї роздобути щось в тім родї, — єсть дуже тяжко, однак я будучи малим хлопцем наслухав ся від моєї старенької бабусї дуже богато де-чого дуже цїкавого про поселенє сусїдних Нїмцїв на недалеких кольоніях. В найбільшій нуждї знаходились они тогдї, коли загостили на нашу землю. Цїлий их добуток зложений з подертих лахманів, чорних бебехів та дїтей був спакований на невеличкім візку, запряженім в два величезні кундиси-пси. А що таким способом спроваджувалась нїмецкі кольоністи до нас не тілько в знакомих менї сторонах але і в других частях нашого краю, свідчать про се народні оповіданя та розкази о нїмецких собаках запряжених до воза та саней.

Чи населенцї сумували та банували за своєю батьківщиною, о тім можна cyмнївати ся, бо-ж і наш простолюдин поняв від разу душевий их стан та схарактеризував єго приповідкою: "Нїмець як верба, де єго посадиш, там ся прийме." А на нашій запустинїлій, зруйнованій межиусобицями, чварами та шляхотскими несупокоями при кінци річи посполитої земли знайшов кольоніст усе, чого тілько єго голодна душа могла бажати, та й для того старав ся як найскорше завести своє гнїздо родинне а з ним і господарство, закладаючи все те на лад нїмецкій.

ІІ.

В нинїшні часи нїмецкі кольонії, розвинені по нашій земли, представляють собою из внї образ гарний і своїми прекрасними, великими і просторими забудованями дуже відбивають на сумнім галицкім тлї, на котрім наче звізди розсїялись наші убогі оселї з маленькими, низькими та вузенькими чорними хатинами. Нїмецкі села у нас збудовані після однакового правила. Серединою села веде по найбільшій части на охрест широка та простора улиця, на котрій в однакових відступах знаходять cя добре удержані криницї з великими колесами до витягненя води. По-при улицю тягнуть ся чисті, декуди навіть муровані хати з двома або і більше комнатами, кромі кухні призначеної для челяди. Перед хатою десь-не-десь подибле ся цвітник з півоніями, ґеорґінією та астрами, любимцями наших Нїмцїв. Нутро кождої нїмецкої комнати з алькирем ударяє кождого харностію, чистотою, великими подушками, прибраними в гафтовані та гакльовані пошевки, накриті довгими покривалами. Будинки економічні, як стайнї, стодоли та шопи, в господарствах нїмецких бувають великі, просторі та високі; ихні стїни улїплені з так званого пруского муру, побілені вапном.

Цїла господарка кольоністів нa ріли представляєсь богато раціональнїшою та мудрійшою від господарки наших селян. Вже самі прилади господарскі, споруджені добрим ремісником з добірного матеріялу, дуже улекшують тяжку управу рілї. При тім всїм кольоніст рідко коли жалує вкладу в свою ниву, длятого у кождого майже "шваба" можна здибати добрі плуги, кривозубі борони, рала, млинки, екстірпатори і инше нової конструкції.

Вже що як що, але се майже кождий, хто тілько глянув раз оком на господарку нашого селянине, признати мусить, що наші хлїбороби не вміють добре обходити ся в навозом, котрий прецїнь становить головну основу видатности, плодородности рілї. Рідко у котрого селянина можна здибати викопану яму на гній, а гноївку, що то має найбільшу вагу для розумного хлїбороба, нераз рівцями спускає ся до ровів або на дорогу в подвіря чи обори, "щоби не заваджала під ногами", — і так тепленькій лїтний вітер роздуває геть-геть тисячі, неоцїнені скарби нашого господарства. При тім всїм і се залежить замітити, що наш хлібороб дуже часто або з недбальства, або з непорадности та лїнивства лишає на подвірю чи на оборі кілька або кільканацять возів гною через цїле лїто, здаючи сей скарб свій на ласку і неласку атмосфери. Говорити-ж про всї похибки в управі рілї на поли, витикати хиби наших хлїборобів при плодозмінї, се завело би дуже далеко, ба навіть скорше надавалось би до якої фахової часописи, — однак я старав ся приглянутись в тім взглядї поведеню, житю, ба навіть звичаям наших Нїмцїв-кольоністів і прийшов до того пересвідченя, що коли-б наші малі та убогі хлїбороби хотїли собі з них брати примір, хоч між нашим сїльским народом був би більшій гаразд та засіб, а наше населенє наших сел, мешкаючи в обширнїйших, виднїйших та просторнїйших комнатах, при тім відживляючись лїпшою та поживнїйшою стравою, не хирляло-б а мало би більше сили до працї та енерґії до всякого дїла, ба навіть до подвигів національних. Але що ще! — се прецїнь незбита фізіольоґічна истина, що недостача сил жизненних в орґанізмі спроваджує застою і в спосібностях душі. Поняв то навіть і простий люд та зазначив такій стан приповідкою: "голодній кумцї хлїб на думцї", вказуючи на те, що голодного очи звернені все на єго порожний жолудок. Маючи се на взглядї, ми навіть бодай в части змажемо оправдати тих голодних ненасичених наших "Микит Хрунїв", котрі за ложку лїпшої страви, за кусник смердячого мяса, за кілька шісток спродали при виборах свою совість, свій голос, спродали своїх братів та стали ся зрадниками великої рускої громади. Правда, даймо народови просвіту, але не забуваймо також, що житє та орґанізм єго фізичний домагаєсь поживи, а чим лекше в лучшій якости і в більшій скількости зможе собі люд при рівних условіях здобути єї, тим більше свобіднїйшій буде він, сильнїйшій та веселїйшій, тим скорше і певнїйше пійде зa нами.

