95 років тому у жовтні-листопаді 1918 р. у Галичині розпочався процес творення незалежної держави, яка потім стала називатися Західно-Українською Народною Республікою.   Цей процес розтягнувся на кілька етапів:   18 жовтня створена в Народному домі у Львові конституанта – Українська Національна Рада (УНРада) – проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини та Закарпаття.  

Повстанські криївкі, які нині модно облаштовувати під ресторани, книгарні чи музеї, у часи збройного протистояння УПА з окупантами були добрими схованками для вояків, а не оборонними об’єктами. Обороноздатність різних видів криївок була доволі обмеженою, і при виявленні ворогом їх мешканці були приречені на ґарантовану загибель. Розуміючи слабку сторону своїх «схронів», повстанці часто мінували свої «помешкання», щоб у випадку, якщо не вдасться пробитися через основний чи запасний виходи, знищити себе.  

Тепер виникає логічне питання: «А для чого нам влада?»   В Калуші мерія пішла у відпустку за власний рахунок. Пояснили свою дію тим, що грошей їм не платять, а працювати в такому разі не варто. Губернатор Івано-Франківської області  Михайло Вишиванюк моментально зреагував, і каже, що то пі-ар. На його думку, бунтарі кошти з Держказначейства вже використали, а тепер роблять, що хочуть..  

Одним із багатьох феноменів боротьби українських повстанців за власну державу були так звані «схрони» або, як казали самі повстанці, «бункри» чи «криївки». У спорудженні цих об’єктів вояки УПА виявили неабиякі технічний рівень і кмітливість.      Схема побудови повстанської криївки, зроблена працівниками радянських спецслужб.  

До 760-ліття коронації Данила Романовича «Галицького».     Історіографія, присвячена коронації Данила Галицького, багата, і сказати щось нове про цю подію складно. Але позаяк у наукових публікаціях багато суперечностей, то можна спробувати розв’язати одну з них. Хоча сама розв’язка лежить, немов на долоні, але досі ніхто не звернув уваги на лінгвістичну сторону проблеми.  

Загалом у Західній Україні живуть люди з цікавими намірами, хоча бюджетне питання часом все псує.   Добре, що є громадські об'єднання, які часом провадять духопідйомні дослідження. Наприклад, Громадянська мережа ОПОРА виміряла всеукраїнський Індекс публічності місцевого самоврядування.  

  Батьки наших ровесників, діти війни, були віком старші за місто, де ми росли. А котловани майбутнього центру, новобудови, розриті траншеї для теплотрас були для нас, дітей, місцем пригод, пошуків, знахідок і перших отриманих травм. Банальне падіння і вивих. Або перелом.  

У дні, коли слово «калорифер» звучить, як симфонія, варто згадати, що в Самборі не лише зимно, а й дерева на голови падали, а деякі області можуть взагалі лишитися без голів. На щастя, лише голів обласних адміністрацій.  

70 років тому, 29 вересня 1943 року в Самборі завершилася індивідуальна шахова першість дистрикту «Галичина».

Німці святкують «Октоберфест», і цілком можливо, що їхні гучні Prost і Cheers зворохобили уяву головного тернополянина. Міський голова Сергій Надал зустрівся з місцевими рестораторами, щоб поговорити про розвиток гастрономічного туризму. Мер запропонував їм долучитися до проведення 12–13 жовтня фестивалю української кухні «Галицька дефіляда». Свої наміри, до яких Надал залучає людей, які б вгамували пристрасті Ґарґантюа і Пантаґрюеля, мер окреслив так: «Тернопіль не може конкурувати з іншими містами давньою архітектурою чи промисловим потенціалом.