Шибки у вікнах, мов безсонні очі,
Мигтять крізь мряку. В церкві люда повно.
Стоять покірно, тихо, молитовно.
Замовкли дзвони.
Глухо тарахкоче
Калатало біля дзвіниці. Наче
Говорить щось і сердиться, — не плаче.
Не плаче, знає: тут одно — "не впасти!
Хоч світ дрижить, не похитнутись!..."
Страсті...
Плащениця
Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться
На відшибі від битої дороги
Старенька церква. В церкві плащениця,
На ній Христос. Пробиті руки й ноги,
Вінок терновий голову стискає,
На зимні плити кров з тих ран спливає.
Крізь двері вітер забіжить від гаю,
Розсіє запах зораної ниви,
Крізь вікна зорі з неба зазирають,
Туман снується долом сивогривий,
А в тумані тім — привиди чи люди?
Ідуть, і каються, і бються в груди:
"Прости нам, Боже, — о, прости нам, Христе.
Що Ти за нас перетерпів ці стpacтi.
А ми обличчя Твоє промінисте
Затьмарили й воно тепер імлисте,
Не сяє вже, не світить, мов огнистий
Дороговказ, — прости, прости нам, Христе!"
________
На відшибі від битої дороги
Старенька церква, біла плащениця,
Ніч оповила Божі руки й ноги, —
Та ночі край, на день благовіститься!...
Не знаю, дійсність це, чи тільки сниться —
Ця церковця й ця біла плащениця?
Великодні дзвони
Неначе в ранній, опалевій млі,
Причулись дзвони в рідному селі.
Летіла з вітром звуків завирюха,
А я стояв, задуманий, і слухав...
Ось перший подих рідної весни
І перші мрії, перші юні сни,
І перше в серці виплекане слово
Веснівкою розцвілося чудово.
Гагілка перша, перший хоровід,
Розспіваний, розмріяний похід
В минуле наше, а може в майбутнє,
Щоби здійснилось слово незабутнє
Пісень воскресних...?
Наче завирюха,
Летіли звуки, я стояв і слухав.
Як же далеко тії дзвони грали,
А як глибоко в душу западали,
Ті срібні дзвони в рідному селі,
Що гомоніли в опалевій млі!!!
[Краківські вісті]
20.04.1941