Гості

Напевно це починається з непомітних побутових дрібниць. Там, в далекім дитинстві, ти чуєш від мами чи баби: «Діти, хлопчиска, бахорі! Ану тихо, не кричати, помити руки і помагати – прибрати, підмести, винести! Скоро, бо прийдуть гості !». Цей наголос «Гості» і «Ми» в повсякденному сірому існуванні!

Потім до нас додому, в садочок, школу, фірму, завод (а найвеселіше – у ціле місто) знову прийдуть-приїдуть гості. І ми знову будемо мити, прати, прибирати. А ще будемо закопувати ялинки в бетон, садити дерева в суху непідготовану землю, відмивати брандспойтом асфальт, фарбувати бордюри, траву та паркан. Бо до нас їде перший секретар райкому партії, ревізор, Президент, просто група народних депутатів чи мамин вуйко з Канади (хоч останній варіант уже застарів). Або свіже: в офіс має прийти начальство. І миттю в туалеті з’являється мило й туалетний папір. Якщо гості, ну дуже дорогі, дадуть туалетні рушники. «Чужі» пішли – все відразу зникає. У школі: «Діти, завтра в нас відкритий урок – всім прийти чистими й акуратно одягненими!» Останній крик моди, патріотична данина часу – до цього «цирку» додається вишиванка. Приїхали – одягнули, пішли – зняли. Варіант light – тобі кричать: «Як ти одітий? Ти не можеш так на люди вийти!». «Гості – ми» у клінічних формах – це випускні вечори, весілля чи якісь дрібніші забави (день народження чи День лісника, навіть День міста).

Звідки це все?

Найлегше все списати на «комуну» (комуняки теж списували – на пережитки минулого, капіталізму, царизму). Покоління, яке читало книжки та грубі журнали, пам’ятає, що у Львові були готель «Інтурист» і готель «Турист» (останній – для простих комбайнерів), були комісійні магазини з імпортом (для своїх) і «Каштан» – за чеки (для не зовсім своїх). Все як у популярній тоді львівській телепередачі «Два світи – два способи життя».
Можна було би списати. Якби цього ставало менше. Але що далі від «комуни», то ближче до маразму. Чого варте саме лише проведення ЄВРО в країні, де нема доріг.

Не знаю, як там весь Захід живе, але в притомних британців такого: «Все, увага, не дихати! Завтра прийдуть гості!» – немає. Господарі, «ми», не чужі – на першому місці. Кожного разу прибирають, якщо насмітили. Це – як помити руки. Має бути чисто. Вікна миють, коли вони брудні, як профілактика до машини, а не тільки на Паску. Ніхто рейвах не піднімає, що от «всім не дихати», бо «до нас їде королева». Так, їде, і з цього приводу повісять якісь гірлянди, квіти, намалюють плакат, транспарант чи банер «Вітаємо в нашому закутку» і витягнуть зі шухляди прапорці – якщо є. Ніхто траву фарбувати не буде. Чи кавалок дому, як це було на львівському Сихові, коли приїздив Папа (пофарбували тоді лише ту частину дев’ятиповерхівки, яка попадала в телеоб’єктиви, потім так і лишили).

Мова не йде про дрес-код. Коли люди йдуть до театру, лікарні, школи чи – найактуальніше! – церкви й надягають такі вже короткі й обтислі спідниці, що хочеш спитати: «Дівчата ви на роботі чи так вийшли погуляти?». Очевидно, що є функціональні речі – якщо  до ЄВРО-2012 нема стадіонів, то треба будувати. Хоч в Україні, хоч у Німеччині. Але не показуха. Лондон до Олімпіади збудував скромний і функціональний олімпійський стадіон. Це не пекінський шедевр «Пташине гніздо», але Лондон не збирався когось вражати, щоби потім воно порожніло, як тепер «Арена-Львів».

Так, щось можна пояснити економікою. Можемо бідно, а дорого – ні. Підіть на автовокзал у Львові. Там однаково регулярно прибувають і внутрішні рейси, і закордонні. Наші – брудні, перекошені «Богдани», ЛАЗи, китайський автопром. І нові – не тричі вживані, латані «ґрати», а суперлайнери MAN-и, «Мерседеси» та «Неоплани». Європа вимагає, і туди наші перевізники купують і відсилають найкраще. Вдома? Ну, в нас стандартів нема, ми бідні, ями кругом, на «бусиках» доїдемо. Або по львовах на цих імпортних списаних ветеранах поїздимо.

Чого ніхто не запитає: «Стоп! А коли нема гостей, то що, діти можуть підпалити хату і їсти брудними руками? До школи на щодень не треба чистим приходити? А якщо Паску скасують? Вікна мити не будуть? Дерева не можна було раніше посадити? Скосити траву, підмести, прибрати і винести сміття? «Вийти на люди» – це як? Вдома, що – зоопарк?»?

І найголовніше: для «себе» і для «гостей» – то себе ми не поважаємо? А хочемо, щоби хтось поважав? Хто має нам підняти наші стандарти якості – продуктів харчування, питної води, ліків, доріг, автобусів, тротуарів, шкільних зошитів, університетських дипломів, знань (кожен може продовжити цей перелік). Гості? А їм того треба? Чиї це проблеми і хто тут живе?