Тимчасом кольоністи на своїх оборах мають дуже добре уряджені гноївки, до котрих скидають всяке смітє, різні відпадки, зливки, складають навіз, перекладаючи лїтом землею, щоби не вітрів та не розкладав ся. Коли прийде осїнь, а хлїбороб наш щасливо звезе всї свої плоди на гумно, тогдї рідко коли опустить хлоп торг та ярмарок в поблизькім місточку, — майже що тиждня вивозить він спершу по чвертцї збіжа, опісля сїно, фасолю, бульбу а вкінци солому. Тимчасом Нїмець-кольоніст нїколи не спродасть паші, а тим більше соломи, котру уважає за душу свого хлїборобного господарства, — ба, я знаю кілька заможних та богатих кольоній, з котрих Нїмцї на весну по засївах розїздять ся по чужих селах між наших селян та на паньскі фільварки і скуповують всякого рода солому, старе пошитє з забудовань та зітхлу пашу і все те тащать на своє гумно та пакують на гній. В тім роцї, коли паша а тим більше солома не маючи великого попиту, не держала ся в цїнї, знайшла она між кольоністами добрих купцїв, бо за копу околотів платили 12 зр., різали на сїчкарнях та скидали до добре уряджених гноївок.

Суть села в нашім краю, в котрих приватна власність поодинокого господаря під час лїта на поли знаходить ся в великій небезпечности. Як тілько трошечка зазеленїєсь трава на облогах та по полевих дорогах, зараз виводять дїти сїльских матадорів на опонах воли, конї та корови в поле на попас чи випас, дивлять ся добре, де обертаєсь польний сторож, а як тілько постережуть, що нїхто их не видить, то без найменшого милосердя ведуть свою худобу в чужу конюшину, вику, ячмінь, овес та гречку. А се зло закоренило ся так глубоко в народї, що єму нїчого не зарадять навіть ц. к. староства, — в селї-ж, єсли хтось схоче виступити супротив него, нехай попращає ся з головою та з ребрами. В нїмeцких кольоніях в тім взглядї єсть такій порядок, що я, глядячи на него, зі щирого серця бажав єго нашим сїльским громадам. Доки збіже у поли, чи то на пни, чи в півкопах, доти жадному господареви навіть на своїй стерни своєї власної худоби попасти не вільно, бо нехай тілько побачить се сторож полевий, — переступник громадскої ухвали зараз заплатить назначену кару. Длятого і збіже по нїмeцкиx кольоніях не буває толочене худобою так, як то можна бачити на полях н. пр. пісецких, горбачівских, черкаских, дмитрівских, ланьских та других коло Щирця.

Дуже часто можна здибати по наших селах, що в жнива оден другому краде з півкіпків збіже в снопах, викопує бульбу, цибулю, бураки та друге, а хотяй в кождім селї єсть зверхність громадска, то прецїнь супротив так наглядного нарушеня власности чужої не виступаєсь та не караєсь належно тілько длятого, що деколи найбільше впливові в громадї личности ведуть згадане ремесло. За такими примірами далеко шукати не буду, бо я сам рік-річно на той жертвенник злодїйства принести мушу з 1½ копи найкрасшого збіжа, і то так, що ночний господар заїде на моє поле серед ночи возом, наладує єго моїми снопами та й супокійно, наче зі своїм, вертає домів. По найбільшій части даремні бувають такі дослїди, бо снопи скрадені пропадають мов камінь у водї. А прецїнь в нїмецких кольоніяхь почутє власности розвинулось о много висше нїж у нашого люду, і між ними рідко коли знайде ся чоловік з довгими руками.

