Справжня провінція починається в нашій голові, а її географія — там, у тих маленьких містечках, райцентрах, просто населених пунктах при трасі чи залізниці. Далеко в бік лісу, поля і гір, дорогою з Києва, Ужгорода, Львова чи Луцька, або майже відразу зі спальних районів Рівного, Франківська, Тернополя починається царство інерції, де залишились ті, кому їхати пізно, бо пенсія є, й ті кому їхати рано, бо завтра до школи.
Планета Провінція – царство нудьги, де немає ні нових знань, ні бажання, ні самої потреби розвитку й змін. Нове – це міні-готелі, міні-мотелі, міні-крамниці й церква, за словами місцевого циніка, «дискотека для пенсіонерів», які ходять туди, щоби пліткувати. Стадіон – зранку урок фізкультури, після обіду п’ють ті, хто втік з уроків, а з настанням сутінок на доріжках з’являються привиди, яким лікар порадив побігати, зняти стрес, бо роботи немає, її перспективи відсутні.
Пекарня, друкарня, крамниці, міліція, влада, податкова і те, що ще не закрили, бо ніяк не закінчиться нафта, газ, ліс, пісок і чиста вода. Абстрактний «зелений туризм» і переробка, більше нічого. Цегельня, молокозавод, швейні фабрики і будівельні комбінати вже не працюють. Кількість аптек наближається до числа нотаріальних контор, банків, зубних кабінетів, церков. І магазинів, де найширше представлено випивку. На футбольному полі (матч на першість району) більше людей, ніж на трибунах. У бібліотеці бібліотекарів більше, ніж читачів. І місце зустрічі всіх, яке неможливо змінити, – базар, де продавців більше, ніж покупців. Базарні дні – два рази на тиждень, сходяться і з’їжджаються всі, це породжує хаос і кидає виклик здоровому глуздові та вимогам санепідемстанції.
Економіка дихає, але на ладан – як і культурно-спортивне життя. Тут не буває джазових фестивалів і театральних прем’єр, районна газета нагадує дошку оголошень, поняття «архітектура» стосується виключно до того, що збудували перед війною: церква, костел, синагога, народний дім (якщо не знесли совіти). Місцева мистецька еліта – може, сім, десять, максимум сто людей – пишуть, малюють, співають і читають власні вірші для себе, родичів, учнів музичної/художньої спецшколи (якщо є). Творче життя закипає циклічно – під вибори, коли приїхали «клоуни» з Києва, з області: агітація, кольорові плакати, концерти «на шару», або, як зараз, у наш «рамадан».
Від Романа до Йордану у студентів канікули, в гастарбайтерів – відпустка, кількість населення стрімко зростає. Починається рух, витрачаються важко зароблені гроші, йде гульбан і оживає еротичне життя, яке зазвичай в коматозному стані. Нічний клуб – це там, «де гуляють весілля». Молоде покоління, підігріте спиртними напоями й «енергетиками», не хоче здаватись без бою і шукає щастя в темних під’їздах, парках, порожніх квартирах та на задніх сидіннях автомобілів. Люди з грошима мають сауни, центри здоров’я, колиби, заміські готелі-борделі. Зовсім юних нові технології заганяють в Інтернет- клуби, мережеві контакти, де кожен сам на сам з клавіатурою у віртуальній реальності.
А так більшість люду працює, тому часу на такі дурниці, а також на кіно, музику, книжки, кінець світу, календар майя, вже якось і не має. Для тих, хто ще не виїхав в Португалію, Грецію, Іспанію, Італію, Чехію, є радіо «на замовлення наших слухачів», решта дивиться телевізор задля скандалів в політиці, серіалів, новин криміналу. Кому й цього мало, йде в місцевий ґламурний ресторан, або кафе, яке має ту саму індустріальну назву, що й за «комуни». Тому одні з пивом, інші з телевізором, якщо не сплять, помалу наближаються до закінчення року і свят.
03.02.2013