Продукція збіжа на нивах кольоністів тої самої якости і скількости, що у наших хлїборобів, буває досить значна і дає наглядний доказ, що наша земля своїми плодами безпечно може викормити хлїбороба та єгo сїмью, ба навіть продуковане зерно нїмецкими кольоністами єсть о много красше, дороднїйше та тим самим має на торгах більшій попит.

Хто з наших селюхів не знає нашого сїльского коршмаря? хто не знає єго шинкфасу, єго підступів, захланности, викрутів та чорних дїл, котрими він всюда по наших бідних селах yмiв обмотати селянина? Найбільше доходу наганяє в кишеню жидови сїльска молодїж: она краде в своїх poдичiв або гocпoдapiв лїтом яйця, кури, качки, навіть гуси, зимою ж горнцями збіже і за пів-дармо, за тютюн та горівку віддає коршмареви сю гірку працю. По нїмецких кольоніях кольоністи не тілько, що сю витратну галузу торговлї потрафили захопити в свої руки, але й потрафили громадскими розпорядками охоронити свою молодїж від деморалізації, а господарства свої від руїни та знищеня. Я знаю кілька нїмецких кольоній близько Щирця, в котрих від довшого часу остро бережесь ухвала ради громадскої, котрою забороняє cя apeндареви [коршмареви] що небудь брати або купувати від слуг та нeдoлїтків, хіба би мав осібне на се письменне призволенє від господаря, у котрого хлопець остає. Така постанова здалась би майже в кождім нашім селї, — она охоронила би неодного батька або господаря перед легкодушною крадежію сина або наймита.

(Дальше буде.)

[Дѣло, 24.08.1891]

(Дальше.)

III.

Між нашим сїльским народом увійшло се в звичай, що під нїмецким конем або коровою розуміє ся звіря доброї, високої та крижистої раси, хорошо годоване та як найлїпше удержане. І справдї, коли чи то лїтом чи зимою глянемо на худобу наших кольоністів, завсїгди достережем єї повною в тїлї, чистою, а при тім високою, не стирхавілою, як у нашого селянина. Велика вина спадає на нашого хлїбороба за те, що недбало ходить коло свого живого майна, але богато недоброго далось би сказати і про де-кого другого.

В осени 1889 року, коли то був так великій недостаток паші, селяне наші спродували за пів-дармо свою худобу на торгах, щоби тілько єї позбути ся зі свого господарства, — але худобу з нїмецких кольоній рідко коли в тім часї було здибати на торговицях, ба навіть в часї правдивого банкротства на худобі — швабскі конї та корови держали ся в цїнї і мали за собою якій-такій попит. Коли я зі своїм господарством спровадив ся в одну сторону нашого краю та зачав показувати своїм наймитам, щоби коло худоби рогатої чисто ходили та чесали корови й телята так, як чеше ся конї, то наші селяне-хлїбороби сміяли ся і з мене і з наймитів, час обернений на сю роботу називали страченим, — а прецїнь нїмецкі кольоністи роблять понайбільше так само, удержуючи свою рогату худобу як найчистїйше. Длятого на весну між их чередою нема такої занужденїлої, з шерсти облїзлої та замореної худоби, яку нераз можна подибати на пасовисках наших хлїборобів.

В сторонах убогих в пашу, а особливо в сїно, кормлять наші мужики свою рогату і тяглу худобу дуже погано, частуючи єї через цїлу майже довжезну зиму одною соломою, в найлїпшім же разї на день раз перетрясають солому якою квасницею. Загалом кажучи, хлїбороби наші богато вимагають від свого живого инвентаря, але дають єму дуже мало, длятого й не диво, що вимоги их рідко коли заспокоюють ся — і господар-селюх, котрий часами в своїй шопі має 6—7 корів, не продасть в роцї тілько набілу, що швабка від двох коров. А величезна ся різниця в доходї дасть ся витолкувати одною тілько різницею паші.

Я бачив, що нїмецкі кольоністи навіть на найменчих своїх господарствах, єсли не мають на стілько сїножатей, садять для своєї худоби яко корм на зиму бураки та бруков, — наш же хлїбороб садить се тілько для себе набор, управа-ж бураків для худоби здаєсь єму дуже дорогою, хоч деколи она виносить богато менче, нїж сїно, котре над ріками може ще й забрати вода і понести світами. При тім годилось би нашим хлїборобам придивитись добре, як в декотрих сторонах нашого краю кольоністи управляють бураки, котрі серед лютої зими становлять в нїмецкім господарстві з запареною сїчкою головний корм для рогатої худоби.

Коли засвітить на весну блогодатне соненько, а дрібна травиця з землї ледви-ледви повиставляє зелені кінчики, зараз наш хлїбороб перестає піклувати ся своєю худобою і лишає єї на пасовиску на Боже змилуванє, ба навіть коням, котрими на весну робить найбільше, маленько коли дає якого сїна та оброку, а виганяє их на ніч на громадску толоку, щоби на нїй відгризали ся. Хиба тогдї, як серед слітного лїта хоптою та хабазєм заросте хлїборобска нивка, господар чи господиня не жалує своїй худобі наполотого хабазу перемішаного разом з землею, — але така нечиста пожива дуже часто стає ся причиною мотилицї та инчої слабости особливо серед рогатої худоби. Річ отже проста, що серед таких условій рідко котрий господар може повеличати ся красною худобою. Я мав нагоду приглянутись поживі, яку нїмецкі кольоністи в декотрих сторонах нашого краю серед лїта готовлять для своїх коров, і она видалась менї так доброю та хосенною, що годилось би і нашим селянам чинити так само. Зараз з весни збирають Нїмкинї та малі Нїмченята по полях що-ино прозяблий з землї хабаз, полочуть єго чисто у водї і кидають до великого кітла. В кітлї заварюють хопту з ґрисом, бульбою або бураками і так дають сю "савфу" коровам до подою. Пожива така мaє великій вплив на приріст молока у коров. Ба, я знаю таких кольоністів, котрі зелену конюшину ріжуть на сїчкарнях, кидають до баняка, заливають троха водою і варять, готуючи таким способом смачну поживу для своїх коров. Своєю дорогою, сего тяжкого препарованя поживи годї примінити в більших господарствах на кількадесять або кілька сот штук худоби, але наші хлїбороби, що рідко коли мають більше як 3—4 корови, повинні спробувати того способу, а що найважнїйше, повинні вчити ся від кольоністів кормити свою худобу та ходити коло неї.

В кождій кольонії нїмецкій дбають нїмецкі господарі о те, щоби мали сли вже не расову, то бодай здорову, красно збудовану худобу розплодову. Киньмо тілько оком на карту ґеоґрафічну нашого краю та глядаймо тих стацій розплодових коней, якими наші дотичні власти надїлили наш край, а переконаємо ся, що велике число тих стацій знаходить ся по нїмецких кольоніях, — наші-ж убогі численні села лишені в тім взглядї самі собі. Не можна говорити, що наші селяне не розуміють свого власного дїла та не хотїли б у себе бачити лїпшої худоби. Нинї і рускій селянин приходить до самопізнаня та починає більше дбати о свою екзистенцію, ба, я знаю одно велике село наше, котре піднимало ся своїм коштом виставити стайню, щоби тілько в селї стаціоновано кілька рядових розплодових коней — та що-ж? — прошенє було даремне. Для-того велика вина за невідрадне положенє нашого хлїбороба в тім взглядї паде також і на кого другого.

Ще гірше дїєсь по наших селах з розплодовою худобою рогатою, котру дуже часто заступають маленькими дволїтними бичками. Я приглянув ся порядках по нїмецких кольоніях і прийшов до того пересвідченя, що добра, дбаюча о гаразд кольонії зверхність громадска єсть правдивою благодатію для цїлої громади. Она старає ся: щоби в селї була здорова вода, — щоби господар не потребував гонити свою корову на десяте село до стайнї розплодової, — щоби єго засїви у поли були забезпечені, а село щоби мало добрих та совістних вартівників, — взагалї добрий війт-шваб дбає о добро громади так, як о свою власну хату. У нас такі случаї належать до правдивих феноменів, а більшість наших війтів можна скорше назвати ворогами громад, нїж приятелями. Кілько-ж то єсть таких нещасливих громад, де війт, звязавши ся з писарем, не дбає зовсїм о добро села, лише йде під руку людям, що разом з нам марнотратять кровавий гріш загалу, провадячи безсонні ночи на гулянцї та піятицї? Ба, у головах нашої громадскої старшини крутить ся дуже часто сей дикій та дивовижний погляд, мов-би то громада велика, хлїба єї нїхто не переїсть, а гроша не перетратить. Длятого навіть дуже часто можна здибати ся у нас з такими припадками, де війт або старшина громадска за кілька золотих або за якійсь малий свій власний хосен позбуваєсь громадского пасовиска, лїса, поля або будинку...

У кольоністів нїмецких я придибав більше почутє громадскої власности, більшу дбалість о добро загалу, більшу навіть консолідацію сил загалу.

IV.

В теперішній добі зачали люде доброї волї думати більше про долю наших хлїборобів та застановляти ся над способами, котрими би можна зарадити их руїнї та невідрадному положеню. Ба, у нас піднесено навіть думку про неподїльність сїльских господарств, про мінімум, котрого-б спродати не можна і т. п. Годї нинї розбирати всї ті проєкти, бо кождий з них має за собою ясну і темну сторону, — однак на мій погляд, наша земля, наші сїльскі господарства можуть ще якійсь час виживити своїх властителїв, можуть навіть піднестись та й зацвисти, лиш треба дати им поміч та увільнити бодай в половинї від тих тяжких драч та видатків, які они складати мусять на жертвенник видатків громадских, конкуренційних, повітових, краєвих та державаих. Цїлий сей податковий ланцюх представляєсь для нашого хлїбороба страшним Молохом, що зїдає не тілько всї плоди єгo господарства, але пожира єго сили та головні основи.

При так неприязних условинах для нашого хлїбороба селянин наш майже половину року мусить перевести в бездїлю, бо чи-ж можна 10-12 крейцарів платнї денно, яку в зимі дає двір, назвати заробітком? Та й то єсть села, що люде й такого зарібку не мають! По нїмецких же кольоніях і в зимі житє плине навіть біднїйшому населеню серед роботи. В кождій майже кольонії єсть кільканацять ковалїв, стельмахів, кравцїв, столярів та других ремісників. Довгими зимовими вечерами виробляють они всякі господарскі прилади, котрі пізнїйше, весною, вивозять на торги і розпинають їх за добрі гроші між наших селян. У нас лише в десь-котрихсь сторонах зуживає селянин довгі вечери зимові на виріб решіт, ложок та сит, а майже все наше хлїборобске населенє животить зимою в бездїлю або дома на печи, або в смердячій корчмі, тратячи в нїй своє майно, своє здоровлє, свої сили та душевні і тїлесні спосібности. Ба що більше! — я знаю села, зложені з 500 загород, а в них нема гідного коваля, стельмаха та шевця, і серед горячої та пекучої роботи під час доброго зарібку неодин селянин за дурним назубленєм серпа, за поклепанєм плуга, за малою направкою воза або телїжок мусить летїти на третє або четверте село до коваля або стельмаха, тратячи на те золоту днину... Нїмцї-ж кольоністи мають потрібних ремісників між собою дома і знаходять полагоду своїх потреб зараз в сусїдній хатї. Але ж бо єсли часами між нашим сїльским населенєм зустріне ся якійсь ремісник-самоук, то що-ж варта єго робота, коли талант єго, не ведений умілою рукою, заснїтив ся, показуючи свою творчу спосібність тілько на деякій лихій направі?

Мужик наш сїльскій зберіг у своїй души богато консервативних прикмет, котрі в житю національнім зберегли нашу національність від погибели, але на поли eкoномічнім стались они основною причиною упадку не тілько нашого селяньства, але й нашого ремесла. Наш хлїбороб з маленьку учить свого сина порпатись в ріли, a хоч-би мав часами і десятеро дїтей, рідко коли віддасть котре з них до другого занятя, лише всїх заправляє до того, до чого запряг єго колись отець. Тим способом стає на батьківскій нивцї десятьох голодних неуків-хлїборобів, що не мають на чім робити, та сходять на попихачів жидівских, паньских або й хлопских дуків. Нам би конче треба старатись о те, щоби бодай біднїйші з населеня сїльского хапали ся ремесла, осїдали в своїх власних селах та заспокоювали потреби своїх братів, — однак нашим селам треба ремісників умілих, совістних та добрих, бо тілько такі зможуть виперти з-під наших стріх лиху жидівску тандиту та видерти з рук вітчайдушних жидівских торжників кольосальний заробок. На тім зарібку добре пізнали ся Нїмцї кольоністи і они зачали з ковальским молотком, з шилом та копитом, з иглою, з колесом і т. п. пхатись до наших сїл та осїдати на хлїборобских оселях, винаймаючи их від недбалих властителїв. За кілька лїт такі сїльскі pемісники приходять звичайно бодай до такого гаразду, що закуплюють господарство на власність і заводять на нїм вигідне своє постійне гнїздо. А чи-ж то не міг би так само зробити і наш селянин? — чи-ж не міг би, навчивши ся добре ремесла, поселитись між свою братію сїльску — заспокоювати єї потреби, а не давати, щоби наш гріш хлопскій діставав ся в чужі руки?!

Нажива гроша, поправа матеріяльного свого положеня а часами проста віра в гляданє свого щастя та долї між чужими людьми — виганяють неодного молоденького Швабика з під батьківскої стріха та ведуть світами, а з кольоній положених недалеко Львова идуть они до столицї нашого краю, глядаючи там легкого але интратного занятя. Найбільше стають они по реставраціях за кельнерів, у тих, котрі також з простих Швабів на тім поли дійшли до не аби якого майна. Я знаю одного такого проворного Шваба, котрий зa вісїмнацять лїт кельнерованя зложив собі до 20.000 зр., вкінци плюнув на ґарсонскій фах, взяв у посесію величезний фільварок з 600 морґами землї і нинї допоминає ся від кождого нашого селянина, щоби з-далека держав перед ним шапку та кликав єго не инакше, як: Wielmożny pan... Взагалї між нїмецкими кольоністами видати явно величезну охоту до наживи та потяг до наживи гроша, — при чім зараз вилазить на верх нїмецка завзятість, погорда нашим хлїборобом та зарозумілість на свою кітлю. В тім напрямку дук-кольоніст набрав богато норовів від нашого галицкого богатиря-жида, що то крутарством та чорними поступками дійшов до маєтку, а ставши ся богатим, підріс так високо, що кождого хлїбороба не уважає за більше нїщо, як тілько за почву, котра має дати єму і єго родинї поживні соки та бути для него орудєм для більшої наживи. Між одним а другим заходить тілько ся різниця, що у Нїмця єсть голос совісти, на днї душі єго тлїє искра сочувства до горя та нужди ближнього, горить почутє чести, коли тимчасом у жида всего того нїколи не було й не може бути.

(Конець буде.)

[Дѣло, 26.08.1891]

(Конець.)

V.

Мимо того, що нїмецкі кольоністи розсипали ся по межи наши села, мешканцї их у своїм уборі, в домашнім та родиннім житю, навіть в своїх поглядах та в способі думаня задержали первобутний тип так, що наколи якій Славянин попаде ся між самих кольоністів, єму здаватись буде немов знаходить ся не в Галичинї, не на земли чубатих Славян — колишних Козаків — але десь в Швабії або в Віртемберґії. Ба навіть цїлий нинїшний вигляд нашого кольоніста відрізнює єго від прочого населеня. Кождий майже Шваб грубого оббритваного лиця, непропорціонального туловища, вкритого короткою блюзою, невеликої шиї, на котрій сторчить велика голова, накрита кашкетом; на ногах носять по-найбільше чоботи. Так само і поведенє домашне відрізнює єго від Славянина. Він не заведе своїм охриплим від пива голосом веселої піснї, не знає тих казок, образів, вірувань та забобонів, не має веселих днїв у роцї, бо навіть великі свята минають тихо, не різнячи ся богато від буденного дня, бо і в своє свято нераз бере Швабка дроти до рук та гаклює а Нїмець з косою иде в поле вкосити для худоби трави. Длятого я чув сам, як Нїмець-кольоніст на само наше Преображенє припрошував свого наймита-Русина, щоби йшов у поле до роботи.

— Не пійду — каже наймит, — у мене нинї Спаса.

— Петре, не спасуй [не жартуй], бо менї в поли пропадає пшениця! — відзиваєсь Нїмець.

Инчого разу дивував ся Нїмець, для чого наші хлїбороби Русини святкують дві "Пречисті" [свято Успенія і Рождество Пpечистої Дїви]. "Таж прецїнь Христос не мав дві мамі" — казав він до хлопа.

Вже для того, що майже кождий кольоніст має ся матеріяльно о много лїпше нїж наш селянин, то й пожива єго складає ся з поживнїйших та добірнїйших страв. Найбільше споживають они набілу, а сир, пиво та солонина по-при бульбу, гречку, хлїб та просо становять головну корму нїмецкого населеня у нас. Кождий навіть убогій німецкій господар мусить два рази до року зарізати "упитаного" пацюка [кабана], а солониною з него що недїлї по маленькому кусничку частує своїх навіть наймитів. Швабске снїданє складає ся все из зупи з краяних бараболь зі стиранкою замащеною смальцем, — найбільшими-ж ласощами суть у них "кохи", се-б то пляцки перекладані сиром, маком та повилом, посипані з-верха сїканими міґдалами та полюкровані у різні зикзаки та кривульки білим люкром. Богато напікають они тих ласощів на "кермаш" [празник], котрий в кождій майже нїмецкій кольонії відправляє ся бундючно, галасливо та достатно; тим печивом накладають они свої столи також на Різдво, Великдень та на Зелені свята.

Кермаш — се найвеселїйшій день для кождого Нїмця-кольоніста. Серед села близько коршми вкопують у землю величезну облупану з кори високу рівну ялицю, четинястий єї верх прибирають вінцями та цвітами, а що найважнїйше, вішають на него різні дарунки для того, хто без драбини зможе видрапатись на самий верх та дістане собі сам повішене добро. Вечером уся молодїж нїмецка збирає ся в коршмі; молоді Швабики, скинувши з себе сурдути та кітлї, стають перед музикою та приплескуючи в долонї десь-колись і затягнуть якоїсь нїмецкої піснї, молоді-ж Нїмкинї, прибрані в звичайні зонесові білі, вигафтовані з переду кафтаники, дожидають тілько на то, коли розпічнуть ся танцї. Найсимпатичнїйшим танцем наших кольоністів єсть "шталєр"; єго танцюють навіть старі Нїмцї та Нїмкинї [від якогось часу зачав він втискатись і в наші сусїдуючі з кольоніями села], танцюють також вальса і польки. За музикантів уживають найбільше наших хлопів, бо між кольоністами рідко знайдесь такій чоловік, котрий би розумів ся на ґамах, а єсли коли вечером розляжесь по кольонії яка мельодія давно забутого вальса, то се тони не великої гармонії. Кермаші відбувають ся по-найбільше в осени.

З наймитами своїм і обходять ся кольоністи приязно, однак нїколи не засїдають разом з ними до одного стола. Годячи наймита, обіцює єму кольоніст золоті гори, опісля-ж за найменче несповненє обовязку карає наймита грішми, відтягаючи все по-троха від заслуженини, так що воли наймитови скінчить ся рік, мало що достане за свою працю та службу. Підчас жнив та сїнокосів рекрутують Нїмцї робітників на свою ниву з сусїдних сел руских, платять добре, а часами, держачи того самого робітника у себе через цїлий тиждень, годують єго, — однак жнець або косар мусять бути на ниві зі сходом сонця, а се становить лїтом велику різницю в роботї, єсли зважити, що наш люд привик на роботу виходити около 8-ої години рано.

Взагалї Нїмцї, ведучи господарку, не жиють без рахунку, так як наші хлїбороби; они добре числять свої доходи і видатки, застановляють ся над якостію роботи, єї вагою і цїною, старають ся пізнати якість та плодородність рілї, намагають в остатних часах вести управу рілї більше раціонально, послугуючи ся в тім взглядї машинама та улїпшеними приладами господарскими, — найважнїйше-ж в их господарстві єсть се, що мають прекрасну худобу, а Нїмкенї знають так добре ходити коло набілу, що на масло та сир кольоністів навіть по наших маленьких місточках буває все значний попит.

В остатних часах кількох богатших Нїмцїв-кольоністів кинулось навіть до гуртової торговлї збіжем та деревом, пробуючи, чи би не вдалось им на тім поли видержати конкуренцію з жидівскою хапчивостію та крутарством.

При спродажи збіжа Нїмцї держать ся довго в резерві і дуже рідко коли чвертками та кірцями вивозять свої плоди на торг, а старають ся из своїх, видаваних для люду нїмeцкиx часописей поінформуватись о цїнї збіжа, а опісля, намолотивши кільканацять кірцїв, старають ся гуртом продати совістному купцеви.

При загальнім убожестві і руїнї наших хлїборобів добре би було, щоби тямучі люде звернули більше свою увагу і очи на господарку наших кольоністів ніїмецких, роздивили ся добре, яких приладів господарских они вживають, якій заводить у себе плодозмін, яку ховають худобу та як коло неї поводять ся, а се певно принесло би більше хісна для нашого господаря, нїж описи господарств из чужих країв і з чужих народів.

VI.

Нїмцї-кольоністи разом з собою пpинесли своє протестантске віроисповіданє, а з ним також ненависть до латиньства. Сю ненависть піддержують по-части их пастори, котрі в своїх проповідях та науках парохіяльних сходять дуже часто на полєміку або на доктринерство. Мимо того пастори між своїми вірними мають велике поважанє, а майже нїяке важніїйше дїло в громадї не стане ся супротив волї пастора, так що найбільшій вплив на дїла громадскі, ба навіть на відносини поодиноких родин та сусїдів має пастор. Свої науки голосить пастор при кождій нагодї: при вінчаню, похоронї, хрестинах та других церковних дїйствах, послугуючись не тілько нїмецким язиком, — бо я чув, як оден пастор, видячи, що на похоронї, котрий він відправляв, єсть богато наших хлїборобів, виголосив свою бесїду по руски.

Крім того дуже много кольоністів передплачує досить нїмецких дрібних часописей, редаґованих переважно лютеранами, длятого майже на першім місци в такій часописи иде річ про дїла віри, потім про дрібну господарку сїльску, а опісля про політику та дрібні вісти. Письма такі бувають редаґовані дуже совістно і писані відповідно до світогляду свого читача, що умів роздути в души Нїмця, котрий давно лишив рідну землю та колиску своєї нації, чувство любови до рідних идеалів та святощей.

До нашого обряду відносять ся Нїмцї-кольоністи троха ласкавійше, уважаючи єго обрядом більше народним, однак до наших національних подвигів, до нашої боротьби за права і свободу відносять ся они що-найменче апатично, а часами, з утилітарних взглядів прилучуючись до наших противників, стають в ряди нам супротивні. Нинї, коли в краю пійшли горою Поляки, то й Нїмцї-кольоністи потягнули за ними наче причепа. Наколи-б ми були горою, хто знає, чи не заграли-б они в дуду, настроєну нашими людьми. Однак зі своїх переконань, зі своїх идеалів, зі своїх святощей, жиючи гуртом, не спустили они анї на волос, так що хиба десь-не-десь спорадично одиницї, відбивши ся від нїмецкої громади, винародовлюють ся та пристають до другої славяньскої нації. Ба навіть сі розличного рода "—ери, —міллєри та —маєри", що по наших містах та на нашій шкірі поробили величезні маєтки, хотяй часами в національнім житю Поляків заведуть серед якого народного свята польску пісоньку, — на днї своєї душі лелїють они свої задушевні бажаня та наміри, щоби колись і на тій земли славяньскій, так як на Шлеску, в Прусах, в Бранденбурґії, розпаношив ся ихній елємент...

Для краю яко добрі хлїбороби, ощадні та розумні господарі, а в-части яко не злі ремісники — могли-б они принести не малий хосен, єсли би спорадично розміщено их пo наших селах, — там були-б они для наших хлїборобів добрими примірами, научили-б неодного недбалого та несвідущого господаря: як ходити коло рілї та худоби? як цїнити свою власну працю та силу, своє здоровлє та придбане майно?

***

Списуючи отсих кілька заміток, я мав на цїли звернути увагу дбалих о долю наших xлїбopoбів і тямучих людей на тих в нашім краю чужих поселенцїв, котрим веде ся матеріяльно о много лїпше, нїж нашому бідному хлопови. Ми в cвoїх розвідках про подвигненє матеріяльне наших селян, про поправу cпоcoбy их господарованя та управи рілї ставимо перед очи Бог знає яких хлїборобів, не зважаючи зовсїм на те: чи спосіб господарованя взятих за примір хлїборобів, відповідає условинам нашого підсоня, нашим відносинам суспільним, а вкінци чи легко та без втрати дасть ся він прилицювати до господарки наших селян?Тут же маємо під рукою і перед очима господарство вповнї відповідаюче всїм условинам нашої землї і нашого люду, — належало-б тілько добре та совістно перестудіювати єго, усунути деякі хиби, завести потрібні улучшеня та й старати ся розповсюднити єго між наших селян. Серед прикрих нинїшних обставин наші хлїбороби уважались би за щасливих, єсли би стояли економічно бодай так, як наші Нїмцї-кольоністи...

В серпни 1891 року.

[Дѣло, 28.08.1891]